Тернопільська журналістка не може зрозуміти, чому ми перестали шанувати богів наших предків

0
345

Я завжди пишалася нашою багатою міфологією. Але не бачила ніде такого колоритного і яскравого втілення міфологічних персонажів, як у віруваннях відданих індуїзму. Це ж треба було забратися так далеко, щоб почати вивертати кожуха з міфологіями України й Індії.

А саме на цій сторінці є дуже багато красивого, змістовного, спільного. І коли історія каже, що назву Індії дали арії, а в нас у третьому тисячолітті уже сумніву нема, орії  чи арії – найстародавніша назва давніх українців, першоорачів, які приручили коня, винайшли колесо та плуг, створили карту зоряного неба. Відповідно свої знання і досвід (є карта шляху аріїв) понесли в Китай, Індію, Месопотамію, Палестину, Єгипет, Північну Італію, на Балкани, в Західну Європу, Скандинавію. Тому дивлячись на фігури богів в капличках Індії, бачиш їх посестер з нашої міфології.

Для довідки.

В Індії індуїсти становлять 84 % населення. Першоосновою індуїзму, як давньоіндійської релігії, можна вважати, як пишуть спеціалісти, їхній спосіб життя, соціальні та етичні цінності, вірування, уявлення, обряди і культи, міфи і легенди, стародавні веди, які тут з’явилися не без наших  прапращурів. Більшість ведичних богів відійшли у минуле, лише незначна частина їх, та й то завдяки згадуванню в міфах і легендах, збереглися у народній пам’яті.

Тому не дивно, що у спрощеному і переробленому індуїзмі на перший план вийшли нові божества, точніше нові іпостасі тих самих, давно відомих богів, які набули нового життя в релігійній системі індуїзму. Ці боги були ближчими і зрозумілішими людям, які вірили, що головний Бог проявляє себе в різних формах. Людина може поклонятися Богові в тому його прояві, яке найближче йому, при цьому ставлячись шанобливо до інших форм поклоніння. А напівбогів, божеств і ангелів ця релігія нараховує понад триста мільйонів.

Отже праоснова у нас одна – ведична. Єдина лишень різниця в ставленні до цих легендарно-казкових явищ, які в тут матеріалізувалися в людей чи тварин, в образи зі слонячими, лев’ячими чи й конячими і собачими головами (про багаторукість уже не кажу), а в нас відомості і образи стародавніх вірувань залишилися десь на закутках історії, як не вивчена, не знана, не досліджена, засохла частинка епосу. Бо хто ж писав у ті прадавні часи? Якби не батько історії грек Геродот, то ми б і не знали історії трипільців, і це при тому, що він із спогадів віддалених у часі людей зібрав суцільну картину. Але є і у нас яскрава міфологія.

От тільки портретно ми не знаємо, який, скажімо, наш Чугайстер. Він є таким, яким хто собі уявляє цього страшка, що любив танцювати і волочився за нявками.  А коли красень-бог в скульптурі, на красивих постаментах, коли цьому божеству чи герою міфології присвячені великі епічні та драматичні твори – то тут всі чітко знають, яка особа і чим опікується, разом з легендою її з’яви і родословним деревом до сьомого коліна. У нас же міфологічними є ситуативні моменти обрядів, народних уявлень та пам’яток усної народної творчості. Тому не дуже і втрапиш на цілком закінчені літературні портрети величезної кількості персонажів, які, по суті, формували наше національне мислення та духовну, релігійну культури і стали першоосновою світової міфології.

Хочу показати приклади пропаганди візуальних образів міфологічної сутності у індійській культурі.

Сарасваті – красуня, що дає існування, богиня з ведів, уособлення правди, мудрості, знань, ремесел,  майстерності. А ще її називають володаркою мови і життя, покровителькою науки, мистецтва, музики.

Це одна з трьох найважливіших богинь індуїзму. Дві її подруги – Лакшмі і Дугра.

Лакшмі індуїстська богиня багатства, процвітання матеріального і духовного, родючості, удачі, щирості, символ краси, грації. Вважають, що вона захищає своїх шанувальників від будь-якої невдачі та проблем з грошима. Є втіленням грації, краси та чарівності. Вірять, що її прихильники будуть захищені від усіх видів нещасть і злиднів. У капличці є дзвіночок, яким треба подзвонити, загадавши бажання. А ще, за міфологією, Лакшмі є втіленням чарівності, грації і шарму. Їй поклоняються як богині, яка дарує земне процвітання і звільнення від циклу життя і смерті. Особливістю Лакшмі є те, що вона постійно одягнена в золото, стоїть або сидить на лотосі. Буває, що її зображують зі слонами, які по пояс занурені у воду.

Дурґа – «недосяжна», «непереможна», зображується нестерпно яскравою, з десятьма руками, на леві або тигрі, озброєна різноманітними типами зброї, тримає квітку лотоса, завжди з усмішкою.

Ця дочка Гімалаїв, уособлює витончену красу, материнство, силу і доблесть воїна. Я б не нагадувала її історію, але розповідають про те, що вона билася з демоном, якого ніхто не міг здолати, і одержала перемогу лише на десятий день, вбивши демона тризубом. Тризубом! Є свято, коли протягом дев’яти днів люди поклоняються дев’ятьом формам богині. Знайомі дев’ятниці! Про цих і багатьох інших героїв міфів знають тут змалечку. Піснеспіви на їхню честь виконують навіть діти. А я подумала і про наших красунь-захисниць, яких в популярних текстах ніхто не вивчає.

Як тут не згадати нашу Берегиню – матір всього живого, захисницю людей, богиню родючості, природи та добра. Не всі у нас знають, що там, де бігала і пустувала Берегиня, трава росла зеленіша, а в полі пшениця густішала.

Не всі у нас знають і одного з найголовніших персонажів української міфології – Дажбога, культ якого сформувався за скіфських часів в VI—IV ст. до н. е. Потім він став богом лісів, гаїв, байраків, садів тощо. За легендою він привчив людей сіяти пшеницю, вирощувати хліб, а батько його Сварог викував першого плуга. З давніх-давен сонцеликий образ Дажбога малювали на вітрилах кораблів, що виходили із Київської гавані на Почайні. Таке зображення є першогербом Києва,

На санскриті (мова піснеспівів теперішньої Індії) Дажбог — це свідомість світу. А ще це відомий в різних віруваннях бог Ра. Дітьми сонця були трипільці, які жили на наших теперішніх землях понад сім тисяч років тому.

Як не знати всюдисущих Рожаниць! Це діви долі, родючості, жіночої сили. Вони присутні при народженні дітей і визначають їх долю. Баби-повитухи, які приймають роди, знають, як задобрити Рожаниць, щоб вони допомогли легко народити. Спочатку Рожаниць було дві чи три, пізніше – сім, як днів у тижні.

А яка колоритна давньоукраїнська богиня неба, мати Сонця, дружина Дажбога – Коляда. Це також один із найбільших та найшанованіших персонажів нашої міфології. Ім’я походить від слова Коло — стародавньої назви Сонця. За легендою, Коляда щороку в найдовшу ніч зими народжує Божича — нове Сонце, Новий рік, сина Дажбога. Звідси і прославляння Всевишнього, посипання зерном на врожай, ходіння з плугом та козою, смачна кутя, весела коляда, перевдягання. Зрештою, це був першопочаток українського вертепу. За легендою,  Коляда навчила давніх українців-оріїв  робити колесо.

Я так прискіпливо пишу, щоб задати риторичне запитання: чи багато у нас пам’яток персонажів української міфології? Їх зацькували дві тисячі років тому, припасували до свят нової віри. Але вони ж не перечать християнству, вони є романтичною сторінкою нашого праотцівства, ставши основою світової міфології. Таких символів-обрядів ніде вже нема, тільки у нас вони трасформувавшись, відродившись, зачаровують світ, ідентифікують нас, як українців. Якби ще привернути до них увагу, як це роблять тут.

Такі думки з’являються, коли бачу, як шанують своїх покровителів віддані індуїської віри. Де б не стояла скульптурка, біля неї олійка, сірники, свічечка з гнотиком, ароматичні палички. Кожен може долучитися до прослави бога. А ще тут малюють перед помешканням квіти, щоб бог допоміг у справах, які турбують господарів.

З цим людям легше жити. Вони щасливі і усміхнені, бо зустріли сьогодні сонце і на своїх ногах вийшли на вулицю прожити новий день з вірою, що він буде добрим, прихильним, яскравим і сонячним. Сонце любить цю країну.

Людмила ОСТРОВСЬКА

 



БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ