В області презентують книжку кандидата історичних наук Сергія Волянюка “Історія воєнної округи УПА “Лисоня”. Молодому вченому допомагають представляти історичну розвідку про зародження і розформування Української Повстанської Армії на теренах Тернопільщини друзі з громадських патріотичних об’єднань. Поки що із змістом книжки знайомляться у Тернополі та тих містах і селах, які були найближчі до епіцентру бойових дій: у Бережанах, Підгайцях, Козові, Саранчуках. За с словами очільника громадської організації «Вільні люди» Івана Ковалика, представити цей історично-документальний твір варто в усіх населених пунктах, адже воєнна округа «Лисоня» у пік своєї розбудови і діяльності охоплювала території Тернопільщини, Чортківщини, Бережанщини, Рогатинщини, Перемишлянщини, Кременеччини, Хмельниччини, Кам’янець-Подільщини й Вінниччини.
Унікальність видання в тому, що на основі аналізу архівних документів, опублікованих джерел і наукової літератури автор вперше комплексно подав історію становлення й боротьби відділів повстанської армії на теренах військово-територіальної одиниці УПА – ВО «Лисоня».
– Я хотів дослідити пласт історії, пов’язаний з діяльністю УПА, її витоками, роллю, яку вдалося їй зіграти у визвольній історії України, – сказав Сергій Волянюк. – Мені хотілося повернути із забуття тих хлопців, які у 40-50 роках минулого століття віддали життя в ім’я розбудови самостійної, незалежної, соборної держави.
Починаючи досліджувати цю тему ще в студентські роки, навчаючись на історичному факультеті Тернопільського Національного педагогічного університету, науковець зауважив, що серйозних і детальних праць в цій царині нема. Отож, нішу треба займати і працювати, щоб безслідно не зникло надбання людей чину і дії, цілеспрямованої на волю держави. Так з’явилася дипломна робота. Потім вона одержала розгалуження і Сергій Волянюк захистив кандидатську дисертацію «Про становлення і діяльність відділів УПА на Тернопільщині». А оскільки підбір фактів, розкриття теми наукової праці важко сприймає пересічний читач, адаптував його до історично-документального жанру.
– Армія чи будь-яка структура не будується за помахом палички, це клопітка робота багатьох людей, – сказав науковець. – Прийнято вважати, шо УПА створилася десь на Волині, Поліссі, а, придивившись, розумієш, що це було тут.
У першому розділі видання йдеться про структуру організації, народження якої припадає на 1943-44 роки. В Галичині тоді створили 8 військово-територіальних одиниць на рівні областей. На нашій території була «Лисоня». На цій горі відбулися успішні бої Українських Січових Стрільців у роки Першої світової війни. У червні 1919 галицькі стрільці відбивали її у поляків під час Чортківської Офензиви. Лисоня стала символом і славою військової доблесті,честі, мужності українських вояків і дала назву окрузі УПА. Особливість її формування була в тому, що відразу акцент зробили на створенні збройних загонів, які називалися Українська Народна Самооборона. Ці організації стали кістяком майбутніх відділів УПА.
Другий розділ про військово-пропагандистську діяльність округи «Лисоня». Власне, про те, як з народної самооборони сформувалася армія, яка в пік свого розвою мала 5 тисяч вояків, що відкрито зі зброєю в руках протистояли проти німецького і радянського окупаційних режимів та польського підпілля. Взимку 1944 року на теренах області було лише 10 підрозділів, які мали у своєму складі по 30-40 осіб. Яким же треба було бути спротиву людського духу, щоб за місяці кількість вояків сягнула 5 тисяч!? Практично все населення області сприяло визвольному рухові. У той час діяло 16 бойових сотень. І хоч підрозділи Арміі УПА – це легкопіхотні збройні підрозділи, у нас були спецзагони, відділи артилерії. Родзинкою автор книжки назвав підрозділ бронемашин, який сформували з відбитої в німців танкетки і трофейного танка від червоноармійців.
– Правда, як вони воювали, документів не знайшов, але, що були – знаю, – сказав Сергій Волянюк.
Ще одна родзинка, про яку йдеться в книжці, – наявність радіозв’язку, організованого в умовах підпілля без зовнішньої допомоги. Була радіошкола, яка готувала радистів.
За періодом розвою йшов час згортання дій. Взимку 1945-46 рр. оголосили в Західній Україні військовий стан, в кожному селі розквартирувалися підрозділи НКВС. Головнокомандувач УПА Р. Шухевич прийняв наказ про розформування відділів. Цьому була вагома причина: з п’яти тисяч бійців залишилося півтисячі. Процесу демобілізації і присвячений ще один розділ книжки.
– Збройне підпілля у нас діяло в 50-60 роках, а окремі повстанці з криївок повиходили уже в роки незалежності, – говорить Сергій Волянюк. – Отака коротенька лаконічна історична розвідка, ілюстрована картами і схемами та витягами із документів, як ОУН та УПА, так і їхніх супротивників, репродукціями документів, світлинами повстанців, щоб кожен зміг подивитися на обличчя командирів, простих людей, хлопців і дівчат, які воювали в ім’я побудови української держави. Я поцікавилася в автора, що для нього стало здивуванням чи відкриттям при обробці матеріалів. Пан Волянюк відповів, що кожне розшифроване псевдо, розгадка коду, шифру – це відкриття. Так він відкрив історика, який у 1945 році одержав завдвння описати боротьбу УПА на Тернопільщині. Це був Ілярій Лютий (псевдо «Чугайстер») український військовик, хорунжий УПА, який очолював Тернопільський курінь у складі сотень «Орли», «Буйні» та «Рубачі» і був членом штабу округи «Лисоня».
Працюючи майже десять років над темою, дослідник не стомлювався дивуватися масштабам цього військового об’єднання. А ще він для себе зробив висновок, що не можна говорити, що є менші і більші герої того часу, бо єдина кара була для всіх: і тих, хто з автоматом ішов на ворога, і хто хліб випікав для вояків, і для маленького зв’язкового, який ніс грипс зашитий в одежину, щоб передати в штаб. Автор втішений, що вдалося на сторінках книжки прописати прізвища вояків і командирів УПА та членів і провідників національно-визвольного підпілля, хоч, за словами автора, це мінімальна подяка за їх жертовне нелегке життя.
Історик дуже шкодує, що ніхто не записував спогадів хоч би в 90-их, коли ще були живими і здоровими учасники, командири, вояки підпілля. До речі, тема підпілля УПА, те, що вже не дає спокою молодому досліднику. У перспективі, як сам сказав, мусить і цю сторінку висвітлити, щоб народ знав тих гідних людей, які до останнього вірили в самостійну Україну.
Автор досягнув своєї мети, склавши з документів, спогадів, військових зведень, фактів загальну картину життя вояків УПА ВО «Лисоня». Він не робив висновків, не нав’язував своїх думок. Кожен небайдужий читач сам задумається і проживе з героями той короткий і знаковий час, з пошаною, згадавши їх поіменно. Людмила ОСТРОВСЬКА