Тернополянка переконалася, що варто робити добро, коли допомогла дитині, яку ледь не вбила рідна мама

0
1327

Добро повертається. Завжди. Я переконалася в цьому сьогодні знову. Торік, гортаючи стрічку, натрапила на благальний пост: “Люди допоможіть. Мирославчик народився 7-місячним, у нього пневмонія. Мама не може зібрати гроші на порятунок свого єдиного сина.” Далі був номер рахунку…

Моє серце закалатало. Я хотіла допомогти. Але саме треба було купувати своїй дитині нове взуття, ну, і ще були витрати… Я ж не багата, живу на одну зарплату. Так я себе заспокоювала. Але ночами не могла спати. У житті нічого не буває випадково. Минув тиждень. І я зважилася. Але на сайті номер рахунку не змогла знайти. Набрала номер телефону волонтера.

– Алло? – почула у слухавці.

– Еее… Доброго дня! Я б хотіла допомогти Мирославчику. Не можу відшукати рахунок.

– Кому?

– Мирославчик, семимісячний малюк…

У слухавці важко зітхнули.

– Так, ми забрали рахунок. Хлопчик не вижив. Не було достатньо лікування. Він був дуже кволим…

Сказати, що я себе картала – мало… Чи плакала? Так. Чи оправдовувалася? Так. Чи могла щось змінити? Ні.

Нині Тернопіль сколихнула новина про трагедію по вулиці Пушкіна: жінка підірвала квартиру, внаслідок чого, чоловік і маленький син потрапили в реанімацію у важкому стані. І… номер рахунку. Серце знайомо закалатало. Припалий часом осад піднявся і я згадала семимісячного Мирославчика. У голові почало пульсувати “поки не пізно”.

Я знала, що треба робити. Взяла гроші, які збирала на відпочинок за кордоном. Небагато, але все ж на якісь медпрепарати вистачить. У нас ще буде можливість. А от Максимчику допомога потрібна сьогодні. Мені стало легше, коли на моніторі терміналу висвітлилося: ” Ваші кошти буде зараховано упродовж 10 хвилин”. З того часу стежила за будь-якими публікаціями про хлопчика, тішилася, коли він заговорив, молилася, як за рідну дитину.

Сьогодні у двері подзвонили. Принесли пакунок з одягом для мого сина. Вилонтери з Неаполя знайшли мою сторінку у соцмережі і вирішили допомогти. Саме одяг я мала купувати дитині, коли треба було перерахувати кошти семимісячному Мирославчикові. Чи вірите ви у випадковості? Я – ні.

Не вагайтеся, коли є можливість допомогти. Не чекайте, що це зробить хтось інший. Добро повертається. Завжди.

Василина СОНЯХ

Конкурс журналістських матеріалів «Поспішай творити добро»

ініційований «Благодійним фондом Олександра Шевченка»

та Українським журналістським фондом»

БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ