Унікальний парк на Тернопільщині садили ще 300 років тому

0
404

Тут обнялися зима з осінню,  справжні майстрині сюрпризів! Вони подарувала мені можливість поблукати ще в  золоті, що лежить під ногами, летить згори, виливається  снопами з неба поміж дерев  у  дендропарку  Кременецького лісотнхнічного коледжу, що в Білокриниці.

Ми йдемо  цим, здається, віковічним пралісом  з бібліотекаркою коледжу Тетяною Михальчук  і відчуваємо  неймовірну акустику, яку створили  висотою в кілька десятків метрів  старезні дуби, граби, клени,  десь там, вгорі, зімкнувшись над алеєю. Звуки ніби відбиваються   в піднебессі, а розмовляючи пошепки, можна почути одна  одну на відстані.

Пані Тетяна розповідає, що  перші укріплення тут  у листяних дібровах збудували  на початку  XVI століття. А перша писемна згадка  про село  з’явилася  9 травня 1438 року у грамоті  про надання Білокриниці магдебурзького права. Свідоцтв про парк  не збереглося,  хоч відомо, що  впродовж трьох століть маєток побував в руках  магнатських родів Польського королівства – Збаразьких, Вишневецьких, Радзивілів.

Існує думка, що початковим  розплануванням природного лісового масиву   займався видатний майстер садово-паркового мистецтва Діонісій Міклер на зламі 17-18 століть. Власне, тут  є такі дерева, що мають вік понад 200-300 років. Листяні потоки, ледь приземлені зимовими  туманами, навівали  уяву романтичної зустрічі в цьому місці красуні, яка вершила політику Європи,  Анни Дольської  з  гетьманом  Мазепою. Саме тут вони стали кумами, охрестивши доньку Анниного сина Януша. Тут, під склепінням старих дубів, вони  могли вести перемовини з   гетьманом   про його перехід   від Петра І на бік Карла ХІІ. Хочеться вірити, що цей старезний дуб чи он той,  пам’ятає ту ділову зустріч…

Офіційна ж історія парку в Білокриниці починає свій відлік з договору купівлі-продажу від 1866 року, згідно з яким маєток з полями, луками і лісом  придбав таємний радник Київського генерал-губернатора Олександр Воронін. За його заповітом у  1892 році  в замку відкрили  сільськогосподарську школу. Так 128 років тому пустив своє коріння сучасний Кременецький лісотехнічний коледж.  Саме тоді  на місці природної  багатовікової діброви, з’явився перший парк – березові, липові і модринові алеї, простір між якими заповнила велика кількість представників цінних порід.  Свій же офіційний статус 16-гектарний  дендропарк , як пам’ятник садово-паркового мистецтва місцевого значення, отримав в 1996 році.  Нині тут зростає 450  різновидів дерев і чагарників.

У центральній частині помітні  сліди руки митця в химерності  альпійської гірки , в  ажурних візерунках  стрижених туй та ялівців. Заворожує на видноколі  вічнозелена краса хвойних дерев,  які надають ландшафту особливий  шарм. Тут –  сосна, ялиця, ялина,  їли, ялівець, тис.

Ми згадуємо з пані Тетяною, як королі і придворні, заводячи інтриги, давали противникам пити вино із  чаші,  зробленої  з тисового дерева. Трунок був надійним.  Велике листате тюльпанове дерево, яке краще бачити весною. Воно цвіте ніжним  рожевим кольором. Є тут хвойне дерево, живиця якого має лимонний аромат з акцентом сандалу. Із старожилами прикрасою  парку стали   катальпові алеї з листям на деревах, як вуха слона.

Привертає увагу екзот серед хвойних –  височенна модрина, яка на зиму скидає хвою.  Дерево занесене до Книги рекордів Гіннеса як найморозостійкіше, витримує   до -65°C.  А ще   родичі  цієї красуні  успішно  підтримують Венецію  ще з п’ятого століття, де  палаци і храми стоять  на 400 тисячах паль з модрини і досі не мають ознак псування, закам’янівши.

Ми  йдемо   в південно-західну частину парку, де лише просіки нагадують про присутність людини. Під ногами лежать величезні горіхи. Пані Тетяна пояснює, що це чорний горіх, його лише зеленцем використовують в народній медицині, як джерело йоду. А зараз він дуже твердий і малозернистий.   Неймовірний дуб гостролистий з палаючим червоним золотом на гілках. Погоня  саме за його жолудем  завела  шаблезубу білку  Скрату з мультфільму «Льодовиковий період» у космос, що спричинило  глобальні загрози. – Цього року на ньому  нема  плодів, – говорить Тетяна Михальчук. – А в попередні роки було багато, величезні, як горіхи. Ми в бібліотеці проводимо майстер-класи і  використовуємо їх, як і шишки хвойних дерев, для ручної роботи, прикрас для інтер’єру.

Поки йдемо центральною алеєю  бачимо «шкілку». Пані Тетяна пояснює, що студенти тут  вирощують саджанці ялинки, описують як вони приживаються, розвиваються. Дендропарк  є навчальною  базою  Кременецького лісотехнічного коледжу, базою  наукового лісогосподарського дослідження з вивчення, впровадження й акліматизації різних видів деревно-чагарникових порід.

Мене вражають високі кремезні дуби, які шумлять і не віддають своє листя вітрові.

Пані Тетяна розкриває секрети висадки  цих дерев. Дуби садять поруч з грабами, які їх затіняють. І тоді  символ стійкості-дуб починає рватися вгору. Ці лідерські якості  сприяють його стрункості. А потім граб іде на дрова, а дуби  кремезніють.

У мене таке враження, що  тут природний   дубовий масив, який не поспішає віддавати вітрові свій листяний кожух.  Лише прокладені просіки алейного типу, обсаджені модриною європейською, липою дрібнолистою, березою бородавчастою та іншими породами. І навіть не віриться, що тут уже господарює грудень, бо листопад  зі своїми  золотими кольорами  не збляк і не заховався під ковдрою снігу… Тут ще відчуваєш себе  в обіймах двох сестер, в міжчассі осені й зими.

Людмила ОСТРОВСЬКА

 

 





БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ