Як тернополянка чекала на неіснуючий автобус і що з того вийшло

Курси крою і життЯ

Вчора, виглядаючи у темній вуличці одного з райцентрів, неіснуючого останнього автобуса згадала слова мами, як була малою: «Ти собі не думай, що світ рожевий, а люди паяци».

Так воно і є. Нічого не береться з нічого. Часто займаючи в дорослому житті дитячу позицію, ми очікуємо, що чарівник прийде, та вирішить усі наші питання. От тоді навіки можна опинитися в тенетах маніпуляцій тої ж самої казкової істоти. А потім, скільки тобі ще там відміряно, нарікати, що все «сікось накось». Тільки тоді, коли береш відповідальність за своє життя, маєш силу визнати, що робила життєво важливий вибір «ні з чого», що сподівалася, що за твої «ясні очі» мають чомусь з тобою рахуватися.
Пригадую, як зібралася на курси крою та шиття (ну, бо бачення є, то чим я не дизайнер), а як довелося зробити рівну строчку, то після першого ж заняття ледь не відкОпала швейну машинку. І як казала наставниця, це не шиття тобі потрібне, тобі потрібно позбутися тарганів. Типу, все знаю, все можу, та що ви мені розказуєте. Бо тільки сродна праця робить із мавпи людину, дозволяє екологічно вкладати свої сили і шанувати чужі надбання.

Ще днями дійшло, що незакриті гештальти дають про себе знати через роки. Це коли думаєш: нахіба мені такій прекрасній паритись із тим чи іншим, (ну бо це тільки цього разу і більше не згодиться). І тут через десятиліття виявляєш, що програмі Exel начхати, що ти вся така хитренька, її треба просто вивчити. Оксанка у 2006 році, певно й не здогадувалася скільки творчості я докладала до бухгалтерських звітів, вставляючи пораховані на калькуляторі цифри у комірки таблиці, замість того, щоб просто обчислити формулою. Ну але мені було «впадло» вивчити Eksel. І даремно. Бо за законом жанру, як у моїй улюбленій притчі, тепер уже доводиться «лізти рачки». Так само і зі шкільним «козлом» – (дівчата знають)…

Ніщо не виникає ні з чого. Усвідомленість вбиває страхи, дає свободу і впевненість. І, коли зустрінешся у темному провулку із … собою, то важливо не закрити долонями очі, голосячи, про вселенську несправедливість, а чітко знати, що завтра настане новий, неповторний день. А сьогодні є тепла вода і чиста постіль і близькі люди, які хвилюються за тебе на твоїх життєвих дорогах, які тебе не розчарували, бо ти не розчарувала їх, а може навпаки. І ти,у будь якому разі, всього цього варта.

Ольга ЗАЙЧУК