Журналістка Ольга Зайчук не перестає дивувати. Вона знову перекваліфікувалася. Цього разу стриже собак. Ольга – легка на підйом. У всьому шукає можливості. Не боїться змін ні в роботі, ні у житті. Охоче пізнає щось нове. І курси масажу освоїла, і пробувала шити, і захоплювалася фотографією та дизайном. Жартує, що все як у всіх дівчаток. Сайту Про Те розповіла про грумінг.
– Хотіла робити щось руками. Дуже люблю квіти і рослини. Але для того, щоб стати повноцінним садівником, треба довго вчитися і має бути доволі вкладень. Стати перукарем для людей якось не хотілося ніколи. Зрозуміла, що готова стригти собак, коли побачила в Чорткові на базарі собаку геть закудлану після зими, яку овечку. Промайнула думка, що якби мала чим, то постригла би, щоб їй було легше в спеку. Насправді, Бог бачить наші справжні наміри – десь через місяць потрапила на курси грумінгу до Наталі Веретюк. Вона справжня фанатка своєї справи.
– Коли вперше постригла пса і якого? Чим запам’ятався цей день? Чи не хвилювалася?
– Вперше постригла на курсах. Руки таки трусилися. Але наступного дня стало легше. Зрозуміла, що для того, щоб добре постригти собаку, треба гнути спину не менше, ніж на грядках. А ще – це ювелірна робота. Бо скільки там того вушка в Йорка?
– Для того, щоби постригти чужого собаку, треба якось з ним навести контакт, щоб він довірився?
– Собак, в першу чергу, треба любити. Як і кожну справу, яку хочеш зробити добре. Наразі, знаходжу з ними спільну мову – самі до мене біжать. Вчила мене Наталя, і я дотримуюся такого принципу: як боїшся собаку – не берися з ним працювати. Вважаю неприпустимим використання седативного, і навіть звичайного намордника. Якщо треба – трохи довше побігаю за псом. Але зроблю справу чисто і без шкоди для здоров’я тварини.
– Скільки часу займає стрижка собаки? Чи багато в Тернополі охочих?
– Йорка вже стрижу за дві години. З волохатішими – складніше. Але якщо добрий інструмент і «набита» рука, то за півтори-дві години малу собаку можна причепурити. Тепер хочу якось спробувати чесати собаку великої породи.
– Взагалі, яких собак водять постригти? А навіщо стригти собаку? В цьому є необхідність чи це просто мода?
– Є певні декоративні породи собак, які мусять мати регулярні гігієнічні стрижки. Бо інакше в них сильно заростає шерсть, вони погано бачать через те, лапки забиваються шерстю – і тваринці незручно ходити. Також деяких тварин необхідно щодня вичісувати, щоб їхня шерсть зберігала свою першопочаткову привабливість. Також тварин потрібно регулярно купати. На що власники іноді, через зайнятість, просто не мають часу. Є також породні стрижки – на виставку. Тоді вже задіюють вищий пілотаж. Роблять різні зачіски та узори на шерсті.
– Як часто варто стригти пса?
– Щоби не втрачалися лінії, добре стригти раз в півтора-два місяці. Є господарі, які стрижуть своїх улюбленців раз на сезон. На літо, щоб не спекотно і на зиму – щоб не «затраскувалися» в болото.
– Яких собак стригти найважче, а яких найлегше?
– Легко стригти «незашугану», довірливу собаку. Ту, яку вдома люблять, яка навчена до людських рук. Яка знає, що ось тут щось треба зробити, якусь процедуру, а тут з нею пограються. Ну і, звісно, не дуже запущених. Тих, які бувають в грумера і знають, що це таке.
– Скільки коштує стрижка собаки?
– В Тернополі є різні ціни. Є поважні грумінг салони. Є початківці, волонтери, як я. Є люди, які використовують лиш класну фірмову косметику для собак, а є, які хочуть подешевше. На кожен товар… Але як казала моя наставниця: собак в Тернополі вистачить на всіх. Було би бажання.
– Чи маєш вже постійних клієнтів?
– Поки що в мене стрижуть своїх улюбленців мої близькі знайомі та друзі. Ті, які, власне, довіряють мені, як людині. А далі – розширюватиму спектр.
– Що тобі дає контакт з тваринами? Що вони мають таке, чого не мають люди?
– Якось так трапляється, що людям більше віддаю, а в тварин – більше черпаю. Маю вдома великого Американського стафорширського тер’єра. Він прийшов до мене у найчорніший період мого життя. І наче злизав усе. Відколи він в мене є – більше ніколи не відчуваю такої депресії, яка була тоді. А ще – він лікує вуха і розбиті колінка дітям.
– Олю, ти за фахом журналістка. Крім того, постійно пробуєш себе в чомусь новому. Чому так?
– Це, мабуть, одвічна журналістська цікавість. Я вихована у старій школі журналістики. Ну, знаєш, там де журналіст, якщо й не спробує щось, то хоча б побуває на події, матиме свої враження. І вже тоді поділиться із читачем перевіреною інформацією. Тому мене трохи і носило. Але до всього, журналістика трохи розчарувала мене стосовно честі і цілісності. Вже ліпше песики.