Тернополянка побувала у чудовому куточку країни, де нема корупції

0
265

Люблю зиму з дитинства. Тому що люблю Різдво, санки, ковзани, лижі та сніг. Правда, з лижами знайомство не вдалося. Батьки купили мені добротні мукачевські лижі – на виріст, бо були дефіцитні в ті часи.  І десь півметра лиж для мене, дванадцятилітньої, були зайвими. Звісно, я з ними не впоралася і перша гірка обернулася для мене гіпсом на два місяці, бо гідно порвала зв‘язки. Відтоді якось обминала я лижі.

Люди запам’ятовують перше враження. Для мене катання на лижах не викликало ейфорії. І коли випала нагода знову побувати в зимових Карпатах, мої страхи далися взнаки.

Я себе переконувала, що вже не боюся. Взагалі страх – це наш вірний друг і союзник, який попереджає, коли хочеться ступити ризикований крок. Страх майбутнього присутній у кожному нашому виборі, у тому числі й громадянському.

Але я пригадала слова зі Святого письма. «Не бійся!» – цю фразу знаходимо в Біблії 365 разів. Тобто – на кожен день року. Не бійся випробувань, бо ти є сильнішим, ніж думаєш. Так каже нам Святе письмо і наша душа.

«Не бійся!», – сказала я собі, – не залежно від того, станеш ти на професійні лижі, чи ні, ти знову зустрінешся з горами. І не помилилася. Бо відпочинок у «Буковелі» в рамках прес-туру, організованого Українським Журналістським Фондом, наповнив моє життя не лише красотами  гір, а й новими зустрічами, знайомствами,  теплом гостинності.  Вдячна за це! У мене склалось таке враження, що азарт катання  ввійшов до складу моєї крові, як гемоглобін. І страх минув.

«Не бійся!», – цей вислів почула і на зустрічі з народним депутатом, людиною, яка створила перлину Карпат – туристичний комплекс «Буковель» Олександром Шевченком.

Він нещодавно повернувся з Єрусалиму, побував у Вифлиємі і як справжній християнин, звіряв кожен свій крок, кожен вчинок із Заповідями Божими.

«Заповіді Божі пов‘язані між собою. – ділився він думками із журналістами зі всієї України, які з‘їхались в Буковель – «Не свідчи неправдиво» переплетені  з «не вкради», бо коли ти обманюєш людей, які за тебе голосують – ти в них крадеш майбутнє. Віра без дій мертва, а твої дії – втілення твоєї віри». Ці слова мене зворушили,  я відчула, що сказані вони  серцем.

Насправді, кожен з нас вслухається у звичні і такі подібні передвиборчі гасла депутатів, кандидатів, вже не довіряючи. Бо стільки обіцянок наковтались наші люди, стільки років вглядаючись в  обіцяне світло, просвіток – десь там, на виході з чергової кризи, стану загрози, війни…

Шевченко здався мені чоловіком, свідомим своєї місії, який без особливого загравання з журналістами, сміливо і просто говорить про вже здійснене та надійно робить свою справу. А справа його життя – це Країна Правди і Гідності, мініатюрну версію якої він втілив у Буковелі.

За гроші не можна купити гарне перше враження. І враження  від дійсності завжди сильніше, ніж враження від простої розповіді. «Буковель» мене захопив позитивною енергією, яка просочувалася всюди. В доброзичливості персоналу, туристів, в чудових краєвидах та продуманій сучасній інфраструктурі, в сонячних усмішках та іскрах снігу, який нагадує, що Новий рік та Різдво вже близько…

Тут все і всі працюють із задоволенням. З ким би не розмовляла, люди не приховують свою високу оплату праці, із сіл мало не моляться на О.Шевченка, який дає їм гідний заробіток.

Він зумів зробити тисячі людей затребуваними і потрібними своїй країні, допоміг заробляти за рахунок своїх власних умінь та знань, старанності. «Є успіх через величезну роботу команди, – вважає О.Шевченко, – а є успіх через політичний вплив, який нашаровувався десятки років. Територія Буковелю – з нулевою толерантністю до будь-якої корупції. Немає ніяких спеціальних умов для когось. Тут, якщо ти приходиш – маєш абсолютно рівні умови для розвитку бізнесу. Вже є, бачите, чимало нових будинків – це приватні інвестори, які можуть здати їх нам в управління. Вони хочуть заробляти. І це позитивно. Прагнемо, щоб цей регіон розвивався на однакових для усіх принципах. Це стосується усіх сторін життя не лише «Буковелю», а й усієї країни».

Коли  я відважилася вдягнути професійне спорядження та стати на лижі, почула підбадьорливі слова інструктора: «Не бійтеся, у вас усе вийде!»

Загалом, коли ми гадаємо, що нам у житті не вистачає сміливості – нам бракує лише спокійної впевненості. І є люди, які допомагають нам це збагнути.

Зоряна ЗАМКОВА


БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ