У цій книжці жителі Тернопільщини відкриють для себе багато нового про боротьбу з радянськими окупантами

0
345

В області презентують книжку кандидата історичних наук Сергія Волянюка  “Історія воєнної округи УПА “Лисоня”. Молодому вченому допомагають представляти  історичну розвідку  про  зародження і розформування Української Повстанської Армії на теренах Тернопільщини друзі з громадських патріотичних об’єднань. Поки що із змістом книжки знайомляться у Тернополі та тих містах і селах, які були найближчі до епіцентру бойових дій: у Бережанах, Підгайцях, Козові, Саранчуках. За с словами  очільника громадської організації  «Вільні люди» Івана Ковалика, представити цей історично-документальний твір варто в усіх населених пунктах, адже  воєнна округа «Лисоня» у пік своєї  розбудови і діяльності охоплювала території Тернопільщини, Чортківщини, Бережанщини, Рогатинщини, Перемишлянщини, Кременеччини, Хмельниччини, Кам’янець-Подільщини й Вінниччини.

Унікальність видання  в тому, що на основі аналізу архівних документів, опублікованих джерел і наукової літератури  автор вперше  комплексно подав  історію становлення й боротьби відділів повстанської армії на теренах військово-територіальної одиниці УПА – ВО «Лисоня».

– Я хотів дослідити  пласт історії, пов’язаний з  діяльністю  УПА, її витоками, роллю, яку вдалося їй зіграти у визвольній історії України, – сказав Сергій Волянюк. – Мені хотілося повернути із забуття тих хлопців, які у 40-50 роках минулого століття віддали життя в ім’я розбудови самостійної, незалежної, соборної держави.

Починаючи досліджувати  цю тему  ще в студентські роки, навчаючись на історичному факультеті Тернопільського Національного  педагогічного університету, науковець зауважив, що серйозних і детальних праць в цій  царині  нема. Отож, нішу треба займати і працювати, щоб безслідно не зникло надбання   людей чину і  дії, цілеспрямованої на волю держави. Так з’явилася дипломна робота.  Потім вона одержала розгалуження і Сергій Волянюк захистив кандидатську дисертацію «Про становлення і діяльність відділів УПА на Тернопільщині». А оскільки підбір фактів, розкриття теми  наукової праці важко сприймає пересічний читач, адаптував його до історично-документального жанру.

– Армія чи будь-яка структура не будується за помахом палички, це клопітка робота багатьох людей, – сказав науковець. – Прийнято вважати, шо УПА створилася десь на Волині, Поліссі, а, придивившись,  розумієш, що це було тут.

У першому розділі видання йдеться про  структуру організації, народження якої припадає на 1943-44 роки. В Галичині тоді створили 8 військово-територіальних одиниць на рівні областей. На нашій території була «Лисоня». На цій горі відбулися успішні бої   Українських Січових Стрільців у роки Першої світової війни. У червні 1919  галицькі стрільці  відбивали її  у поляків під час Чортківської Офензиви. Лисоня  стала  символом  і славою військової доблесті,честі, мужності українських вояків і дала назву окрузі УПА. Особливість її формування була в тому, що  відразу акцент зробили на створенні збройних загонів, які називалися Українська Народна Самооборона. Ці  організації стали кістяком майбутніх відділів УПА.

Другий розділ про  військово-пропагандистську  діяльність округи  «Лисоня». Власне, про те, як з народної самооборони сформувалася армія, яка в пік свого розвою мала 5 тисяч вояків, що відкрито  зі зброєю в руках  протистояли проти німецького і радянського окупаційних режимів та  польського підпілля. Взимку 1944 року  на теренах області було лише 10 підрозділів, які мали у своєму складі по 30-40  осіб. Яким же треба було бути спротиву людського духу, щоб за місяці кількість вояків сягнула 5 тисяч!? Практично все населення  області сприяло визвольному рухові. У той час діяло 16 бойових сотень. І хоч підрозділи Арміі УПА – це легкопіхотні  збройні  підрозділи, у нас  були спецзагони, відділи артилерії. Родзинкою  автор книжки назвав  підрозділ бронемашин, який сформували з відбитої в німців танкетки і трофейного танка від червоноармійців.

– Правда,  як вони воювали, документів не знайшов, але, що були – знаю, – сказав Сергій Волянюк.

Ще одна родзинка, про яку йдеться в книжці, – наявність  радіозв’язку, організованого в умовах підпілля без зовнішньої допомоги. Була радіошкола, яка готувала радистів.

За періодом розвою йшов час згортання дій. Взимку 1945-46 рр. оголосили в Західній Україні військовий стан, в кожному селі розквартирувалися  підрозділи НКВС. Головнокомандувач УПА Р. Шухевич  прийняв наказ про розформування відділів.  Цьому була вагома причина: з п’яти тисяч  бійців залишилося півтисячі. Процесу  демобілізації і присвячений ще один розділ книжки.

– Збройне підпілля у нас діяло  в 50-60 роках, а окремі повстанці з криївок повиходили уже в роки незалежності, – говорить Сергій Волянюк. – Отака коротенька лаконічна історична розвідка,  ілюстрована  картами і схемами та витягами із документів, як ОУН та УПА, так і їхніх супротивників, репродукціями документів, світлинами повстанців, щоб кожен зміг подивитися на обличчя командирів, простих людей, хлопців і дівчат, які  воювали в ім’я побудови української держави. Я поцікавилася в автора, що для нього стало здивуванням чи відкриттям при обробці матеріалів. Пан Волянюк відповів, що кожне розшифроване псевдо, розгадка коду, шифру – це відкриття. Так він відкрив історика, який у 1945 році одержав завдвння описати  боротьбу УПА на Тернопільщині. Це був Ілярій Лютий  (псевдо «Чугайстер») український військовик, хорунжий УПА, який очолював Тернопільський курінь у складі сотень «Орли», «Буйні» та «Рубачі» і був  членом  штабу округи «Лисоня».

Працюючи майже десять років над темою, дослідник не стомлювався дивуватися масштабам  цього військового об’єднання. А ще він для себе зробив висновок, що не можна  говорити, що є менші і більші   герої того часу, бо єдина кара була для всіх: і тих, хто з автоматом ішов на ворога, і  хто хліб випікав для вояків, і для  маленького зв’язкового, який ніс грипс зашитий в одежину, щоб передати в штаб. Автор втішений, що вдалося на сторінках книжки  прописати прізвища вояків і командирів УПА та членів і провідників національно-визвольного підпілля,  хоч, за словами автора, це  мінімальна  подяка за їх жертовне нелегке життя.

Історик дуже шкодує, що ніхто не записував спогадів  хоч би в 90-их, коли ще були живими і здоровими  учасники, командири, вояки підпілля. До речі, тема  підпілля УПА, те, що вже не дає спокою молодому досліднику. У перспективі, як сам сказав, мусить і цю сторінку висвітлити, щоб  народ знав тих гідних людей, які до останнього вірили в самостійну Україну.

Автор досягнув своєї мети, склавши з документів, спогадів, військових зведень, фактів  загальну картину життя вояків УПА ВО «Лисоня». Він не робив висновків, не нав’язував своїх думок. Кожен небайдужий читач   сам  задумається і проживе з  героями той короткий і знаковий час, з пошаною, згадавши їх поіменно.                        Людмила ОСТРОВСЬКА

БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ