Щоб допомогти армії, українці в Словенії встановили три світових рекорди

0
20

Відразу  після масштабного вторгнення російських військ в Україну,   створили  світове об’єднання благодійних фондів, організацій, бізнес-спільнот, ЗМІ, державних органів влади, торгових палат з 80 країн світу — Міжнародний штаб допомоги українцям (МШДУ) для швидкого реагування та допомоги  в умовах військової агресії у висвітленні  реалій війни в Україні, взаємодії з міжнародними ЗМІ,  а також  для консультацій та  організаційної  допомоги  з логістикою, поселенням та побутом біженців, а також збору гуманітарної допомоги тимчасово переселеним в Україні та за кордоном. Так закордонне українство  з українськими волонтерами об’єднав  єдиний порив – дати відсіч навалі росіян, що сподівалася за кілька днів  знищити українців на нашій рідній землі. Координаторами штабу  стали очільники українських товариств , які є  в кожній з  країн. Наша кореспондентка  зустрілася з координаторкою  Штабу від Словенії,  очільницею  Товариства українців  «Берегиня» Галиною  Маловшек.

Пані Галина належить  до тих жінок української діаспори, які є найбільшими лобістами України у світі. Вона  із села  Куткір   Буського району Львівської області .Свого часу  з чоловіком Ігорем, словенцем , виїхала до нього на батьківщину. Каже, що не дуже хотілося покидати  улюблені місця, чудову Львівщину, але мама казала, що  коли  з Україною в серці  живеш, то зв’язок не переривається, рідна земля  не лише тобі  наснагу дає, а й сама живиться твоєю енергетикою.  Мама Текля це добре знала  в сибірських морозах, куди її, як зв’язкову УПА , за любов до України, вивезли. Галина Маловшек стала гідною  дочкою патріотки, всю себе віддала служінню своєму народу, об’єднанню українців не лише Словенії, а й Європи. Вона залишила власний бізнес і займається лише громадською роботою. А ще виховує донечку Каріну. Син уже дорослий, має свою сім’ю. Пані Галину Маловшек я знаю з весни 2014 року, коли вона приїжджала в Тернопіль для підписання  Меморандуму про співпрацю між Тернопільською міською радою  та Товариством українців, яке вона очолює. Поєднували нас і фестивалі українського мистецтва, які  в Словенії організовувала пані Галина   4-5  разів на рік,   запрошуючи   українські колективи з  усього світу й України. На одному з таких фестивалів я навіть була у суддійській бригаді.  І , звичайно ж, із  землячкою ми безліч разів зустрічалися і на наших місцевих культурно-мистецьких заходах ,   куди вона приїжджала разом із своєю співучою донечкою, талановитою  художницею  Каріною. Були у нас спільні  подорожі на заходи до  товариств українців  європейських країн. Зараз  очільниця «Берегині»  дуже зайнята,   всім єством занурилася у волонтерстьку роботу. Але для обіймів та інтерв’ю знайшла час навіть після нічної зміни.

Пані Галина починає розмову з того, що вона й досі не вірить, що це сталося з її Батьківщиною. Так, вона їздила на кордон зустрічати біженців, допомагала і допомагає в усьому новоприбулим, але сподівається, що в терориста прокинеться здоровий глузд, хоче вірити, що ті звірства, які чинить росармія, припиняться як страшний сон. –Але,  коли стало відомо про широкомасштабний напад росії на Україну, ми стали в стрій і  кожен відчув себе бійцем.  Один організовує мітинги, інший на кухні готує їжу на благодійні обіди, хтось займається біженцями, допомагає їм оформити податковий номер, страхування, грошову допомогу, влаштувати дітей в школу, знайти житло. Ми швидко вийшли з шоку , бо час не зупинився, життя триває.

–Мені тут ваші коліжанки розказали, що ви чи не хресною мамою стали для новонародженого українця-козака…

–  Надія з Київщини була вагітною, втекла від війни з чотирирічним синочком. Потрібен був  перекладач при реєстрації,  огляді жінки лікарями,  налагодженні побуту новоприбулої. Я навіть  приймала роди разом з лікарями. Тішуся, що мама народила  здорового синочка. А ім’я – Максим – для новонародженого обрав його старший братик. Ми і зараз підтримуємо зв’язки. Я знаю все про всіх, ким опікувалася «Берегиня». Перший етап був- оговтатися, другий вижити, тепер, хто не повернувся додому, бо багатьом нікуди повертатися, той пускає тут коріння. Я допомагаю знайти роботу і тішуся, що вдається. Так четверо   землячок працюють  на сонячній електростанції. Тепер з ними в нічну ходжу, поки вони освоюють ази  служби. Ми працюємо за кількома проектами: проходять реабілітацію  воїни, що одержали поранення, потребують психологічної підтримки,  приймаємо у себе дітей захисників нашої землі. Всі літні місяці розписані, адже так мало тепер радості, більше хвилювань і турбот. Хай хоч діти розслабляться. Ми тісно співпрацюємо з Всесвiтньою органiзацiєю “Червоний Хрест”

– Все це складові вашої роботи у   Міжнародному  штабі допомоги українцям…

-Цей Штаб створили відразу на другий день широкомасштабної війни росії з Україною. Очільницю штабу Ганну Крисюк я знаю дуже давно із співпраці з Світовим Конгресом Українських молодіжних організацій, де вона була радником Президента. Ми  бачилися, звітували про роботу. І вона мені відразу зателефонувала і  познайомила із функціями координатора, сказавши, що тільки надійних і перевірених беруть до співпраці. Я займаюся логістикою і супроводом тих українців, яких вигнала з дому війна, і збором та відправкою гуманітарної допомоги. За цей час ми зробили п’ять посилів  адресного вантажу волонтерам Тернополя для тимчасово переміщених.

– Масштаби   допомоги   такої великої організації важко уявити. Ви буваєте у Львові , на  базі  Штабу, при відправці вантажів?

-Не щоразу,  бо це постійний рух. Саме зі Львова все доправлене  від волонтерів   розвозять в регіони України, де це потрібно. Один із таких вантажів, зібраних Міжнародним  штабом допомоги українцям разом із партнерами та донорами був   понад 120 тон. У його складі амуніція, тактика, продуктові набори, засоби гігієни та інше. Вантажі  тоді, коли  у Львові була і я, відправили в Національну поліцію України, Державну прикордонну службу України, Львівську ОВА, Авдіївську військову адміністрацію, у міста Покровськ та Волноваха. Ніколи не перестану дякувати тим, хто всіма можливими способами готовий надати допомогу. Сама переконалася, що  люди з усього світу  разом з українцями закордоння  ладні  віддати останнє та найкраще для українців в Україні та осіб, вимушених залишити свої домівки через вторгнення росії в Україну. І що найважливіше, все роблять  з відкритим серцем та справжнім бажанням бути корисними.

– Нещодавно в рамках Міжнародного  штабу допомоги українцям  відбулася Всесвітня  соціальна  ініціатива «Вареникотерапія». Ви  разом з представниками українців із 17 країн підтримали  Україну і українську кухню і причетні до  встановлення  світового рекорду   наймасовішого ліплення вареників .

– Ми в своєму місті ліпили вареники втрьох з  моїми землячками Лілією Тесак і Наталією Довбуш. Наш результат – 235 вареників за годину. Ця ініціатива  мала на меті популяризувати українські традиції та відправити рекордну кількість вареників гуманітарною місією на схід України. Штаб  консолідував спільні зусилля в онлайн і офлайн  і  люди наліпили рекордну кількість вареників – 7021 шт. за годину. В Україні рекордна страва поїхала  до військових. А спільно зібрані кошти пішли на закупівлю продуктових наборів для українців. Це вже був  третій світовий рекорд, ініційований Штабом. До цього  в нас було наймасовіше приготування борщу.  Акція «Український борщ єднання» консолідувала 10 країн   задля підтримки та гуманітарної допомоги людям, що перебувають на території України.

А ще ми зі всім світом,  з понад 60 локацій, одночасно виконували пісню «Ой, у лузі червона калина». Центральна площа виконання пісні була у Львові, туди приєдналися і військові захисники України разом з  кількома хорами. Окрім встановлення світових рекордів, організатори  зібрали  гроші в межах проєкту “1000 автомобілів свободи”. Це машини, які передають військовим на фронт. І ще треба сказати, що під час проведення  таких заходів  світового масштабу є можливість  зробити інформаційну хвилю – нагадування серед громадськості та іноземних ЗМІ про збройну агресію російської федерації проти України та її наслідки. Звичайно, щоб передати  емоції від такого  єднання, слів бракує. Але такі моменти дають нам розуміння, що ми не є одні в тому світі, і що все буде Україна і все буде добре.

– Я в соцмережах бачила подячні слова вашій організації і вам особисто  за підтримку проекту  “Книгозбірня за кордоном”. Ви  донатили дорогу українським письменникам, організовували їх перебування, зустрічі  з громадськими активістами…

– Ми завжди раді  підтримувати культурні зв’язки з материнською землею. Для української бібліотеки у місті Жалєц ми одержали 120 примірників книжок. Із  Львівським палацом мистецтв  підписали  Меморандум про співпрацю та передали  гуманітарну допомогу для  захисників України.

– Не так давно ви побували у Хорватському Загребі  на  міжнародній конференції українських громад – членів Світового конгресу українців, присвяченої  Україні. Що було найживотрепетнішим в її роботі?

– Там  зібралися представники 15 країн, разом з нами була Заступниця Голови Верховної Ради України, пані Олена Кондратюк. Наша зустріч відбулася  у рамках Парламентського саміту «Кримська платформа». Ключовими темами були  перспективи притягнення росії та її посадовців до відповідальності за міжнародні злочини, скоєні в тимчасово окупованому Криму, а також йшлося про хорватський досвід реінтеграції територій і можливість його застосування в українських реаліях. Всі зустрічі, на яких я буваю за кордоном, спрямовані на підвищення ефективності міжнародного реагування на ті акти терору, який робить росармія на території України, на посилення міжнародного тиску на РФ, та на пошуки варіантів захисту жертв російського режиму.

Я хочу подякувати  всім українцям громади, словенцям та всім людям доброї волі, які прониклися нашою бідою,  за  співпрацю та внесок у сьогодення та майбутнє України. Ми впевнені, що Україна обов’язково переможе, тому що у єдності наша сила. А сьогодні, ми, як ніколи єдині у своєму бажанні  перемогти це всесвітнє зло, яке озвіріло накинулося на Україну. Світ сколихнула ця агресія, бо ж країни, і не без допомоги закордонних українців і їхнього нагадування, уже визнають росію країною-терористом. Тому і нам,  і вам треба тримати фронт зусібіч і наближати Перемогу.

Людмила Островська

Жалєц, Словенія.

БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ