Ти ніколи не знав, хто тобі дзвонить. Де на Тернопільщині ще користуються стаціонарними телефонами

0
749

Стаціонарним телефоном користується більше третини домогосподарств в області. Про це повідомили в Головному управлінні статистики у Тернопільській області. Сайт Про Те поцікавився, чому одні люди давно відключили цю послугу, а інші досі користуються телефонами, які, здавалося б, відійшли у минуле.

Жахливий дзвінок заважав спати

Неля Чухрай, майстриня  бісероплетіння

– Мої батьки відмовилися. Було невигідно. Але я, звісно, застала той період. Жахливий дзвінок, особливо зранку по вихідних. Спати хотілося. То ж субота. Бо сам дзвінок був дуже гучним. То ми на ніч його виключали, щоби можна було нормально поспати. Потім включали кожного ранку знову. А коли серед ночі ще номером помиляться, то взагалі було щось з чимось.

 

Оплачували за інерцією

Валерій Червак

– Ми відмовилися від стаціонарного телефону, бо ним ніхто не користувався.

Спочатку оплачували за інерцією кілька місяців майже по сто гривень. Але потім апарат поламався і ми відключили послугу.

Краще кинути ті 100 гривень на рахунок мобільного.

 

 

Вишукували в довіднику смішні прізвища і телефонували тим людям

Микола Шпаковський, поет, бард

– Зі стаціонарним телефоном я познайомився приблизно в шість років. Пам’ятаю, що у вісімдесятих неодмінними атрибутами були дитячі фотографії, де ти, приклавши слухавку телефону до вуха, сидиш в кітелі і фуражці. Начебто маєш якесь спецзавдання. І ти крутіший ніж якийсь там листоноша чи телеграфіст, бо можеш швидше передати важливу інформацію і дати негайно комусь вказівки. То вже потім у школі можна було фотографуватися класом біля, хоч і вимкненого, але комп’ютера.

Телефон був для нас нормальною грою. Ми вишукували в довіднику смішні прізвища і телефонували тим людям, балакали дурними голосами або просто мовчали. Сруль, Шкварок, Сарака, Піскозуб і тому подібні прізвища. «Мийте ноги і лягайте спати» – це була одна із найчастіших делікатних наших фраз. Та й все у нас складалося начебто добре, допоки не з’явилися перші визначники номерів. Тоді вже ті люди нам передзвонювали, сварилися і батьки нам наказували більше такого не робити. А  дупа тоді була синя. Одного разу нам передзвонили пожежники, сказали, що нас заберуть в тюрму чи в інтернат через ті дзвінки і ми так настрашились, що припинили грати в цю майже невинну телефонну гру.

Стаціонарний телефон приховував у собі якусь несподіванку і таємничість, бо ти ніколи не знав, хто тобі зараз дзвонить. Дзвінки тоді здавалися чимось, як магія і було прикро, коли ти не добіг до телефону, то було ніби відчуття втраченого шансу. Найцікавіше, що часто можна було почути іншу паралельну лінію розмов, піднявши слухавку. А це завжди була якась пліткарська лінія, на якій дізнаєшся про себе і свою родину набагато більше. Люди часто порівнюють себе з іншими, будучи ніби в якомусь фатумному вимірі.

Ті старі телефони шкварчали, коли ти говориш і слухаєш, може той диспетчер, що вас з’єднує – просто смажить собі барабольку, не вимкнувши мікрофону.  І от, зараз часто дивлюся на бліді пари хлопців і дівчат, які десь сидять за спільним столиком з мохіто чи кавою, мовчазно втикають в свої мобільні, але однак лайкають одне одного. Послуга вимушеної взаємності. Проте, це поширюється тепер всюди, ця загальна віртуальна культура вилизаних фото чи чужих цитат.

Найчастіше телефоную до сусідів

Ольга Турчин, пенсіонерка, м. Скалат

–  Стаціонарний телефон у нас вдома близько 30 років. Не відключаю, бо мені зручно. Дзвоню по ньому, постійно подаю показники за комунальні послуги.Найчастіше телефоную до сусідів. Говоримо до 30 хвилин. Маю мобільний. Колись по стаціонарному телефону говорила більше. Тепер частіше користуюся мобільним.

Сестра з-за кордону телефонує лише на домашній

Надія Штокало, журналіст

– Мені недорого телефонувати до бабці на домашній з мобільного. Маю вигідний тариф. Але телефоную лише на мобільний, бо він постійно з нею. Для мене це швидше.

А от сестра з-за кордону телефонує лише на домашній. Можливо їй за тарифами вигідніше.

 

 

Жінки полюбляли говорити, намотуючи шнур на палець

Зоряна Замкова, журналіст, поетеса

– Досі маю стаціонарний телефон, яким, здебільшого, користуюся для спілкування з батьками. Мама майже не бачить, тому мобільним зв’язком їй важко користуватись.

Я ще пам’ятаю часи, коли стаціонарний телефон був зручністю. В нас єдиних на сходовій клітині був той чарівний апарат, який поєднував людей. І сусіди ходили щодня телефонувати. Двері рідко в нашій квартирі зачинялись, хіба на ніч.

Колись, як і тепер, жінки полюбляли довго говорити, намотуючи шнур на палець, а слова – на час. Кажуть, жінка може сидіти біля телефону довше, ніж на дієті. Та я і в цьому була винятком – не вмію говорити не по суті. Дотепер.

Коли з’явилися мобільні, потреба у стаціонарних апаратах зменшилася, а тепер майже відпала. Ми вже говорили вдома, щоб відмовитись від цих послуг. Тим більше, що ціни Укртелекому все ростуть, як гриби після дощу. Спектр різноманітних можливостей для зв’язку є тепер через skype, viber, інші програми та ресурси.

Стаціонарний телефон потрібен хіба для зв’язку, де покриття «кульгає». А загалом, як зауважив Стівен Левін, уявіть, що жити вам залишилося недовго і у вас є лише один телефонний дзвінок. Кому б ви подзвонили і що б сказали? Так чому ж ви чекаєте?

А якщо знову настануть такі часи

Мирослава Стульківська

– Ми відмовилися від стаціонарного телефону, але платимо поки що за збереження номера. Так захотів чоловік.

Телефоном не користувалися вже давно. Проте чоловік ще живе у минулому і тому йому здається, що можуть настати такі часи, що люди знову почнуть користуватися стаціонарними телефонами.

 

Завдяки стаціонарному телефону врятувала життя людині

Наталя Волотовська, лікар, письменниця

– Років три тому відрізали телефонну лінію. Важаю, що це можна було зробити ще раніше, просто все переживали – а що, раптом, треба буде багато дзвонити по місту? Ще одна причина, чому так довго був міський номер – це інтернет-провайдер, з переходом на інший відпала необхідність у збереженні телефонної лінії. Пропонували «заморозити» на невизначений строк за… 65 грн на місяць. Гроші невеликі, але чого їх комусь дарувати?!..

Зазвичай, незручності з’являються при виникненні необхідності дзвонити по місту, щось уточнити чи організувати, або в інше місто по Україні, в державну установу… Тоді, якщо тарифом мобілки не передбачені вільні хвилини можна суттєво потратитися.

У деякій мірі шкода, що міська рада так і не розглянула пропозицію про введення в усіх держустановах мобільних ліній. Виняток –  поліція, швидка. Завдяки можливості передзвонити на безкоштовний номер я та знайомі оперативно повідомляли про поломки чи правопорушення в місті.

Власне, саме завдяки тому, що ще кілька років тому в нас був майже безкоштовний міський телефон… мені вдалося врятувати людське життя. Це була просто фантастична історія, деталей і причин якої я так досі і не знаю. Але можу стверджувати одне – довіряйте більше інтуїції та постарайтеся полюбити світ.

Той випадок був настільки незвичайним, що зразу ж склався в пазли нового мого роману. Холодного листопадового вечора на мобілку прийшла смс-“бомжик” з проханням передзвонити.

Не знаю чому, але опів на дев’яту вечора я вирішила відгукнутися. У відповідь почула схлипування, чоловічий голос повідомив, що його побили, він не знає, де він і розряджена мобілка. Наступні тридцять хвилин то був повний фарс, коли він кричав, плакав, погрожував.

Можна було подумати, що це божевільний, але совість не давала спокійно заснути. Особливо коли вже біля 23-ї години на мої вихідні дзвінки він не відповідав. Не буду переповідати, скільки довелося пояснювати місцевій міліції по міському телефону, вмовляти, щоб розпочали пошуки за номером мобільного і не відкладали їх до ранку. І найголовніше, чому я це робила?! Може тому, що незнайомець пояснив свій вибір мого телефонного номеру вірою в числа? Адже він потребував медичної допомоги, і йому було 27 років. Саме тому він набрав мій тодішній номер 9112727

Епілог у історії виявився щасливим. У Старокостянтинові Хмельницької області знайшли чоловіка, а далі ще один раз я виходила на зв’язок з цим містом і дізналася, що хороший його друг лейтенант Женя брав участь в пошуках мого тодішнього «підопічного».

Зі мною врятований не зв’язувався, та образ бути не може. Сподіваюся, що його доля в світлі нинішніх подій повна щастя і здоров’я…

Наталія ЛАЗУКА



БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ