«Ніколи не чула від чоловіка чогось на зразок: зготуй мені їсти, бо ти жінка», – Зоряна Биндас

0
1653

Тернополянка Зоряна Биндас – рідкісна жінка. Щоб бути у гармонії з іншими людьми, каже те, що думає. Щоб бути гарною, не доглядає за собою, не надягає на себе маску гламурності, не намагається більше спати тощо. Вона просто багато працює і залишається собою у всіх проявах життя. Зоряна – керівниця інтернет-газети «Доба», журналістка, акторка, вегетаріанка, обожнювачка тварин і любителька високих гір. Розповідає, де їй комфортніше – в родинному колі чи почуває себе самодостатньою особистістю.

– Я індивідуалістка зі всіма наслідками. – розповідає Зоряна. – Мені потрібна певна автономія. Коли я маю потрібний рівень свободи, який мені необхідний в той чи інший момент, то можу бути в сім’ї, команді, колективі, але тільки хтось починає претендувати на щось більше — самоусуваюсь.

– Хто – твій чоловік?

– Мій чоловік — найадекватніша людина зі всіх, кого я знаю. Ми почали жити разом коли йому було 18. До того часу він встиг закінчити школу в 15, попрацювати майстром з ремонту мобільних телефонів, здобути звання кандидата в майстри спорту, навчитись грати на всіх відомих мені музичних інструментах, виступити на великій сцені, повчитись у виші, попрацювати офіціантом, барменом, арт-директором… Я завжди казала йому, що він геній, бо не уявляла, як можна вміти ремонтувати побутову техніку, вишивати, в’язати гачком, пекти торти, розбиратись у мікросхемах…
Зараз йому 22. Він працює з web-технологіями у крутих міжнародних проектах.
Кумедно: ми вчились в одному виші та на одному факультеті, але чоловік пізніше: в нас різниця у віці 10 років.

– А виглядаєте ровесниками… Різниця у віці якось додає колориту у ваші стосунки? Зрештою, чого додає? Чи доводилося чути від знайомих, рідних якесь здивування щодо цього? Як взагалі сприймаєш стереотипи щодо віку?

– Різниця у віці ніяк не відчувається. Ще раніше я думала, що, можливо, це помітно зовнішньо, потім це перестало хвилювати взагалі. Є чимало стереотипів, що старші чоловіки — зрілі, мудрі, на них можна покластись, а от в 20 — в них в голові вітер свище. Усе залежить від людини, а не від її віку, інакше б в 20 всі мали бути телепнями, а в 50 — мудрими. Як бачимо, це не так.

Читала нещодавно, що в давнину українка не мали права одружуватись з молодшими, бо чоловік мав бути авторитетом, жінка повинна була поважати, слухатись і все таке. Кумедно. Гадаю, поважають за мудрість, вчинки, дії, а не за вік. В мене є друзі, яким 20 років, є друзі, яким 50, ні з тими, ні тими я не думаю про вік, але і в тих, і в тих є чому повчитись.

– Колись ти писала вірші, як казала, без шмарклів. Може щось змінилося в переконаннях про шмарклі любов за час сімейного життя?

– Мене дратувало, що поезія в своїй більшості — це обов’язково якесь ниття. Якось після того я написала збірку, досить попсову, зі шмарклями, так, аби посміятись. Більшість з тих віршів — тексти до пісень або навіть пісні. Ми з чоловіком (тоді ще хлопцем) думали записати альбом, але так руки й не дійшли. Тож, можливо, ті попсові пісеньки колись комусь подарую чи продам.

– Зрештою, стосунки без шмарклів, на твою думку, якраз і є здорові стосунки? Чи які?

– Деякі пари роками продовжують стосунки, які базуються на взаємному тріпанні нервів. Не знаю, навіщо люди так себе мучать. Інколи варто просто дати спокій собі та комусь, вчасно зрозуміти, що кінь вмер та слід злізти. Звісно, у всіх є період взаємних притирань, інколи і в зрілих сім’ях виникають непорозуміння, але таке має швидко минути. Особисто я за конструктив. Якщо його нема, стосунки ліпше поховати і не мучитись.

– Чому одних жінок чоловіки в прямому і переносному значенні носять на руках, а інших ігнорують, принижують? Від кого це залежить?

– Від чоловіків, гадаю. Мені цікаво інше: навіщо деякі жінки терплять ці приниження. Поки не можу цього зрозуміти. В жінок різні переконання, цінності та звички, але особисто мене би дратувало, якби хтось пробував носити на руках, тому з усіма хлопцями, які приносили квіти, говорили компліменти і переконували, що вони мають платити за мене у кафе, стосунки закінчувались дуже скоро. Мене таке нервує.

– Твій рецепт подолання сімейних криз.

– Не знаю, у нас не було сімейних криз.

– Що таке кохання? Як зрозуміти, що чоловік жінку любить?

– Точного визначення не дам, бо для кожного — це щось інше. Та й не знаю. Навіщо якісь такі широкі поняття заганяти в обмежені визначення? Мені здається, що любить чи не любить — зрозуміло відразу. Та й узагалі: чимало речей можна зрозуміти без слів.

– Ти могла б уявити себе домогосподаркою? Пробувала?

– Зараз уявити себе домогосподаркою не можу: я не готую, вдома в мене безлад. Колись у дитинстві мама казала, що от, вчись пекти, готувати, закручувати, ти повинна це все вміти. І я навіть пекла торти, готувала різні смаколики. Дурня це все, насправді, не розумію, для чого тратити час на кухню, якщо можна займатись важливими справами.

До 20 з копійками років прала руками, ще й треба було воду з криниці принести, нагріти… А в нас з чоловіком недавно машинка зламалась, місяць майстра не можу докликатись. Десь тричі прала руками — матюкалась так, що, мабуть, сусіди чули. Більше таким не займатимусь, тим паче, що машинку полагодили. (сміється).

– Якщо домашні звикають, що жінка весь час в рутині, її сприймають, як обслуговуючий персонал. Чи бачила у житті такі приклади? Чому так стається?

– Була якось в гостях у знайомих. Після обіду кажу: «Давайте, буду мити посуд». Мені говорять: «А нащо, в нас мама завжди посуд миє, залишай, вона потім все прибере». Це при тому, що вдома, окрім неї, ще четверо дорослих людей. Я була шокована. Я тоді помила посуд, та сім’я дуже дивувалась спершу, потім взялись мені допомагати.

В нашій сім’ї домашні обов’язки поділені приблизно порівну: якщо я прибираю, то чоловік готує їсти, або навпаки, тільки в котів обов’язки незмінні: дуріти, перекидати все, губити шерсть (сміється). Жодного разу я не чула від чоловіка чогось на зразок: зготуй мені їсти, бо ти жінка. То швидше я можу нити, що от, нема нічого їсти, може, ти б якийсь борщ зварив. На щастя, чоловік чудово готує.

– Зоряно, ти чітко розділяєш роботу та дім, чи ці сфери для тебе непов’язані?

– Постійно працюю з дому, буває, відволікаюсь на роботі. Щоранку я прокидаюсь не пізніше 6-ї години, відразу сідаю за роботу. Їду в центр десь аж на годину 11, коли всі важливі тексти написані, коли найважливіше зроблене, бо між людьми вже не буде нагоди сконцентруватись. На вихідних зазвичай теж працюю вдома.

– Що значить успіх для жінки? Чи досягла його за своїми мірками?

– Для когось успіх — спекти бізе, для когось — очолити міжнародну корпорацію. Зазвичай не думаю про абстрактний успіх, а про конкретні результати окремих проектів.

– Мабуть, після попереднього запитання у тебе виникнуть думки про сексизм. Але на Тернопільщині у селах старші люди дотепер кажуть, що ліпше солом’яний хлоп, ніж золота дівка. На жаль. Як гадаєш, чому такі переконання є дотепер і, до речі, часто серед жінок?

– Ого. Якщо чесно, не знала про солом’яного хлопа і золоту дівку. І мені, мабуть, щастило, бо такого не чула.

– Якою, на твій погляд, повинна бути ідеальна жінка? І чи варто прагнути до ідеалу? Зрештою, чи жінка взагалі щось повинна?

– Ідеал — це відносно. Для когось ти ідеал, а для когось — кара Божа (сміється). Варто просто бути собою.

– А ідеальний чоловік? Як на мене, то жити з чоловіком в одному домі, це все одно, що піти з ним в розвідку – все проявляється.

– Ідеальний чоловік — це мій чоловік. Але для мене, за цих обставин, у цей час. Комусь здасться, можливо, навпаки. А ідеальні стосунки — коли людям добре вдвох, але й добре окремо. В стосунках має бути свобода. Для прикладу, я ходжу у високі гори, це переважно закордонні мандрівки, які тривають кілька тижнів. Це трохи небезпечно і… Але завжди я отримувала лише підтримку, як і в усіх інших починаннях, до речі. Чоловік теж інколи має потребу проводити час з друзями, чи зависнути в іграх на своїй приставці. Це нормально.

– Чи відчувала заздрість від жінок? Як реагуєш?

– Не відчувала заздрості ні від жінок, ні від чоловіків. Та й чому заздрити? Хто кому боронить працювати по 16 годин на добу? Але зазвичай робота мені в кайф, не все так страшно. За свої 32 роки я не нажила жодних статків: пробувала одне — не йшло, бралась за інше. Так, в мене є невеликий бізнес, зароблене я вкладаю, або витрачаю на мандри. Хіба двоє крутих котів у мене є, от це дійсно важливо, можна заздрити. Жартую. Чи ні…

– Якщо жінку переслідують невдачі? З чого їй слід починати працю найперше? Зрештою, що таке невдачі?

– Жінки інколи вірять в байки про слабку стать. Буває, свідомо або підсвідомо обирають роль жертви. Тоді людину починають «переслідувати невдачі», а насправді це події, на які сама людина себе програмує. Таке й з чоловіками буває. Інколи перебування в ролі жертви дає вторинну вигоду, тому є певні зручності для людини. Для прикладу: жінка чи чоловік, обравши роль жертви, не можуть знайти хорошу роботу, це з одного боку заважає, а з іншого — з дитинства вони звикли, що коли тобі погано, то тебе люблять більше, приділяють увагу. Тому в підсвідомості лишилось «мені має бути погано, щоб мене любили». Це окрема велика тема, не буду заглиблюватись. Інколи намагаєшся вивести людину на інший рівень, показати різні варіанти, але насправді особа не хоче нічого міняти. Інколи хоче, та не знає з чого почати. Варто позицію слабкості міняти на позицію сили. Це не завжди буває швидко.

– Часто можна почути про просте жіноче щастя. Особливо, як жінку вітають з днем народження чи ще чимось. Як реагуєш на цю затерту фразу?

– Мені завжди дуже смішно було з цього «жіночого щастя». Не знаю, чим воно відрізняється від чоловічого. Гадаю, щастя не має статі.

Наталя ЛАЗУКА

БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ