Тернополянка розповіла драматичну історію про приручену сороку

0
218

Восьма година вечора. Дзвонить мамина мобілка. Висвітлюється номер моєї двоюрідної сестри. Мама відкладає книжку, минає кілька секунд тиші і врешті напружене запитання:

— Іро, ти вдома? Ти плачеш?

Я вся терпну.

— Хто помер, Іро?

Забуваю дихати. Починаю гарячково думати – кого б могло так раптово не стати…

— Хай з миром спочиває. Вже нічим не зарадиш…

У мене ледь не починається панічна атака. Стою з виряченими від шоку очима і боюся сказати хоч слово. Нарешті за хвилину-другу доходить, що світ покинула Трутя.

Трутя — сорока, яку маленьким пташеням 15 років тому знайшла сестра та її чоловік на пікніку. Кажуть, сороки позбуваються пташенят, яких не зможуть прогодувати, викидаючи їх із гнізда. Може ця незавидна доля спіткала і Трутю.

Іра і Саша виходили свою знайду. Вигодовували сиром, манкою, м’ясним фаршем з маленької птасі до мадам із бойовим характером. Трутя виросла всеїдною і самодостатньою. Оскільки жила у студентській сім’ї, то якось навіть алкоголю цямнула. Любила купатися, галасувати та скрекотати про щось своє. Покинула рідний Донецьк (якому тоді ще й не снилася окупація) і переїхала до Тернополя. Добу їхала у плацкарті і на неї бігав здивлятися весь вагон. Утім Саша та Іра розповідали, що сорока вела себе майже зразково.

А 4 жовтня, у Всесвітній день захисту тварин, день пам’яті святого Франциска — покровителя братів наших менших, Труті не стало. Тихо і непомітно.
— Ще вчора товкла дзьобом об клітку, випрошувала у Саші смачненьке, — зі слізьми у голосі розказала Іра. — А тепер — раптом все. І кухня без неї така порожня…

То, звісно, філософське питання чи потрібне птасі життя у чотирьох стінах. Без пари, споглядання світанків з гнізда, вигодовування ненаситних нащадків. Та з іншого боку, у Труті було сите, тепле та гамірне життя. Кожен намагався їй догодити, діти вгощали печивом (якщо до того, вона сама не встигла вирвати їм його з рук). Сорока ніколи не намагалася зігрітися на морозі, не билася з іншими пернатими, щоби першою вихопити щось зі смітярки. А ще в Труті були хазяїни, для яких вона вчора не здохла — померла. Як годиться казати про смерть незрадливих домашніх улюбленців.

Хтозна, може вона подалася у засвіти скрекотати під час прогулянок святого Франциска? Легкого польоту тобі, невгамовна Трутю.

Мар’яна БОБРІВЕЦЬ

 



БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ