«Люди знаходять один одного за запахом», – тернополянин Тарас Савчук

0
600

Цей тернополянин – нереалізований математик і реалізований підприємець. У 39 років зрозумів, що так і не збагнув жінку. Редактор сайту TeNews Тарас Савчук відверто розповів про свої переконання, сумніви, життєві переосмислення і гроші.

– Тарасе, чим є для тебе гроші?

– Банально. Гроші – це свобода. Добре мати улюблену справу і заробляти ту кількість грошей, яка тобі потрібна. Мене тішить, що заробляю. Тішуся, що можу допомагати іншим. Завжди жартую, що маю достатньо грошей для того, щоби своїм друзям робити щось безкоштовно.

– Наприклад?

– Якщо моя коліжанка буде видавати книжку, я їй безкоштовно зверстаю. Якщо хтось з друзів хоче до якогось свята зробити газету чи листівку, я зроблю просто так. Маю можливість не брати грошей, тому що ми – друзі.  Хоча кажуть, що кожна робота має чогось коштувати. Але мене тішить, що я можу. Гроші – це плата за твій час. Найбільше, що ти може віддати комусь, це саме час.

Я задоволений своїм життям. Роблю те, що мені подобається. Стараюся не влізати в чиєсь життя. Маю достатньо своєї зайнятості, щоби не цікавитися тим, як хтось живе. Хоча не все у мене гаразд. Не може бути все ідеально і гарно. Але тішуся, що більш-менш успішно працюючи, маю можливість купувати собі дороге взуття.

– Як тобі вдається бути задоволеним життям, коли не все гаразд?

– А те, що не все гаразд, стимулює до розвитку. Це переважно банальні побутові питання, які вирішуються. З роботою часто виникають проблеми і зі здоров’ям. Але якщо хочеш жити так, як ти хочеш, то так і будеш жити. Дехто шукає відмазки, а дехто змінює і ліквідовує самі причини.

– Чи в грошах щастя?

– Та ні. Щастя, коли вони є. Коли є щастя, то гроші доповнюють. Звичайно, як є гроші, маєш вибір. Маєш свободу. Коли займаєшся улюбленою справою і  маєш віддачу, це тішить. Кажуть, що кожна посмішка має бути нагороджена посмішкою неба. За позитив є якась віддяка від життя. Людина – це батарейка, а ми всі разом – своєрідний спільний акумулятор. Можна сказати, що ми гріємо Землю, а Земля – гріє нас. Якщо живеш, тішишся, віддаєш себе, віддаєш назовні якийсь надлишок, що є в тобі, це потім до тебе повертається.

– Ти – математик, але трохи лірик?

– Я навіть вірш можу написати. Замовляйте тему. (сміється)

Пишеш вірші?

– В юнацькі роки мало хто не писав.

– Трохи про лірику. Про жінок. Хочеш побалакати?

– Модна фраза – все складно.

– Яку жінку по-справжньому може любити чоловік?

– Я прихильник теорії, що люди знаходять один одного за запахом. Ми – ті самі тварини, тільки двоногі.

– Кажуть, що і не сприймати один одного люди можуть теж через запах. Не лише про чоловіків і жінок йдеться.

– Це не той запах, що не мився або парфумів забагато.

– Також не це маю на увазі. На тонкому рівні.

– Так. Думаю, що з органів чуття в людини найважливіший – нюх.  Є випадки, що сліпі пристосовуються до життя. В мене от поганий слух, але мені добре, бо я часто не чую того, чого мені не треба чути. А втратити нюх – це все. Стільки ж прекрасних запахів є навколо.

– Кажеш, що добре, бо не чуєш багато чого, що не треба чути. Тобто?

– Це фізична вада. Але якщо мені треба щось почути, я напружуся і прислухаюся. Коли ставлю слуховий апарат, то насправді так багато шуму зайвого. А так – чую локально тільки те, що мені треба.

– Повернімося до лірики і теми стосунків. Чоловіча любов. Яка вона?

– Не можу того сказати. Я так і не навчився любити жінку. Мені не вдалося. Попри те, що маю прекрасних дітей. Напевне це не взаємопов’язано. Але  так і не навчився цього. Думаю, що я ще встигну.

– А чому не навчився?

– Не знаю. Я от тепер про це міркую. Новий період в житті. Переосмислюю. Може не мав такої мети і я інше в житті досягав. Напевне не ті риси шукав в жінках і неправильно до них ставився. А як саме треба ставитися? Ще перебуваю в роздумах. Тому, що таке любов чоловіка, не знаю. Напевне це турбота і надійність. Думаю, любов чоловіка до жінки має проявлятися в надійності. За будь-яких обставин. Якщо кажеш жінці, що її любиш, вона має сподіватися на тебе завжди і стовідсотково.

– Це в реальному житті буває?

– Ми всі хочемо ідеалізувати стосунки. Але думаю, що буває. Якщо проаналізувати стосунки багатьох людей, яких знаю, таке є.

– Які жінки тобі подобаються? Більше красиві чи розумні? Чи не розмежовуєш так?

– Усі жінки, які мене оточують – сім’я, родина, друзі, – одночасно і розумні, і красиві. Ніколи не бачив такої різниці.

– Чи є якісь риси, яких не сприймаєш в жінках?

– Нема таких рис. Узагалі маю такий принцип життя – не прискіпливий. Коли мене питають, чого не люблю з їжі, дивно. В мене нема такого. Я їм все. Взагалі стараюся не думати про те, чого мені не хочеться або чого я не люблю.

Краще усе сприймати з позитивом. Акцентую увагу на тому, що подобається. Думаю, в кожної людини несприйняття чогось набагато менше, ніж те, що вона любить. Його можна перебити тим позитивом і добром. Власне, в тому щастя, коли не створюєш собі зайвих думок і проблем таким негативом. Тому важко сказати, які риси не подобаються в жінках. Хіба якісь загальні.  Я багато мав справи з такою відвертою непорядністю. Підлість мені не подобається. Кілька разів були серйозні неприємності через таке.

– Яка жінка здатна зробити чоловіка щасливим? Чи це лише від нього залежить?

– Та, яка його любить. Так само і чоловік жінку. Я дуже часто чую фразу: «Мені з ним добре».  Так само і чоловіки кажуть: «Мені з нею добре». Або: «Мені з нею недобре». Оце поняття «добре» в кожного своє. Тому та жінка зробить чоловіка щасливим, з якою йому добре.

– Виховуючи двох дочок, може почав більше розуміти жінок?

– Так. Ми ще завели кота і собаку, то я ще почав більше розуміти тварин. (сміється) Дівчат дуже цікаво виховувати. Завдяки їм багато знаю про косметику, про тренди і модні тенденції. Я щиро шокований цінами на жіночу білизну.

Так, дівчата ростуть і  я з ними. А душа жінки – взагалі таємниця. Коли змій у раю спокусив яблуком жінку, то він сам про це пошкодував, бо вона захотіла сумочку, ремінь і нові капці з його шкіри. Ну, не треба було те яблуко їсти і було би все ідеально. Оця спокуса яблуком сформувала наше життя і стосунки.

– Чого бажаєш своїм дітям?

– Тішуся з того, що я для них більше друг, ніж тато.  Вважаю, ніхто нікому у житті нічого не винен і не має ні перед ким ніякого обов’язку. Тим більше діти перед батьками. Мене дуже лякають стосунки, де діти відчувають якийсь обов’язок і вину перед батьками.  Більш ніж упевнений, що тоді діти не влаштують нормальне життя. Я бачив людей, які вже в дорослому віці мають велике почуття обов’язку до батьків невідомо за що. У них не складається життя.

Так само буває, що батьки дуже прив’язані до дітей. Кажуть: «Я їду за кордон, бо мені треба дітям допомогти». А хто сказав, що так потрібно? Ви вже допомогли дітям тим, що їх народили і виховали, а діти допомогли вам тим, що вони у вас є. Далі треба просто жити. Тому не хочу, щоб мої діти мали до мене якесь відчуття обов’язку. Щоправда, батьківські обов’язки є і будуть.

– Вважаєш, що вже досягнув у житті успіху?

– Я до сих пір не мав закордонного паспорта. Так вирішив ще в юнацькому віці, щоби не було спокуси кудись поїхати і залишитися в якісь країні. Тепер маю мрію – хочу поїхати до Франції. Вже спокійно можу зробити закордонний паспорт і на кілька днів поїхати туди. Цього року планую це зробити. Побачу Париж, повернуся і тоді ставитиму інші цілі. Головне, що я вже готовий відстояти в черзі і почекати на біометричний паспорт.

– Чого тобі бракує у житті?

– Нічого не бракує. Абсолютно. Не варто мріяти про те, чого не маєш. Треба тішитися тим, що маєш – і потім буде ще більше. Життя справедливе. Якщо тішишся тому, що є, це добро збільшується.

– Мріяти непотрібно?

– Читав колись, що взагалі мріяти – гріх. Але я мрію. Якщо безсоння, то завжди мрію. Мені це допомагає заснути.

Але задоволений своїм життям, тому що його формую я. Звісно, впливають багато зовнішніх факторів, але сам організовую своє життя. Якщо мене дратують якісь речі, якщо щось заважає, я просто цього сторонюся. Маю одне життя. Воно насправді не настільки довге, щоби пускати в нього негатив, злість, заздрість.

Напевне, з віком приходить пізнання себе. Наприклад, колись дуже бентежила думка інших людей про мене. Тепер це не цікавить. Навіщо мені витрачати час на хвилювання, що думають про мене інші чи хто що про мене говорить? Говорить, значить, це потреба тієї людини. Вона має необхідність говорити про когось чи цікавитися чиїмсь життям. Я стараюся зробити своє життя цікавим так, щоби мене все влаштовувало і не було потреби заглядати на інших.

Наталія ЛАЗУКА



БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ