Через маску тернополянку ледь не викрав незнайомець

0
386
Минулого року саме в такий березневий день трапився зі мною трафунок. Тільки почали маски захисні носити, строгий карантин…
Зайшла в крамницю, купляю три буханки хліба – щоб на три дні, а якийсь чоловік вхопив мене за руку (Богу дякувати, в латексних рукавичках) і тягне до машини. Каже: сідай, я вже хліба купив… І мняса…
Я здивувалася, бо в таких випадках кажуть не про хліб і мнясо, а про вино і що там по сезону. Злегка натякають, а не сходу в галоп.
Я криком: мужчина, кажу, ви що собі тут дозволяєте!
Він здивовано (бачу по бровах) дивиться на мене через щілину між шапкою і маскою, вдивляється.
– Марино, то не ти? То ж твоя куртка і маска тришарова з окулярами…
Я пояснюю, що навіть натяку на Марину в мене немає. Я зовсім не Марина. А те, що в мене маска ще й з окулярами всеодно не робить мене Мариною…
На тому і розійшлися…
Скільки мені тоді рекомендували, бажали, навіть дурняли, що від мняса відмовилася…
А цього року вже починаю розуміти, хто під маскою…
Таке враження, що через кілька літ ми будемо пригадувати ці часи з легкою ностальгією, поправляючи легкі скафандри…
Зоряна ЗАМКОВА

БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ