Чоловік – очима жінки з Тернопільщини, яка вірить у Бога… (1 частина)

2
1863

Співачка з Бучача Леся Горлицька заради сім’ї не співала сім років. Нині – обходиться без кохання і щаслива. Чоловіка, який би запропонував шлюб по-Божому, не знайшла. Розповідає про те, чому вона не змогла жити у великому місті, чи справді жінка може бути щасливою без кохання і чому більшість українських чоловіків бояться відповідальності за жінку. Отже, чоловік – очима жінки, яка вірить у Бога… Позаочі її називають монашкою. Леся Горлицька – співачка, композитор, вчитель, диригент. У вільний вишиває ікони і квіти. 

Я щаслива лише від того, що живу. – розповідає співачка. – Щаслива тому, що прокидаюся кожного ранку і бачу сонце, чую краплини дощу, спів соловейка, який часто співає у мене в саду. Я хочу, щоб в мене було ще багато таких щасливих днів. Щаслива, коли здорові мої батьки, коли щаслива моя дитина. Знаю, що окрім мене в них нікого немає, а з кимсь ділити їх не зможу. Я люблю своїх рідних, люблю життя, яке подарував мені Господь. Зрештою, кохання і любов – це різні поняття. Без кохання можна прожити, а без любові – ніколи.

Чоловіка, який би запропонував шлюб по-Божому, як кажеш, не знайшла. А так без обов’язків жити не хочеш. Як реагують чоловіки? Якось-по особливому? Це їх відлякує чи, навпаки, поважають?

– По-перше, сучасні чоловіки бояться відповідальності. По-друге, мені здається, що в них нема довіри до жінки. По-третє, мабуть, вигідно жити, не маючи ніяких обов’язків. Але так не буває. Має бути відповідальність за свої вчинки, має бути довіра одне до одного, ну і власне, шлюб – це Тайна, в якій молоде подружжя отримує благословення на спільне щасливе життя. Господь не хоче, щоб ми страждали. Ми можемо бути щасливими в родині, а причиною наших страждань є гріх. В родин, які не бажають брати шлюбу, все починається з гріха. То чи можуть отримати такі родини благословення?

 – Ти завжди так сприймала стосунки чоловіка і жінки чи з певного часу?

Так вчили мене батьки. Цьогоріч виповнилося 40 років їхнього спільного подружнього життя. Вважаю, що це є доброю українською традицією, яку чомусь сучасні молоді люди прагнуть відкинути.

А як щодо стереотипів? От кажуть, що жінка якраз себе розкриває найбільше біля чоловіка. Хоча, як на мене, це ще залежить – біля якого чоловіка.

– Так,  цілком правильно. Біля доброго, мудрого чоловіка щаслива і жінка, і діти. Колись той мій прадід говорив: «Як ся вжениш, так ся вродиш». Матимеш нове життя в залежності від особи, яка буде поряд з тобою на твоєму життєвому шляху. Або будеш щасливим, або матимеш терпіння. Якщо молоді люди не старатимуться переробляти одне одного, а любитимуть і сприйматимуть другу половинку, такою, якою вона прийшла у світ, такою, як її створив Господь, тоді буде щастя і гармонія в обох. Людина, коли любить сама, вдосконалюватиме себе заради іншої. Насильне «вдосконалення» особи іншою тільки відштовхує одне від одного, створює протиріччя і дисонанс у взаєминах, робить їх нещасливими.

Лесю, ти оригінальна особистість навіть тим, що не хочеш жити з чоловіком не по-Божому. Це – рідкість. Чому чоловіки – не так сприймають? Це в їх природі, так простіше, їх відучили бути відповідальними за жінку?

 – Сучасні чоловіки не хочуть брати відповідальності на себе за сім’ю. Вони не розуміють, що чоловік  – це голова родини. Я думаю, що багато дівчат, жінок мали у житті подібну ситуацію. Не вважаю рідкістю своє бачення подружнього життя. Я виросла в селі. Жила у Києві, Рівному, Тернополі. Повернулась до рідного села і в мене залишились ті ж моральні принципи. Це у великих містах привикли жити, як то кажуть, на віру і думають, що це правильно.  Я дотримуюсь іншої думки. Можливо тому і не змогла жити у великому місті.  Навіть усі мої пісні написала за моїм улюбленим фортепіано в селі і жодної – десь в іншому місці.

Думаю, що окремі чоловіки не хочуть брати відповідальності на себе. Можливо, їм так добре жити, не маючи ніяких обов’язків, бо сім’я – це велика праця обох. Це вміння не просто емоційно любити одне одного, а проявляти терпіння до недоліків людини, сприймати її такою як вона є, з її звичками, не завжди досконалими.

Кожна людина – індивідуальність, має свою неповторність. Намагатися переробити її – це безглуздо і неможливо. Так і виникають конфлікти. А ще вважаю, що чоловік з дружиною повинні доповнювати одне одного та насамперед довіряти одне одному, чути одне одного. Не слухати, хоча і це теж, а саме чути. Іноді дискутувати, бо кожен має право на вільну думку. Найбільше ненавиджу брехні і деспотизму. Це у родині неприпустимо.

Зрештою, чоловіки на Тернопільщині – які вони?

– Я вийшла заміж за вінничанина, а це зовсім інший менталітет, інші цінності, переконання.  Наш шлюб не проіснував довго. За роки подружнього життя я не мала права думати про пісню. Тоді писала:

Пісне, моя пісне,

Без тебе серце гине з жалю.

Без музики твоєї

Життя моє згасає.

Але я готова була до цього заради сім’ї. Замовкла на довгих сім років. Але чоловік поїхав на роботу в Хмельницьку область і взяв до себе на роботу жінку, яка стала теперішньою його дружиною. Пізніше сказав, що я  маю подякувати йому за те, що так сталось: «Ти ніколи б не стала тим, ким ти є зараз». Довга історія,  про, яку навіть через 13 років важко згадувати. Хоча від нашого шлюбу народилась прекрасна талановита донечка. В ній – сенс мого життя.

Самотність мене зміцнила, зробила сильною, навчила не боятись життєвих перешкод. Бути борцем і творцем своєї долі. Не можу сказати, що мені було легко і просто, але я мала велику віру, що Господь допоможе зробити багато речей, про які  просила в своєму житті. Було так, що я не встигала чогось зробити. Йшла вулицею і по дорозі зустрічала потрібних мені на той момент людей і вирішувала багато своїх справ.

Один священик сказав, що шлюб прирівнюють до мучеництва. Як гадаєш, в тім щось є?

Ні, я думаю, що шлюб – це щось прекрасне, коли двоє розуміють одне одного, допомагають одне одному, виховують діточок у любові, злагоді, мирі. У моєму розумінні шлюб  сприймаю тільки ідеальним. Шлюб – це гармонія, любов пов’язана з Вищим абсолютом. Тільки такий шлюб може бути міцним, інакше краще жити самому і не псувати одне одному ні нерви, ні життя. Діти мають бачити позитивний приклад батьків у всьому. Родина, яка взявши діточок за руку, щонеділі відвідує храм – така родина щаслива. Адже через батька – голову сім’ї, сходить  благословення на всю родину. Діти, народжені у щасливому шлюбі, спокійні, врівноважені, і навпаки, народжені поза шлюбом – неспокійні, неслухняні. Це доведено. Хоча сім’я – це велика праця, адже потрібно навчитися прощати одне одному, поступатися своїми принципами, щоб був мир в хаті. Найголовніше – любити одне одного, бо все тримається на любові.

«Шлюб – це можливість подарувати себе іншій особі, та здатність іншою особою прийняти цей дар»,  – так говорить наш священик. В одній із сучасних передач, на мою думку, навели приклад досконалої любові. Одне подружжя мріяло в старості подорожувати світом. Але сталось так, що дружина на 54 році життя втратила зір, а з ним і любов до життя. Чоловік хотів повернути їй цю радість. Він вирішив посадити багато різних квітів, щоб завдяки їхньому запаху, вона відчула, наскільки він любить її. Посадив стільки квітів, що люди з цілого світу почали з’їжджатись до них, щоб подивитись на ці квіти, які він посадив для неї. Цей чоловік не бачив її старою незрячою жінкою. В його очах вона залишилась такою ж чарівною, прекрасною, як колись. Чи не щастя це – любити саме так одне одного протягом всього життя. До останнього подиху.

Цьогоріч я мала ласку побувати в Меджугор’ї. Його називають місцем, де небо торкається землі. Сюди з’їждаються паломники з цілого світу, щоб отримати Божу благодать. А ще – це місце називають сповідальницею світу. Там, у Меджугор’ї я відчула мир, спокій, радість у своїй душі. Особливість цього святого місця в тому, що люди там дійсно щасливі і випромінюють радість, а особливо Патрік і Ненсі – подружжя, яке переїхало з Канади, щоб жити біля Богородиці. Це подружжя – приклад великої подружньої любові.

Проте не завжди так було у їхньому житті. У минулому Патрік був грішником і мільйонером, він мав великий бізнес, пов’язаний з продажем машин. Коли його діти запитували у нього: «Тату, хто є Бог?». Він говорив: «Гроші – це мій Бог». В результаті один його син був наркоманом, інший – гомосексуалістом, третій – алкоголіком. Дочка розлучилась, ладу в родині не було. Він заробляв великі гроші і тратив їх на розваги, був тричі одружений. Одного разу він зустрів Ненсі, набагато молодшу від нього, яка змінила його життя. Хоча 6 років вони жили, не одружуючись. Він цього не хотів, йому було добре жити саме так, бо мав багато грошей.  Ненсі попросила його одружитись. Патрік влаштував їй весілля у вертольоті, потратив на це багато грошей, але вона не була від цього щасливою.

Ненсі хотіла жити у шлюбі, повінчатись у церкві. Довго вмовляла його про це. Врешті-решт  вони пішли до єпископа. Єпископ, поговоривши з ним, сказав Ненсі: «Чи ти дійсно хочеш пов’язати свою долю з цим чоловіком? Це найгірший випадок, який я бачив. Він –  невиправний». А вона любила його таким, яким він був, і вони повінчались. Одного разу брат Ненсі подарував книгу з посланнями Богородиці з Меджугор’я. Патрік сказав викинути її. «Я не буду цього робити. Це твій гріх. Ти зроби це. Нехай це буде на твоїй совісті» – відповіла Ненсі.  Перед тим, як викинути цю книжку, він вирішив погортати її. Знайшов найкоротше повідомлення, в якому було написано: «Це твій останній шанс на покаяння». Це настільки змінило його життя, що він продав все своє майно і поїхав жити у Меджугор’є. Його дім завжди відкритий для людей. Вони щасливі вдвох із дружиною.

Інколи ми не розуміємо важливість нашого життя, не розуміємо наскільки воно коротке для того, щоб жити без любові, щоб просто ображати одне одного. Любов – це тайна. В писанні написано: «Вона не чваниться, не бешкетує»… Вона є всепрощаючою. Кохання ж без шлюбної тайни навпаки є джерелом гріха, який знищує любов. Ми самі безсилі будувати свою сім’ю, але коли запрошуємо Бога в своє життя, він змінює його і допомагає нам легко долати будь-які перешкоди і труднощі. Бог – це любов. Люди, які живуть за таким принципом, щасливі в своїй родині.

Світ чоловіків – який він для тебе?

Я не можу сказати, що всі чоловіки погані. Ні, в ніякому разі. Вони – професіонали у своїй  справі, роботі. Найкращі мої друзі – це чоловіки. Навіть у школі мені легше було спілкуватись з однокласниками хлопцями, ніж з дівчатами.  В мене є подруги, але нема таких, з якими могла поділитись своїми таємницями. Маю друзів серед чоловіків, до яких можу подзвонити і поговорити, коли важко. Просто друзі і особисте – це зовсім інше. У мене були пропозиції, залицяльники. Їх вистачало.

Але я не хочу жити так, як це прийнято. Хочу жити по-Божому, в шлюбі, мати справжню родину. Вірніше, хотіла цього.  А зараз, як не дивно, прагну самотності. Дехто мене називає «монашкою». Мені байдуже. У мене свої переконання. Маю улюблені роботи, захоплення. Вони заповнюють мою прогалину – кохання. На нього просто не вистачає часу. Хоча можливо ще не вечір. Можливо я зміню думку в майбутньому і захочу пов’язати свою долю з чоловіком, який має такі ж переконання, як і я. Хто знає?

Наталя ЛАЗУКА

2 КОМЕНТАРІ

  1. Дуже добра розмова-сповідь. Погоджуюсь майже з усім, окрім, мабуть, шанування Богородиці більше, як Бога. Втім, це окрема тема.

  2. Не вірю,що жінка може бути цілком щаслива без чоловіка,бо така вже наша природа.Коли стосунки не склались винен не лише чоловік.Найбільша проблема-це повірити комусь знов,після жорстокого розчарування,коли тебе зраджує кохана людина.Думаю вона змінить думку,коли зустріне свого чоловіка.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ