Тернопільська поетеса відкрито демонструє те, що зберегло її як особистість

0
428

«Маленька крапка знаку запитання». Це – назва нової книжки тернополянки Зоряни Замкової. Про що ця книжка і чому стільки розділових знаків. Поетеса розповідає сайту Про Те.

– Завжди творчістю рятувала власну уяву, зберігала себе як особистість. Колись на очі потрапив глибинний вислів Ростислава Доценка «Над прiрвою всi знаки оклику зiщулюються в знаки запитання». Відтоді розділові знаки набули для мене іншого значення, величини, трансформації. І світ уявила собі отією невеликою крапкою під знаком запитання.

Адже як мало знаємо ми навіть про себе…

Адже на вічні запитання ми, зазвичай, отримуємо лише тимчасові відповіді.

А книга – це теж спроба відповіді собі на вічні запитання. Але, відверто кажучи, ще довго вовтузилася б з виданням нової збірки, якби не добра ідея та її втілення голови Тернопільської обласної організації Національної спілки письменників України Олександра Смика. Це видання – із серії книг тернопільських письменників, здійснене за фінансової підтримки Тернопільської ОДА та Тернопільської обласної ради. Як мовиться, до сказаного можна додати тільки зроблене. Тому у видавництві «Терно-Граф» і побачила світ вибрана часточка моєї творчості.

Книга розділена на цикли. «Ліцензія на вимір суєти», «Інтонація серцебиття» та «Дитинство любові» – три розділи поезії, три складових в одному найсуттєвішому, найглибшому, головному  почутті любові, яким наповнена ця книга: про неможливість дихати інакше, жити інакше, любити інакше, аніж відчуваєш серцем.  Ще три розділи «Елегія мого світанку», «Обгрунтування не потребує» та «У надійному сховку ілюзій» – етюди та новели. Це, в основному, замальовки з натури, розповіді про те, що у цьому світі набагато легше почути відлуння, аніж відповідь.

– Чому крапка і чому знак запитання?

– Писала-ловила слово за словом – метелики химерні у пучці. Це як в отій притчі про вельможу, який розумом хотів перевершити мудреця…«Я візьму в руки метелика, – гадав вельможа, – сховаю його за спиною і запитаю, що в мене в руках – живе чи мертве. І якщо мудрець скаже, що живе – я задушу метелика, а якщо мертве – я випущу його.» … І тоді, єхидно всміхаючись, вельможа сказав: «Що я тримаю в руках – живе чи мертве?» Мудрець трохи подумав, усміхнувся й відповів: «Все у твоїх руках!» Збентежений вельможа випустив метелика з рук, той полетів на волю, радісно тріпочучись своїми яскравими крильцями…

Все в твоїх руках – вислів настільки об‘ємний і глибокий, як і Соломонове «Все так не буде».  Все в твоїх руках – це про кожен порух життєвої енергії. Як ти використовуєш свій шанс, як розпоряджаєшся почуттями, чому не можеш відпустити зайве чи впустити необхідне в своє життя,  наскільки ти готовий до змін та творення завтрашнього дня.

Отак випурхнув у світ метелик моєї творчості зі скриньки  нерозтрачених почуттів, метелик  емоцій, яким віриш і відчуваєш серцем. Прагну, щоб той метелик прожив не один день…

– На які запитання усе життя шукаєш відповідей? Чи вони різняться, залежно від того, у який період шукала цих відповідей?

– Якщо ви хочете змінити світ на краще – вчіться любити. Це таке всеосяжне почуття!  Як казала мати Тереза: «Любов – це постійний рух, вона переходить від однієї людини до іншої, її отримують і її віддають. Все, що ви даруєте людям, яких любите, вони віддають тим, кого люблять. Таким чином створюється замкнуте коло, і ваша любов, пройшовши через тисячі сердець, повернеться до вас… Істинно любити – означає шукати щастя і повноти життя не для себе, а для тих, кого любиш».

На різних етапах свого життя я чітко розуміла: те, що ти віддаєш світові – повертається до тебе. Завжди намагалася позитивно мислити. Але не завжди мені це вдавалося. Недавно спілкувалася з одним цікавим чоловіком, очі якого випромінювали стільки добра і справжнього милосердя, якого вистачило б на кількох. Він мені порадив допомагати в житті тільки тим, хто просить про допомогу. Шукати і знаходити в людях прекрасне, щире і добре – це надихає і нас самих, й інших людей на прояв їх кращих якостей.

– На що уже знайшла відповіді? Це тебе заспокоїло?

– Здебільшого, ми чуємо тільки ті запитання, на які спроможні знайти відповідь. Якщо прислухаємось до себе – свого великого внутрішнього світу – завжди знайдемо розуміння проблем та отримаємо відповіді. Адже  у світі довкола немає нічого того, чого немає у нашій душі. Але не кожна людина помічає це. Для люблячого світ здається наповненим любов’ю, а для того, хто ненавидить – ненавистю, ми відзеркалюємо те, чим наповнені. Вірю, що світ врятує любов і доброта.

Головне, в шаленій гонитві кожен за своїм щастям не залишитися в порожнечі, виснаженим чи перенасиченим.  Адже розуміння, що втратили в житті більше, ніж придбали може впасти, мов сніг на голову. Найголовніше – це саме життя, без нашарувань суспільних стереотипів і камуфляжу, варто його захищати, очищати, зміцнювати, освітлювати. Берегти.

– Що у житті не можна пояснити ніякими відповідями?

– Те, що не вимагає запитань. У що віриш інстинктивно, беззаперечно. Один мій приятель говорив: у тебе таке гарне запитання, що я не хочу псувати його своєю відповіддю.

Моя «Маленька крапка знаку запитання» – як ще один аргумент, мій живий дар собі і людям. Слова, вимолені та вимовлені тоді, коли серце наповнене любов’ю. Тому коли прочитаєте вірша чи новелу, зайдете в цю творчу майстерню моїх життєвих вражень, фантазій, переконань, може, потрапить на очі щось необхідне душі. Якісь потрібні слова у потрібному місці. Пригощайтесь…

Вірші Зоряни Замкової

***

Мене жалить трава,
Мені вітер висушує кров,
Мені боязко тут –
Загубили мене у липні.
Я міняю країну
Зелено-рудих дібров
На союзну державу
Під-Ноги-Опалого-Листя.
Диваки – подивуються.
Мудрі завжди змудрять.
А мені – що мені?
У долонях зволожених – осінь.
Дислокую усю листопадову листорать
Під розкидані плетива-батоги,
Під вербові коси.
І уперше тут паморозь сиза –
Гіркотний дух.
Вибираю в скарбничку супу
Редут підпеньок.
Я загублена в метушні.
Щез і віку пастух.
Із мандрівки несу
Потамованих вражень жменю.

***

Іван-чаю нап’юся.

Загороджу думки

полинами –

від нечистого ока.

Хай мервиться тільки

полин.

Адресую усе, що забуду

сказать тобі, мамо,

і залишу листа у поштовім віконці сивин.

З чорнобривцями марка.

Тобі своєчасно

доставлять.

Знаю, ти бережеш,

як коштовності, всі ті

листи.

Навіть ще не написані. Навіть, котрі не

відправлю.

Ти за неспіх мене,

як за інше усеньке –

прости.

Іван-чаю нап’юся.

Гаряче повернеться літо.

Закурликає в спогадах

кровним, родинним теплом.

Я, матусю, тебе хоч

словами

візьмусь відігріти…

***

Озвалися ранку пищалі

золочені

На стриху у сіні пахкім,

притолоченім,

Десь голубом-жінкою,

воркотом-ласкою,

Десь діток медових

життєйською паскою.

І світлом просторим

старечого ґанку

Озвались пищалі золочені

ранку.

Замріяна просінь в очах

не розчесана.

Від себе далека душа

ледь не зчезнула.

Так хороше думать про

все і про всіх.

І уст доторкнувся

здитинілий сміх,

І млістю солодкою двоє

наврочені.

Озвалися ранку пищалі

золочені…

Цей ранок земне моє

світло всотає.

Світає, о Господи, нині

світає…

***

Так визбируєш світ

по краплинці життєвих

вражень, щоби потім здирати з

долонь,

як вишневий глей.

І закоханий ангел в лиці

стає дідьком вражим,

й реагуєш на нього,

неначе на скрип дверей.

Всі різдв’яні стежки

перетоптані

кроком стоніжки.

Усі бублики з’їли –

в полумисках лиш дірки.

І немовби навспак, ти

порядно

живеш собі нишком,

час від часу тихцем

поглядаючи на зірки.

Сповідатися зорям смішно.

Собі довірся.

Так визбируєш світ,

Мов розсипав колись в суєті.

І хизується день

неримованим модним

віршем.

У румовищах долі

бурлакою на самоті.

 



БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ