Для тернополянки друзями стають ті, хто критикує її участь в конкурсі пісні про Тернопіль

0
204

Саме цими днями відбувається жорстке голосування за пісню про Тернопіль, яка може виграти грант на запис сучасної фонограми. Сайт «Про.Те» поспілкувався  із однією з учасниць, кандидатом медичних наук, дипломантом Всеукраїнського конкурсу «Українське бельканто», письменницею та художницею Наталію Волотовською – власне, вона автор слів та музики і виконавиця «Пісні про Тернопіль» вирішила сповільнити свою участь в конкурсі на Youtybe, не дочекавшись результатів. Натомість, активно закликає усіх тернополян уважно прислухатися до всіх учасників і взяти участь у виборі тої композиції, яка сколихне їхні душі.

– Наталю, чому прийняла таке рішення?

– Через ось такий коментар «Як можна в 2017 році писати пісню про Тернопіль під аранжування 50-х років. Для кого ця пісня? Для вашої прабабусі? Вона буде її слухати по комсомольському радіо, читаючи «Вільне життя» і попивати ромашковий чай?…»

– Серйозно?

– Ні, звичайно. Просто я подумала, що мені не хочеться жити ще 6 днів в напрузі, поки йде голосування, і хвилюватися через такі коментарі, а все через те, що той коментатор просто не дочитався умов. Адже кілька негативних відгуків стосувалися саме аранжування, в той час як вокальне мистецтво, не кажучи вже про зміст моєї пісні – вони беззаперечно підтверджували.

А от їм ліньки було глянути – що голосують за грант, який надасть можливість записати сучасне звучання, аранжування пісні. Тож я щиро вдячна всім, хто слухав серцем і зрозумів умови конкурсу! Узагалі організація голосування це справа і проста, і складна водночас. Та я вирішила заспокоїтися і покластися на волю випадку. До речі, з автором коментара ми затоваришували в соцмережі, він навіть хотів його видалити, коли зрозумів, що був неправий. Але для чого? Це вже історія.

– Чи п’єш ромашковий чай? Що як лікар можеш про нього сказати?

–  О! В мене на кухні стільки всіляких баночок з травами, що я починаю підозрювати, що колись в минулому я була відункою. Насправді ми в сім’ї здебільшого п’ємо саме несолодкі трав’яні чаї – кілька «перлинок» скрученого зеленого чаю змішую з різними складниками від ромашки до меліси-м’яти та трояндових пелюсток.

Ромашка має безліч корисних властивостей, в тому числі і антисептичні та добрі для дитини. І якщо вже говорити з точки зору офтальмології, то якби пацієнти при симптомах «коле в оці» чи «почервоніло-чхаю-кашляю» з самих перших хвилин їхньої появи робили часті примочки з ромашки чи навіть міцного чорного чаю, то кон’юнктивіти би не розвивалися далі, або проходили в максимально легкій формі.

– Яку газету чи газети насправді читаєш?

– Оскільки є членом Національної спілки письменників, то підтримую якраз вже згадане «Вільне життя», а також «Літературну Україну», «Нову Тернопільську газету» та «Медичну академію». Читання газет для мене – це не лише джерело інформації, адже більшість її здобуваю з інтернету та книг, а і справжня машина часу, яка відроджує беззаперечний спокій і самовладнання, коли так само читав їх мій дідусь, акушер-гінеколог Лукащук Володимир Олексійович…

– Ти маєш музичну освіту?

– Навчання в загальноосвітній школі я поєднувала із музикуванням в студії по класу фортепіано при тернопільському державному музичному училищі імені Соломії Крушельницької. А от вокал, почавшись із шкільного хору, врешті отримав своє логічну огранку в народної артистки України Любові Ізотової. Не буду спинятися на всіх музичних конкурсах, де брала участь, та пригадую, як особливою винагородою для мене став оклик «Голос як дзвіночок!» незрівнянної оперної діви світового масштабу Євгенії Мірошниченко в залі Українського фонду культури в м. Київ на «Нових іменах України».

До речі, якщо дивитися з іншого боку, то в радянські часи абикого не допускали ні на сцену, ні на радіо. Був жорсткий контроль і рідко коли неякісна музика потрапляла до слухача. Здебільшого та музика викликала приємні емоції, спонукала задуматися над важливими життєвими цінностями, бодай раз себе спитати: «А для чого я живу». Тому такі «компліменти» я сприйняла як визнання своєї професійності. І взагалі, я б дуже хотіла спробувати співпрацю з діджеями, мене завжди захоплювало поєднання класичного звучання і електронних ритмів. Тому я щиро закликаю тернополян, щоб вони долучалися до голосування і вибрали таки ту композицію, яка їм до душі!

– До слова, люди в інтернеті голосують часом, самі не знаючи за що?

–  Ви самі відповіли на своє запитання. Та сподіваюсь, що серед учасників цього конкурсу таких небагато. А взагалі музика постійно мене супроводжує і навіть сама знаходить. Я колись мріяла потрапити на концерт Тієсто в Києві, але не було ні часу, ні можливості дістати квиток. Просто дуже хотіла та й усе. Поїхала по справах на тиждень туди.

Аж ось за кілька днів до очікуваної події мені несподівано телефонує одна знайома вчитель Левітіна Марина, з якою познайомилися в туристичній подорожі і повідомляє, що син-випускник сильно загрипував після випускного в школі… а квиток вони вагаються кому віддати… «Чи ти не хочеш піти?» Ну… це розповідь ще на ціле інтерв’ю – про силу думки!

– У тебе були свої концерти?

– Так, і не один, і персональна виставка картин була, але про загальний «настрій» моїх виступів, мені здається краще розповість такий випадок: Відпочивала школяркою на морі, в санаторії ім. Юрія Гагаріна. Після якогось із заходів познайомилася із «масовиком» і мені запропонували влаштувати концерт. Уявіть собі його специфічність!

Я – практично все виконувала акапельно (а це були твори світової класики) і один твір «Червону руту» – під баян. Але! Зал на понад 1000 місць був заповнений повністю, через відкриті двері (бо ж спека), заходили нові глядачі. Виступ для відпочиваючих та школярів табору тривав до 21 вечора і плавно переріс у вечір питань-відповідей, що особливо зблизило з ними.

І ось під завершення на сцену вибіг хлопчик із оберемком квітів – красивим, кольоровим… а земля із стебел ще осипалася… Це було так кумедно і разом з тим так щиро, що я ледь не розплакалася! Але отримала величезний заряд доброї енергії, та і вділила її людям чимало…

– Ти можеш записати цю пісню в тому стилі, про який мрієш, самостійно?

– Теоретично це можливо, але це коштує багато грошей. Наразі не маю капіталу, щоб вкласти в це, хоч і відчуваю, що варто би. Пригадую, коли тільки вперше її виконала, то була дуже гарна реакція – за два тижні до народження свого первістка я взяла участь в конкурсі авторської пісні «Чорнила душі». Власне, мені присудили перше місце і це був один з небагатьох обласних конкурсів, де я перемогла. Зазвичай мої перемоги в сфері творчості – на всеукраїнському та міжнародному рівнях, тоді як в рідному місті не все так просто (сміється). І саме тому я особливо була щаслива, що ця пісня отримала схвальний відгук.

– Що тебе надихнуло на її написання?

– Повернуся в далекий 2009 рік – коли я в складі делегації від міської ради, очолюваної Леонідом Бицюрою, поїхала представляти наше місто на день Севастополя. Тоді ще нашого і дружнього, адже міста було визнано свого часу побратимами…

Поїздка була настільки незвичайною і цікавою, що по приїзді поки не написала дві пісні – не знаходила собі місця. Слова крутилися в голові ще в морі, коли вранці виходиш на палубу і зустрічаєш схід сонця. Коли не маючи землі під ногами, довіряєш тільки небу і Любові, що живе в твоєму серці. Коли задумуєшся, яким було твоє місто сотні років тому і що треба зробити для того, щоб жителі його були щасливими!

– То ти вже тоді її і виконала?

– Ні, я тільки її «виношувала», а там виконувала пісні естрадні і класичні кількома мовами світу. Особливу радість в мене викликали повна віддача від слухачів, якими були моряки корвету «Тернопіль» та фрегата «Сагайдачний»! У складі творчого «екіпажу» були присутні і тернопільський художник Микола Пазізін та група «Долг».

На згадку мені подарували чудову “тільняшку”, а що головне – дозволили бути присутньою на церемонії «Підняття прапора». Хоч моряки люди дещо забобонні і не допускають присутності жінки на кораблі, та все обійшлося. Ми навіть пережили страшний шторм, і сусідній корабель так розгойдало, що він зірвався з якоря. З нашим же все було гаразд…

– А скільки коштує нині записати фонограму?

–  Розцінки різні, але щоб люди розуміли, то стартує запис фонограми від 100 у.о. Приблизно від 50 у.о – записати «плюс». А якщо хочете ще звучання живих інструментів, чи якихось «диковинних», то сума множиться і множиться. Щодо кліпу, то, звісно, його зраз робити значно простіше ніж років 10 тому, а щодо розцінок – достатньо переглянути сторінки відеооператорів. Що стосується столиці, то ціни вищі в рази.

– Хто є організатором конкурсу?

– У 2013 році Савчишин Руслан Володимирович заснував благодійний фонд «MagneticOne.org», що має напрямками своєї діяльності просвітництво, пошук і заохочення розвитку талановитих дітей та молоді, зміцнення престижу і ролі благодійних організацій, меценатів, спонсорів у благородній справі допомоги молодому поколінню українців. У них є чимало успішних завершених проектів, що стосуються навчання молоді, екології та патріотизму. Одним із активних проектів зараз якраз і є оголошення конкурсу на «Найкращої пісні про Тернопіль».

Ярина БОЙКО

КОЖЕН ТЕРНОПОЛЯНИН МОЖЕ ВЗЯТИ УЧАСТЬ В ЦЬОМУ ГОЛОСУВАННІ

Пісню Наталії Волотовської можна послухати тут.





БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ