Тернополянка організувала безкоштовні фотосесії, щоб зробити людям приємність

0
699

Тернополянка Оля Биндас організувала безкоштовну фотосесію для усіх бажаючих. Про це написала на своїй сторінці у Фейсбуці. Чому Оля вирішила зробити своєрідну благодійність у фото, вона розповіла сайту Про Те.

– Мені дуже подобається мистецтво фотографії, – каже Оля. – Колись давно відвідала курси з основ фото тернопільського фотографа Юри Гудя і придбала собі Нікон Д 5100. Потім трохи експерементувала, але якось на рік-півтора залишила цю справу і знімала лише вовняні іграшки, котрі виготовляла. Також мені з дитинства подобається робити сюрпризи людям, розкривати в них їх харизму, заряджати впевненістю. У фотографії це можна вдало розкрити.

– Мабуть, охочих – навала. Скільки людей зголосилося?

–  Близько 60 людей. Коли я писала це оголошення в соцмережах, думала буде 2-3 бажаючих. А коли люди писали і писали – мені було водночас і приємно, і трошки переживала, чи виправдаю очікування, бо я ще початківець.

Великою мотивацією стало – 1) оточення, маю багато друзів фотографів, котрі захоплюють своїми знімками; 2) те, що виграла конкурс на фотофлешмобі від Бункермузу – із ще одним фотографом Віталієм Янігою в різниці у один голос ми здобули перемогу.

– Як з такою кількістю даєте собі раду?

– Наразі я зробила близько п’яти фотосесій. Одна з них була комерційна.

– Які ваші враження від фотозйомок?

– Винятково позитивні. Я дуже люблю відчувати емоційний контакт з моделлю. Спочатку більшість скуті – і фотограф, і модель. Далі розкриваємось кожен і я стараюсь хвалити і себе, і модель, коли бачу вдалі кадри.

– Що було найлегше?

– Найлегше, як правило, в кінці фотозйомки, бо тоді вже знімається напруження, модель бачить, що щось з того виходить і в мене, як у фотографа, є вже пару вдалих знімків.

– А що – найважче?

– Найважче на початку, вловити, як людині комфортно, щоб не занадто вимагати від неї. Зрозуміти, чи варто їй казати, як себе поставити в кадрі, чи вона сама бачить якось по-своєму.

Загалом, я сприймаю фотографію як перевтілення, як театр і коли люди входять в роль, то іноді поводяться досить цікаво і розважально.

– Чи щось вас розчарувало?

– Поки не можу згадати такого. Якщо спочатку відчувається недовіра того, кого  фотографую, то показую пару знімків – ми розслабляємось, стає легше і прислухаємося одне до одного.

– Який досвід і висновки дали вам ці фотозйомки?

– Досвіду ще не так багато. Я розумію, що кожному з нас приємна похвала і модель треба хвалити. Це найкраще розкриває харизму людини, треба проявляти повагу до моделі і її зусиль.

– Чому від валяння вовною і барабанів вирішили перейти на фото справу? Хотілося спробувати щось нове? Пошуки себе?

– За ці роки роботи з іграшками трошки втомилась від одноманітності. Рідко собі ставлю роботу як фінансову ціль. Я з легкістю йшла з керівної посади чи з роботи, якщо бачила, що мені подобається займатись чимось іншим. Треба прислухатися до себе і вірити, що зараз це те, що потрібно, бо там, де є життя, бажання, там більше змісту, що з того виросте щось велике і міцне.

– Скільки часу займаєтеся барабанами?

– Граю вже близько 6-7 років з перервами. Переважно займаюсь на музичних базах Тернополя. Наразі своїх не маю вдома.

– Ви – молодша сестра Зоряни Биндас. Яка різниця у віці? У чому ви схожі, а в чому кардинально інші?

– У нас різниця 4,5 роки. На мою думку, Зоряна більш логічна і менше переживає за емоції свої і людей, приймає життєві обставини легше. А я більш чутлива і в чомусь тендітна. Хоча, це лише моє сприйняття. Можете спитати її, в чому вона бачить нашу різницю.

– Як вас виховували батьки?

– Як вміли, як могли. Батьки – теж люди і з власних ресурсів керувались тим, що можуть, знають, розуміють. Мама багато переживала за нашу безпеку, могла дзвонити по кілька разів на день, перепитувати чи все у нас гаразд. Навіть зараз, коли ми дорослі, іноді таке буває. Але потроху, з роками ставиться до того легше. Тато більше акцентує на повазі, за різницею у віці.

– Які у вас стосунки із сестрою?

– Нормальні. Іноді мені не вистачає її. Ми ж росли разом, то багато часу проводили вдвох. Часом вона брала мене до себе в компанію одногрупників. Бувало, я ходила до неї на пари.

– Коли старша сестра за своєю сутністю лідер, нема ризику бути в тіні? Чи насправді кожна – самовиражається і йде своєю дорогою?

– Все буває по-різному. У кожної своє життя і свої індивідуальні сильні якості. Це більш узагальнено, якщо вважати людину лідером чи не лідером. Кожен з нас щасливий у своєму.

– Олю, чому ви – щасливі?

– Я відчуваю великий спектр емоцій. Вічнощасливим бути важко, бо у всіх в житті стаються трабли, та й є така штука як гормони, котрі іноді керують нами, а ми цього і не підозрюємо. Наприклад, людина може недоотримувати в раціоні якогось вітаміну чи не вистачає фізичних вправ або води і від того в неї настрій якийсь не такий.

– Ваше життєве правило.

– Якщо на душі важко, зроби комусь щось приємне. Просто так, і переключись на допомогу іншій людині.

Наталія ЛАЗУКА



БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ