У Португалії українці шиють жовто-блакитні прапори, збирають кошти і зустрічаються з політиками

«Українці сильні, доки об’єднані!» – цю думку я чула багато  разів від різних людей, в різних країнах, де довелося побувати в Міжнародних прес-турах «З Україною в серці». Так говорять і у Фуншалі, столиці автономного округу Мадейра, що належить Португалії.

Антимосковські віча української діаспори тут, як і в усьому світі,  відбуваються під гаслами «Підтримайте Україну»,  «Руки геть від України», «Зупиніть війну», «Перемога України –

мир для  всієї Європи». До українців  долучаються  і португальці, бразильці, венесуельці, поляки, чехи, німці та всі небайдужі. Протестувальники закликають російську владу негайно вивести війська з України та відновити нашу територіальну цілісність.

– Мадейра не має посольств чи консульств, офіційних представництв України,  але тут є ми, чия душа і серце в Україні, і разом ми можемо багато зробити. В першу чергу на інформаційному фронті, – говорить одна з організаторів мітингу Оксана Пескливець. – Тут цілорічно туристичний сезон. За регіональною статистикою  минулоріч   зареєстрували  майже  10 мільйонів ночівель. А з тих красивих лайнерів, що ви бачите в порту, в  доковідні часи щодня на берег столиці Мадейри сходило 20 тисяч туристів, і тепер у нас обмежень з хворобою  нема.  Коли  приїжджі  бачать наші лозунги і синьо-жовті стяги,  запитують чим допомогти. Мені здається, що ми вже вічно маємо говорити,  нам потрібна зброя, бо без  підтримки цивілізованого світу, ми не переможемо це зло, яке є загрозою всьому людству. Сьогодні вони в нас спецоперацію проводять – зрівнюють із землею школи, лікарні, житлові квартали, енергетичну інфраструктуру, а завтра, якщо їх не зупинити, вони в них це робитимуть. Ми пояснюємо,  що московитам не територія наша потрібна, а сила волі і наше відчуття незалежності. Ми наголошуємо,  що це геноцид українців, просимо, щоб, держави,  визнавали нашого окупанта терористом, щоб була підтримка українців, коли путіна судитиме  міжнародний трибунал. Просимо туристів підтримати  у своїх країнах   рішення про арешт московського карлика, щоб доведення до кінця  цієї чуми 21 століття стало справою честі  дипломатів  і здравомислячих людей. Хай вони чують це від нас, приїжджають додому і розказують, що Україна всюди, де є українці.

На зібраннях ми виступаємо різними мовами, у нас тут багато талановитих українців, які  працюють в єдиному руслі – на перемогу України. Маємо свою сторінку «Українці на Мадейрі», де допомагаємо з пошуками роботи, житла, лікарів, курсів для вивчення португальської, оголошуємо про заходи. Ця війна, як ніколи, маніфестує, що в єдності – сила. Віримо, що разом ми переможемо, – зазначила Оксана Пескливець, яка проживає тут із сім’єю понад двадцять років. Пані Оксана за фахом історикиня, у Фуншалі  працює в туристичній галузі. А родом – з Джурина, що в Чортківському районі на Тернопільщині.

– Яка реакція тут, на краю світу, на широкомасштабний напад росармії на Україну, на таку тривалу війну, як допомагають прості люди? – запитую  учасників антивоєнного мітингу .

– Українцями, які знайшли тут прихисток, опікується Служба з питань іноземців та кордонів. На нашому, вже традиційному зібранні 24 лютого вперше був присутній президент уряду Мадейри Мігель Албукерке. Від імені місцевої влади він запевнив зібрання в повній підтримці України та українців на Мадейрі. Пан Албукерке очолює не лише уряд Мадейри, але й місцевий осередок СДП – однієї з найвпливовіших партій Португалії, яка має власних депутатів в Європарламенті, тож підтримка лідерів та виборців цієї партії вкрай важлива для України. Адже Португалія одна з перших держав, яка надала Україні не лише гуманітарну, але й військову допомогу. При цьому, згідно з нещодавнім тут опитуванням, не менше 84% виборців у Португалії підтримують таку допомогу Україні, – говорить Оксана.

Киянка Валентина Капріна, яка   тут понад двадцять років працює в туризмі, розповідає, що українська діаспора не така вже й численна, офісу для зустрічей у них немає, та й потреби такої не було, бо вони один одного знали, мали спільних друзів у Лісабоні, заходи разом проводили з материковою частиною Португалії. А минулорічне 24 лютого стало  поштовхом до пошуків одна одної  і гуртування на місці.

– Дізнавшись про терористичний напад росії на Київ, де у мене є брат, сестра, племінник, повно друзів, чоловікова родина, я не просто втратила спокій, а ніби душу там залишила і в неї ціляться звідусіль. То край світу на карті, а не в особистісному просторі. Коли  вийшли з національними прапорами на перші мітинги,  місцеве населення було здивоване. Тут не всі знають, де розташована  наша країна, а якщо і знають, то були переконані, що там якийсь конфлікт між братніми народами, як звучало в наративах «руського міра», адже  на Мадейрі  багато росіян, з бізнесом, нерухомістю, зі своєю думкою, – говорить Валентина. – Прості  люди   спочатку  не розуміли всієї правди, що в Україні  війна, що путін хворий на голову. На скільки це серйозна ситуація, вони почали розуміти з часом, коли побачили  відео з поля бою, розбиті хати і поранених дітей, старих людей, евакуаційні потяги. Влада також  зрозуміла серйозність, коли почали з України приїжджати люди і затрималися  літаки з українськими туристами.

– Треба було допомагати тут і зараз, – додає Оксана. – Нам потрібно було приміщення для збору гуманітарної допомоги, угоди з перевізниками, – продовжує  Валентина. – У цьому нам допоміг муніципалітет Фуншалу. Місцеве населення дуже щиро і активно відгукнулося на наш біль, за що ми їм дуже вдячні. Речі і медикаменти, які нам зносили у пункти прийому,  ми почали відправляти в Лісабон. Всі узгодження із столицею Потругалії  робила представниця української діаспори на Мадейрі Валентина Чан. До речі, коли  вона брала участь  у пленарному засіданні регіонального правління Мадейри,  Президент  Хосе Мануель Родрігес   оголосив про її прибуття на гостьову трибуну, зробивши невелику паузу в сесії, щоб усі депутати стоячи поаплодували українці. У  нас осіли літаки туристів, і довелося  кілька днів вирішувати як їх  відправити до найближчого аеропорту до кордону з Україною- Вільнюса. Багато людей з дітьми, які сюди приїхали у відпустку, залишилися.  Місцеві жителі  поселяли в готелях, у квартирах для відпочиваючих, розбирали в сім’ї. У передмісті Фуншалу підприємець надав для притулку гуртожитське приміщення, соціальні служби допомогли ліжками, меблями. От на перших порах і працювали на цих складах  ми з Оксаною, Валентина, Павло Банах,  Тетяна і Анна Юзик, Дарія Луцишина, Марія Кудакова, Олеся, Таня і Вероніка Петрові. А також наша португальська подруга Катаріна Леакок з дітьми. Ці люди і стали потім ядром, енерджайзерами  проведення розмаїтих мітингів та ярмарків. Нам було складно з логістикою, адже тисяча кілометрів від Лісабону вимагала лише авіа перельотів. Тому ми, коли зі складів потребуючим роздали речі, зробили ставку на збір коштів  від участі в ярмарках, – розповідає  Валентина. – Тут на узбережжі Атлантичного океану – головна вулиця столиці, де відбуваються карнавали, фестивалі, святкові дійства, які тривають місяцями.

Ярмаркова ятка українців стала тут  інформаційним полем для світу і пунктом збору коштів для потребуючих українців, а ще демонстраційним залом українських мистецьких талантів, ювелірної роботи майстрів  ручної праці.  Підприємливі земляки принесли вишивки і вишиванки, наробили власноруч браслетів, віночків, нашили прапорів,  виставили картини і таким чином  заробили перші гроші на травневому святі квітів і відправили їх  у фонд «Діти героїв», потім на потреби госпітальєрів, внутрішньо переміщеним в Україні.

За місяць Різдвяно-Новорічних ярмарків  вони зібрали чотири з половиною тисячі євро для дітей-сиріт та інвалідів в Україні. Жінки кажуть, що на  цьому посту вони  жодного дня не пропустили,  змінюючи одна одну.  Прапори професійно і масово шила  Любов Комарова. Лариса Ольнєва  власноруч пошила різної величини державні прапори та сплела разом із сестрою браслети в національних кольорах. Каже, що ніколи раніше не робила цього, тому інструкцію дивилася в інтернеті, бо дуже хотілося долучитися до доброї справи. Товари, що символізують Україну, швидко розкупляли  іноземці, за прапори платили по 20 євро.

– На зібраннях виступали вокальний ансамбль української пісні, яким керує  Тетяна Стіхар, танцювальний  колектив  Ірини Череднік.  Особливого  колориту  таким заходам надавало подружжя  Наталі та Романа Червоновських. З самого початку війни вони допомагали в пересилці гуманітарної допомоги в Україну, у  проведені мітингів, концертів і ярмарків.  Ця сім»я  з Копичинців,  випічка за стародавніми нашими рецептами, домашня кухня і напої  користувались тут  величезним  попитом, – говорить Оксана і  знайомить мене із ще однією активісткою заходів діаспорян Мадейри. Це Галина Стеценко, яка і випічку чудову приносить на ярмарки, і писанки вміє робити і музикант від Бога. За словами співрозмовників, на Мадейрі місцеві жителі та іноземці співпереживають українцям,  підходять поспілкуватися, вітаються «Слава Україні!» і  знають відповідь «Героям слава», яке тут знає кожен другий, а в їхньому оточенні – кожен.

– На вулицях постійно лунає «Vivat Ucraina», часто обіймають, аплодують, фотографуються з нами,- говорить черкащанка Лариса Ольнєва. – Серед покупців  також багато руських, які  ходять із прапорами та у вишиванках. Але видають  себе байдужістю, неконтактністю  або розповідями про «хароших» руських і говором своїм, московським наріччям.

Анна Закусило, виступаючи на мітингу,  сказала про напад росії на Україну,  як про бій на кордоні між цивілізацією і світом варварів, а розголос, який отримала ця війна і незламність українців змусили найнейтральніші держави Європи перейти від допомоги касками до передачі танків, літаків та ракет. Жінка закликала кожного  стати на сторону правди і  внести свій вклад у перемогу над монстром.

– Купляйте українське, виходьте на мітинги, і вимагайте від влади країн, де ви проживаєте, підтримки для України. Не купляйте товари російського походження і брендів, котрі і досі співпрацюють з росією і фінансують вбивства у нашій країні. Донатьте в офіційні фонди  на підтримку української армії, лікарям, постраждалим у війні, дітям-сиротам, внутрішньопереміщеним. Разом ми переможемо, – звучало над майданом Фуншалу.

Моя колега з Києва Людмила Винокурова приїхала нещодавно до племінниці , щоб перезавантажити себе і повернутися в столицю. Майже рік вона була на 14 поверсі у своїй київській  квартирі. Всі атаки, руїни йшли через її серце. Сусідів не було, багато людей евакуювалося. Вона доглядала маму, яка цими днями відійшла у засвіти. Каже, що вражень з війни за цей рік вистачить, щоб написати  не один том психологічного роману.

– Було страшно, але паніки не відчувала, бо ні в які сховища я навіть гадки не мала бігти, ліфт був просто атрибутом будинку. Не можу ще спокійно дивитися як літаки сідають, десь феєрверки красу несуть. Якось роздвоївся світ. Тут бачиш усміхнених людей, які  поспішають на автобуси, щоб швидше добратися додому, а не заховатися в бомбосховищах від смерті, як у нас  в Києві.

На мітингу  мені розповіли і про місцевий ліцей Jaime Moniz, учні якого з онлайн-контаку з харків’янами дізналися  про напад росії на Україну, про незламність наших людей. У  День Європи  учні влаштували флешмоб і ходили вулицями  Фуншалу з українськими прапорцями. На подвір’ї своєї школи вони висадили два дерева, які назвали Надія  і Мир, — одне на честь Мадейри, а інше присвячене Харкову. Вони знають про  незламний Харків, який вистояв і стоїть попри те, що обстріли не припиняються.

Серед мітингувальників  поляки  з Познані  Анна та Ігор Хранюки. Ігор зі Львова, дружина із Варшави, одружилися під час навчання у Києві. На Мадейрі перебувають в холодні місяці. -Долучаємося до заходів, донатимо кошти, коли ярмарки чи мітинги, віримо, що не тільки Україна собою  закрила світ від агресора, а й світ гідно тримає оборону з Україною, – сказала Анна.

Запитую яким був для волонтерів минулий рік. Кажуть, що назвати його страшним і важким, це нічого не сказати.

– Такий же тривожний і цей рік. Тому розслаблятися нам ніколи. У тилових мемуарах ці роки  закарбують  термінами «стійкість», «незламність»,  «волонтерство». Ми навчилися бути твердими у своїх переконаннях, вірити, що українці сильна нація. Своїми спільними заходами доносимо  вільному  світові,  що  разом з ним хочемо сповідувати демократичні принципи,  говорити про свої бажання, а нам московити затикають роти крилатими ракетами. У нас кажуть, що дім – там, де ти. Не працює.  Дім там, де твоя душа. Ми живемо на острові райських птахів, а серце наше у пеклі війни, яка точиться в Україні, – кажуть учасники мітингу, – тому ми і шукаємо методи, як ефективніше допомогти тим, хто захищає Батьківщину на всіх фронтах..

– Що робити українцям, аби допомога збільшувалась, щоб  люд не байдужнів до нашої біди?

– Недооцінювати ворога не можна, він дуже жорстокий і озброєний, у своїй люті він  непередбачуваний. Війна триває десятий рік, як би страшно не звучало, але війна – це досвід, нещадний. Тут головне – не опустити  руки, – говорять учасники мітингу. –  Необхідно продовжувати демонструвати потребу в допомозі. Українці повинні розповідати свої історії, викривати правду, допомагати людям зрозуміти, проти чого і за що борються. Ми повинні продовжувати показувати світові, наскільки зла русня, і наскільки важливо, щоб Україна перемогла. Світ почне втомлюватися від війни та України, коли самі українці почнуть показувати, що вони втомлюються від війни. Ми не можемо цього допустити – переконані волонтери Мадейри.

Пані Оксана каже, що є великі спроби підірвати міжнародну підтримку України різними способами, через дезінформацію зі сторони росії і тому вони  мусять  цьому протидіяти.

– У нас багато планів,  механізм збору і пересилання коштів уже відпрацьований. Лише повна і остаточна перемога над ворогом нас може зупинити. А наступний етап – відбудова. Думаю, що навіть  ті країни, що довго думали, вагалися чи давати нам зброю,  будуть допомагати, бо це стане справою честі кожного землянина. Мене батьки вчили, що коли ти робиш  добру справу, то мовчи. А коли тобі її роблять, тоді говори і дякуй людям. То я завжди дякую всім небайдужим людям світу, які з нами відкривають Україну і допомагають  долати нашого споконвічного ворога, – сказала Оксана Пескливець.

– Якою бачите післявоєнною Україну?

– Найкращою, – кажуть зі сльозами на очах. – Вона вже прославлена своєю витривалістю і волею до перемоги над ворогом. ЗСУ  досягли уже стандартів НАТО. Наше місце  серед цивілізованих країн. Україна повинна бути єдиною і неділимою, успішною, яка буде центром цивілізованого світу, – переконані мої співрозмовники із Португальської Мадейри, які вийшли на черговий мітинг протесту проти тероризму росармії в Україні.

Людмила Островська

Наша спеціальна кореспондентка

Фуншал, Мадейра, Португалія