«Після пологів з дитиною у кошику їздили на роботу», – історія фермерської родини з Тернопільщини

0
113

Фермерське господарства «АгроН»,  землі якого  розкинулися на чотирьох  тисячах гектарів полів в одинадцяти селах Тернопільського  району, відзначає  двадцятирічний ювілей. Колись молодий амбітний агроном, тепер заслужений працівник сільського господарства України – Юрій Березовський та його наполеглива і заповзята дружина, економіст Наталія стали   першопрохідцями  нових економічних відносин. З 90-их років  працюють у себе вдома, на землі своїх батьків-дідів, стверджуючи, що люди, які народилися і виросли в невеличких селах чи  містах, можуть  стати ключовими гравцями на українському полі.

Саме таким стало зоряне подружжя,  присвятивши  своє життя улюбленій  справі.  Вони не йдуть за течією чужих думок і мрій, бо мають свої. Це дає  змогу жити, працювати, вільно дихати, дбати про тих, хто поруч, перемагати.  Самовіддана праця на землі дає крила  аграріям. А окрилені люди – сміливі, бо знають, яку ціну платять за здійснення своєї  мрії.

Розмова наша з винуватцями урочин торкнулася не лише свята, а й історії колективу, його становлення, ставлення  підприємців до аграрного бізнесу,  неповторних миттєвостей життя і мрій.

Юрій Романович з дитинства марив полем. З батьком, заслуженим механізатором України, на комбайні, на тракторі   працював з 12 років.  Свого  шкільного відмінника мама бачила або священником, або лікарем. А він, як написав у творі «Хочу бути головою колгоспу», так і став головою  свого господарства.

– Це було, ніби вчора, – посміхаються Наталя Григорівна і Юрій Романович, розповідаючи про  початок 21  століття. – Колгоспи розпадалися, ферми позвалювалися, землю не було кому обробляти, техніка стара. І я запропонував дружині  взяти це в руки. Бо ми ж тут живемо, уже стали на ноги, шість років виповнилося  приватному підприємству «Березовський». Ті 40 гектарів землі, навічно виділених  для приватного господарювання, ми успішно обробляли,- розповідає господар.

-Ми вже мали досвід роботи на полі. Мали новішу техніку і вирішили, що це нам під силу, – доповнює чоловіка  Наталя Григорівна.

– Назва фірми «АгроН» перекладається українською, як  земля Наталі,- не без гордості каже Юрій Романович.

Родина Березовських   належить до тих фермерів, які з гідністю пройшли випробування    природою, цінами, умовами праці.

– Ми вистояли, бо бізнес у нас сімейний, – говорить аграрій.-  Моя сім’я – це моя надійна стіна, той райський куточок, де відпочиваєш душею, де тебе завжди розуміють і підтримують, де ти можеш піднятися над буденщиною. А дружина  – як половинка душі, як друге крило, яке робить політ вдалим.

Пані Наталя пишається справою, яку започаткував чоловік. Вона ніколи не мріяла про роботу на землі, хоч виросла тут, де народилася її мама. Лише коли вони одружилися з Юрієм Романовичем, зрозуміла, що це і її покликання. Бо він іншого життя не бачив.

– Я вивчився на агронома, зарекомендував себе на цій посаді в колгоспі. Дуже любив і люблю  це диво  переродження зернинки у рослину,  відчуваю  свою силу в тому, що можу допомогти їй вирости, дати врожай… Іншого життя я собі не уявляв – поза полем, поза селом… Що запам’яталося з тих перших кроків? Ми чітко уже знали, чого  ми хочемо. Колгосп у Товстолузі був банкрутом і мав тільки борги. Ви ж знаєте, що слабких людей не буває, від природи всі ми сильні. Нас роблять слабкими наші думки.А коли вагань нема, то  впевнено берешся за роботу. І все ж, я вдячний долі, за підтримку дружини і колег, які вже знали  толк у господарюванні.  Дякую моєму сусіду з Баурова Івану Мричку, який  підтримав і матеріально, і морально. Я був молодий, недосвідчений, техніки ще тоді не було такої багатофункціональної.

– Яких тернів було тоді більше – фінансових чи моральних?

– Морально я був  налаштований на успіх, чітко знав що хочу.І за освітою я не вчитель чи працівник культури, а аграрник. Навики управління тракторами, комбайнами  дістав ще від батька. А от з фінансами було сутужно.Брав кредити. Як зараз пам’ятаю ті збори в Товстолугу 28 січня 2000 року, коли вирішували долю колгоспу, йшлося і про паї, і про тракторний парк – два таки трактори були на ходу. Люди нам повірили. А ми на той час уже мали нові технології вирощування, новішу техніку. Почали вирівнювати ситуацію і спрямовувати її в правильне русло. І нам того напрацьованого запасу вистачило, щоб вийти на хороший результат.

– Як приростала земля? Чи важко було  завоювати довіру пайовиків?

– Ні, не було важко. На той час уже багато було запущеної землі, яка заростала бур»янами і самосівом дерев. А ще ми одні з перших, хто почав платити пайовикам. В основному це були пенсіонери.  Колгосп користувався землею, а нічого людям не видавав, врожаї низькі. І коли наші селяни одержали по тонні зерна і ще якогось збіжжя, то зрозуміли, що нам можна довіряти.

А згодом молода сім’я  зуміла створити сучасне, європейського типу за технологіями в рослинництві й механізації агропідприємство. Вони обрали основний виробничий напрямок господарської діяльності – рослинництво, зокрема, вирощування зернових і технічних  культур. Підібрали надійну і професійну команду однодумців, дали людям гідну зарплату, юридичний захист, подбали як про виробництво, так і про соціальний розвиток територіальної громади.

– Аграрний бізнес нелегка справа, – каже голова родини. – Не тому, що не впевнений у своїх знаннях чи надійності техніки, сюрпризи природи щороку корегують наші досягнення.Весна була надміру волога, а потім спека.Але ми завжди готові до примх природи і випробувань.Висіваємо культури, які  розвиваються в різних умовах: вологолюбиві, сонцелюбні, і це дає нам хороший кінцевий результат.

Нові технології, сучасна імпортна техніка, високопрофесійні кадри, насінництво і селекція, засоби захисту рослин – далеко не всі досягнення   дружної  працьовитої  команди, яка творить сьогодення своєю працею, завзяттям, боротьбою із  турбулентністю в аграрному бізнесі. А  людям, знаючим свою справу , ніщо не завадить  відчувати  політ над буденням.

– Чим пишаєтеся, підбиваючи підсумок року?

– Пишаємося тим, що маємо прекрасний колектив фахівців:спеціалістів і працівників, які впродовж року вносять свою лепту до загального короваю.А своєю відданою працею приносять успіх господарству. Ми дотримуємося приказки  «Хочеш жити – умій крутитися». До цього  змушує життя. Якщо ти будеш байдужим  і чекатимеш манни небесної, то треба усвідомлювати, що вона до тебе може і не прийти. Завжди треба шукати варіанти, вихід із складних ситуацій, переглядати  результати, робити висновки і  втриматися  на аграрному ринку, який з кожним днем стає складнішим,- каже Юрій Романович.

Тут  ніколи не зупиняються на досягнутому.Керівники активно розвивають господарство, в якому вирощували  і свині, і вівці, перепели,  гуси, страуси.  Є тут новітній  машинно-тракторний парк з найсучаснішою технікою  визнаних світових брендів : Holmer, New Holland, CLAAS, Fendt.   Є тут  свій  сервісний центр, власна метеостанція, млин та міні-хлібопекарня, зарибнений ставок. А ще Юрій Березовський, який очолює обласну асоціацію  бджолярів, має  найкращу в області пасіку з спеціальними  лікувальними будиночками для оздоровлення на основі благотворного впливу бджіл.  «АгроН» – одне з небагатьох підприємств, яке використовує  технологію точного землеробства. Саме тут  техніка обладнана картами родючості та спеціальними  датчиками для диференційованого внесення добрив,  що навіть за кордоном, як стверджують фахівці, не кожен фермер може собі дозволити.

– Я колись і мріяти не міг, що доживу до такого технічного парку, складів, – розчулено каже співрозмовник. – Тепер уже мої діти, які працюють у господарстві, думають по-новому і я вже  з ними прогресую.  Загальними зусиллями  побудували і ввели вже в експлуатацію такий об’єкт, аналогів якому в області нема і одиниці в Україні, – це паливно-мастильний склад одноразового зберігання 400 тисяч літрів пального, склад напольний для зернових культур одноразового утримання 10 тисяч тонн.

Є проект на побудову елеватора на три черги  загальною кількістю зберігання 100 тисяч тонн зерна.Є проекти і по тваринництву. Але зараз дуже складні часи для держави і деякі амбітні проекти мусимо відкласти в шухляду, хоч маємо вже  інвесторів. Я щасливий , що мені по життю трапляються дуже добрі люди, це колеги, які задають тон в аграрному секторі економіки України. Їхні підприємства зразкові для всіх аграріїв,  не тільки наших, а й закордонних, які сміло можуть приїжджати і в них  вчитися. Тішуся, що я з ними спілкуюся, обмінююся ідеями, планами. Я маю до кого тягнутися – це  Антон Іванович Білик, Олег Петрович Крижовачук, Йосип Амброзійович Гасюк, Степан Васильович Градовий, Іван Адамович Чайківський, Микола Іванович Пилипів і ще багато людей, які присвятили своє життя  аграрній галузі держави.

– З висоти років і практики, оглядаючись, можете ствердно сказати, що  двадцятилітня історія вашого підприємства, зрештою, як і будь-яка історія, стала  вчителем життя?

– Підприємству 20 років, мені – 50. Півстоліття я вчуся у цьому житті і за 20 років професійної роботи  в «АгроНі» ми чогось  вчилися, тому, що нічого на місці не стоїть. Нові технології, нові програми. І якщо ти ледь прогавив,  будеш пасти задніх. Треба тримати руку на пульсі. Сьогодні – втратив позиції, а завтра дуже важко буде наздогнати. Виконавчий директор господарства Юрій Березовський давно укмітував, що, коли хочеш мати гроші, треба займатися торгівлею, а свободу – дарує фермерство. Господар пояснює, що фермерський рух передбачає  можливість працювати  за своїми рішеннями, втілювати свою ініціативу.

– Я не покладаюся ні на кого. Якщо щось не вдалося, то нарікаю тільки на себе. Ринкові відносини жорсткі, ти мусиш відчувати їх, сам  балансувати  між прибутками-витратами.

– Мені здається, що цього  часу, випробування, як і не було, – говорить дружина фермера.-Але, якщо наш колектив за ці роки зріс із десяти до ста працівників, то ми нормально господарюємо. Коли ми від початкових 200 гектарів землі дійшли до 4 тис га, то нам вірять, підтримують і це відрадно.

– Які етапи розвитку  вам найбільше запам’яталися і чому? – запитую власницю «АгроНу» Наталію Березовську.

– Коли говорити про етапи нашого входження у галузь, то розпочалося все в грудні 1993 року документально, а наступний рік уже був експерементальним .  Потім  за шість  ми  відпрацювали все, розклали на полички. З початком роботи «АгроНу» все знову починали спочатку. Але ми уже мали досвід. Найвідповідальнішим був 2005 рік, коли  народився наш наймолодший син. Мені дали місяць декретної відпустки. І ми з Максимом  у кошику  з місяця почали  їздити на роботу. Так з квітня розпочався для нас новий етап. Але щороку були свої  нюанси. У нас завжди стояло питання – що нам треба придбати з новітньої техніки? А коли купляли нові трактори чи комбайни, то треба було розширяти земельний банк. А в основному є вічні етапи роботи: зима-літо.

-Керівник-жінка на роботі і удома може бути досконале різною. Вдома  можна бути типовою розтратницею, в той же час, відповідаючи за фінанси на службі – маніпулювати ними, тримати в казні…

– Вома і на роботі, я вже мабуть однакова. У сім»і в мене також кажуть, що я велика начальниця. І вдома я більше навіть тримаю руку на пульсі. На роботі я також не розтратниця, хочу все зібрати докупи, але мій головний виробничий директор завжди знаходить нові плани, нові можливості витрат, коли ми доходимо до  якогось балансу.Бо завжди є нові потреби, нові бажання. Але я коригую плани, на деякі ставлю табу. Все-таки я є стримуючим фактором.

– Один з характерних проявів діловитості – знання цифр, фактів, уміння оцінити ситуацію. У ділової жінки  свої фірмові методи. Поділитеся.?

– Найбільшим методом є жіноча інтуїція, яка мене ніколи не підводить у фінансуванні. А так ніяких інших. Є чітке планування, вилка корегування. А коли щось стається не так, як хотіли, то реагуємо оперативно і виходимо із ситуації так, як  каже найновіший план.

–  Яким принципам ви ніколи не зраджуєте в роботі?

– Ми завжди стараємося бути чесними, відповідальними, правдивими, ніколи не підводити ні постачальників, ні покупців. Ми дуже дорожимо відчуттям довіри, як у своєму колективі, так і  на аграрному ринку, – сказала  фінансистка, очільниця підприємства «АгроН».  Виконавчий директор  дадав, що є ще один принцип-«Готуй сани влітку, а воза взимку.

– Сільське господарство не має чітких обмежень, квартальних підходів. Тому що весна буває ранньою і запізнілою, кже Юрій Романович. – Бувало, що в лютому уже сіяли овес, а колись у квітні ще сніг лежав. Найбільше переживаю, щоб не спізнитися з якимось процесом. Тому завжди дотримуємося правила: коли  урожай зібрали, техніка зупинилася, ми її готуємо до наступних виробничих процесів.Техніка вже вся справна і готова виходити в поле,-  сказав виконавчий директор . І ми продовжили з ним розмову про те, чим  засіяли поле, що диктують вітчизняний та зарубіжний ринки.

-Левову частку у нас займає озимий клин- пшениця, ріпак, ячмінь. Вони займають трохи більше половини всієї ріллі. Ці культури  мають попит на ринку і завжди рентабельні. За винятком цього року, коли природа спрацювала на зменшення врожаю майже на 30 відсотків. Але ми посіяли їх і цьогоріч.Тривожимося, що було мало вологи, просимо, щоб ще була тепла і волога погода, щоб посіви  вирівнялися і набралися сили йти в зиму.

– Ви якось казали,  що сівозміни – найдоступніший і найпростіший шлях збереження родючості ґрунтів. Вдається вам  це робити, як книжка пише?

-Я агроном і я дуже  цього дотримуюся. Бо сівозміни- це природний  регулятор родючості землі,   вони дають можливість зменшити використання мінеральних добрив і засобів захисту під наступну культуру. Є експериментатори , які висівають кукурудзу впродовж багатьох років на одному місці, хоч можна це робити тільки 3-4 роки поспіль.А мова йде і про олійні культури, які виснажують ґрунт.  Ми професійно підходимо до цього питання.Сіємо ріпак, цукрові буряки, соняшник.Але все у співвідношенні до загальної кількості землі.

– Тепер  українське фермерство вкотре опинилося перед новими викликами та випробуваннями. Рілля виходить на ринок.

– А для чого розпайовували землю? Для того, щоб була можливість продати і купити. Але дуже відповідально до цього треба підійти. Насамперед на законодавчому рівні.З впровадженням ринку  землі, завтра ми можемо залишитися без неї.Є люди, які сплять і бачать, що скупляють нашу ріллю.   Ми  ж є інвесторами землі і багато з нас, фермерів, не мають такої кількості грошей, щоб її купити.Тому ми дали свою пропозицію , щоб при ринку землі, покупцем була держава, місцеві громади. Треба до цього поняття підійти професійно. Бо наше велике завдання – зберегти землю для своїх дітей і внуків. Що ж  то буде, коли матимемо національність, житимемо на території, а своєї землі не матимемо? Нема землі- нема держави. І я хочу, щоб ті люди, які беруть на себе таку велику відповідальність, задумалися над цим питанням.

– Ви були  наймолодшим фермером в нашій країні, який отримав почесне звання «Заслужений працівник сільського господарства України».  За працю колектив агропідприємства й фермерського господарства має  численні  медалі, дипломи, грамоти Міністерства агрополітики і продовольства України, міжнародних і всеукраїнських виставок,оглядів-конкурсів. Яку з нагород вважаєте  найбільшою  і чи є місце, де ви зберігаєте ці атрибути визнання вашої праці?

– Ніколи за нагородами не гонився і не прагнув. Так якось помічали нас на  цьому обрії. Але це нічого не дає. Найбільшою нагородою для мене є цей ювілей. 20 років взаєморозуміння, підтримки. Моя Наталія і мої діти – це найдорожчий подарунок життя. Колись я заздрив своїм колегам, що в них є зяті, дорослі діти, які працюють з ними. Тепер і в мене є невістка, зять, які з нами в одній упряжі.Ми дочекалися, що наш бізнес поповнює наша кров, наші діти. Вони зрозуміли нашу працю і мають бажання працювати і досить непогано.

Найвдаліший проект, який я започаткував, занотований 22 вересня 1989 року, коли одружився з Наталією. А все решта – допоміжне, що вийшло з нього – плоди сімейного бізнесу.

Сьогодні ПП «Агрон» і ФГ «Березовський» – мудра й досвідчена хліборобська команда, що робить свій посильний внесок у продовольчу безпеку України. Кожен з них – бухгалтер чи механізатор, водій чи робітник, мельник чи токар – працює сумлінно на кінцевий результат – урожай. Міцним плечем для Юрія Романовича стали діти. Він  любить казати, що навіть коли  роботи  непочатий край,  легше працювати,  коли тебе оточують рідні. Пані Березовська також вважає, що єдиним подарунком, який вона мала в житті, це був шлюб  з коханим чоловіком.

– Далі вже у нас було все спільне: діти, внуки, робота. Найстарший син Роман, його дружина Мар’яна і їх синочок – Данилко, Донечка Марія, зять Сергій і їхній синочок Маркіянчик. Роман вносить багато новацій, видозмінює роботу, має своє бачення на вирішення проблем. Сергій – завідує зерном, за ним закріплені склади, реалізація зерна, сушка, чистка. Марія допомагає мені з фінансами. Наймолодшому, Максиму, – 15 років, смак нашої роботи він знає.

Фермери переконані: «Хто дає — тому повертається».

Де є потреба, там вони  намагаються докластися. Підприємство частково утримує однойменну  футбольну команду «АгроН» яка вже тричі чемпіон області, володар кубку області.Зараз грає у лізі аматорів України.Футбольні баталії збирають  багато глядачів.

– А ще краще, коли  діти бігають, стають здоровшими, між собою балакають, що і самі вже хочуть грати у команді, – говорить  підприємець, який з дружиною не пропустили жодного матчу. – Виробляють цінності для себе, розуміють, що це престижно.

Ми тим пропагуємо і стимулюємо здоровий спосіб життя. І не тільки в спорті, а й у художній самодіяльності, позашкільній роботі.Кожна людина у своєму житті, коли приходить  відповідний етап, повертатися в ті місця, які вивели її в люди. Я буваю і в школі, і в технікумі, ніби там сам недавно вчився. Тепер хочеться надати і якусь допомогу. Так має бути по життю. Адже скільки народу проходить у стінах навчальних закладів, якби кожен дав гривню чи десять на його потреби, то наскільки вище стояли б ці заклади освіти в Україні.Я завжди закликаю, щоб робили люди щось корисне, воно потім воздасться .

Підприємство  щомісяця сплачує понад 30 тис. грн. податків до бюджетів усіх рівнів.

Левову частку коштів «агронівці» виділяють на соціальний розвиток сіл, де орендують землю. Матеріальну допомогу, транспортні послуги надають школам, дитячим садкам, закладам медицини, культури, церковним  установам і усій Великогаївській об’єднаній територіальній громаді. Березовські  згуртували  високопрофесійний коллектив, створили  високооплачувані робочі місця, що є мотивацією для місцевих жителів працювати на рідній землі й не шукати роботи за кордоном. Я бачу, як впевнено аграрій розповідає про кожну справу,  про людей-виконавців, про те, що може  зробити,  що хоче і не втримуюся, щоб не запитати про  те, що ж йому надає сили почуватися  сміливим і сильним.

– Я іншим не можу бути. За моїми плечима моя сім’я, колектив, який дивиться на мене, щоб я не похитнувся, якби мав страх. Я не маю права іншим бути. Я мав багато часу на роздуми після аварії. Бог дав мені сили  перемогти себе, недугу. Я розумію, що особистою впевненістю мушу надихати людей і йти вперед. Щоб і вони зрозуміли, що ми на правильному шляху.

 – Якби на один день можна було стати кимось іншим, ким би ви  стали?

– Я про таке ніколи і не задумувався. Це коли людина розчарована, то пробує , думає, що б вона зробила чи ким би стала. А я знаю, що роблю свою роботу професійно і не  хотів би міняти ні на яку іншу.Я хочу і далі робити ту справу, яка мені вдається, яку я люблю, з якою я порозумівся.Маю амбітні плани і хочу їх втілювати тільки в аграрній сфері.

– Якби ти на один день стали  вчителем, чого б ти навчив своїх підопічних?
-Я часто буваю в місцевій школі за вчительським столом. Маю що передати молодим.Хотів би розповісти про цінність і важливість нашої хліборобської праці.Завжди радо вітаю у себе на господарці ті  групи  дітей, які приходять на екскурсії.Я даю їм можливість  відчути техніку,  доторкнутися до всього, вивезти в поле, щоб вони побачили звідки береться  хліб. Нещодавно був на виховних годинах  до Дня  працівників сільського господарства, Днів скорботи за жертвами голодоморів. Дітям зараз складно уявити,  що  люди вмирали, бо не було шматочка хліба, крихот не було і колосків. Мені мама і бабця розповідали про голод, яким морили українців..Я дітям сказав, що ми щасливі, бо  маємо одну з найблагородніших професій – вирощувати врожаї і  робимо все можливе, щоб на столі був запашний хліб. А буде хліб, буде життя.

– Яких винаходів не вистачає світові? Що б вам хотілося винайти самому?

– З молодих років мені хотілося, щоб був вічний двигун, для роботи якого не потроібне пальне. (Сміється). А самому хотілося б працювати так, щоб ніхто не відчував ні в чому потреби.

– А який ваш   ідеальний день?

– Ідеальні дні бувають дуже рідко.Я люблю переджнив’я. Передурожай буряків.Ту пору, в якій ти бачиш гарні види на врожай, то й почуваєш себе окриленим. І вже просиш Бога, щоб дав зібрати  врожай.Буває, що їдеш в поле зі сходом сонця, щоб бачити, як дихає земля, пахне поле. Ти бачиш свою працю, подяку від землі і дякуєш їй, що врожаю вистачить на всіх.
-Якби  б ви  могли створити нове свято, що це було б?

– Свят у нас багато. Я, якби зміг, зібрав би всю зброю у світі, щоб зняти загрози. Щоб люди відчули безпеку для життя. Щоб ми всі мали світле і мирне майбутнє. Щоб кожен мав можливість дивитися на голубе небо і яскраве жовтогаряче сонце, яке  зігріває і дає  надію на завтра.  А як назвати цей день ще треба подумати.

– Чи навідує вас відчуття польоту?

– Літаю, особливо в сні. Я коли багато обдумую якесь питання, воно мені сниться вночі, іноді з підказкою вирішення.Найчастіше те, що люблю- хлібне поле. Я ніби дроном знімаю, бачу з пташиного польоту кожну стежку, відчуваю аромат поля. Воно надихає, бо ти одержуєш велике задоволення від тієї роботи і маєш заряд до праці..

Це так важливо відчувати себе   окриленим, підніматися над суєтою, летіти крізь долю, ставати оберегом, надією, для тих, хто поруч… Летіти, не відриваючись від землі, пам’ятаючи батьків,  батьків своїх батьків, поріг рідного дому,  живлюще джерело, з якого пив воду і вмивався… Знаючи, що ти можеш зробити для людей, які тобі довіряють. Фермерська родина Березовських окрилена  працею   на сьогоднішній день України,  якою закладає  фундамент на її завтрашній день.

Людмила ОСТРОВСЬКА

 

 

 

 

 

 

 





БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ