Тетяна Пристаєцька розповіла про причини сутулості, любов до себе та ідеальних жінок

0
718

Тернополянка Тетяна Пристаєцька 30 років часто відмовляє собі в ліні. Стільки часу вона займається танцями. У роботі керується тими ж принципами, що і в інших сферах. Не розділяє, бо, на її думку, вийде якась дволикість. Якщо одним словом – то це якість. Про танці і про себе  Тетяна розповіла сайту ПРО Те.

Моя робота – це  перш за все простір моєї професійної реалізації. Вона ж є моєю улюбленою справою в житті. Але не тільки. Це також простір, де, взаємодіючи з іншими людьми, я вчуся дружити, любити, навчати, навчатись, служити, творити, відповідати за щось і за когось. Розвиватися на всіх рівнях.

Тішуся найменшим успіхам. І своїм, і моїх учнів. Для мене важливо, щоб і вони це бачили, і щоб їхня самооцінка була не заниженою. Найбільшою нагородою є атмосфера любові і творчості в моїй  студії. Це моя мета.

Танці – це лише спосіб. З його допомогою ми вчимося дуже багатьом важливим речам. Перш за все, ми вчимося створювати тілом виразні красиві форми. Для чого? Щоб відчути їх внутрішнє наповнення… наповнити СВОЇМ духовним і душевним змістом.

Починається цікаве знайомство із собою, виникає необхідність відкритися, проявити свої почуття та емоції, і перше, з чим кожен зустрінеться – зі своїми комплексами! Моя задача – допомогти танцівникам зробити наступний крок, надихаючи власним прикладом, і, нагадуючи їм про закономірності навчального процесу. І про те, що енергія бажання, з якою вони приходять на заняття, якщо до неї добавити наполегливість і віру в себе – здатна творити чудеса.

Усе починається з бажання, але далі ефективність навчання залежить і від правильності думок, і від вивільнення почуттів, і від усвідомленої роботи з тілом.  Відомо, що танцювальна практика робить людину більш розкутою, спонтанною, чутливою, вивільняє її творчий потенціал та гармонізує, адже одночасно задіяні і дух, і душа, і тіло. Усьому цьому ми навчаємось на заняттях. Не говорячи вже про навички вербальної та тілесної комунікації в групі.

Я вчуся любити себе. Думаю, потрібно любити себе так, як любить мене Творець. Тобто вчитися любити у Нього, бо  лише Він знає, що це таке.

Під час тренування мене може вивести з рівноваги непослух дитини, яка заважає навчальному процесу в групі. Критична кількість зауважень може перейти в заборону танцювати з нами, і я відправляю її сидіти на лавку. Досвід показує, що це допомагає заспокоїти надто емоційних дітей, які ще не вміють себе контролювати. Але то поодинокі випадки.

Крик і виплеск на когось негативних емоцій – для мене речі недопустимі. Якщо з якоїсь причини відчуваю роздратування – стараюсь це контролювати, а потім маю роботу щодо самоаналізу.

Ніколи не виникало бажання покинути танці. Навпаки, іноді мені не вистачає виступів на публіку. Але це не означає, що я живу лише танцями. Це не головне.

Раз відмовила людині, яка хотіла навчатися в мене. Розуміла, що я ту дівчину не зможу навчити танцювати в групі, яка вже працює. Запропонувала їй індивідуальні заняття, але вона не захотіла.

Не люблю танцювальних конкурсів. Я і моя студія не приймаємо в них участь, тому що мені не подобається ідея порівняння себе з іншими. Мені подобається ідея, просто показати іншим людям, що я вмію зараз. Тому нам підходить формат винятково фестивалю. Ми беремо участь в одному з таких. Це щорічний фестиваль фламенко у Львові.

Коли мої учні чи глядачі щиро виражають їхню вдячність або захоплення, – це для мене щасливі моменти. Вони підтверджують важливість і добротність того, що роблю.

По тому, як людина рухається в танці, можна робити деякі припущення щодо її особистості. Я погоджуюсь із думкою, що тіло не вміє обманювати, і воно може розповісти і його власнику і оточуючим невидиму правду. Але ці припущення треба перепровіряти, бо все відносно. Наприклад, причиною сутулості може бути як подавлення людини батьками в дитинстві, так і фізична травма, як наслідок, скажемо, її гордині, так і занижена самооцінка когось в її предків, що передалась от в такій формі.

Займаюся танцями вже приблизно 30 років. Головний урок, який я отримала з цього досвіду: танцювати – це не ціль, а спосіб досягнення інших цілей. І головнішим є процес, а не результат. Це усвідомлення змістило мою увагу з «танцівника» на «людину».

Успіх – це уміння користуватися сприятливими можливостями. Для досягнення позитивних змін в собі і навколо себе.

Страху сцени немає. Навпаки, є прагнення сцени. Але є хвилювання. Це  нормально.

До критики в свою адресу ставлюся позитивно. Звіряюсь зі своїми відчуттями і роблю висновки. Конструктивна критика, особливо, близьких людей, – необхідна для розвитку. Деструктивна критика дає мені цінну інформацію про її автора.

Невдачі сприймаю по-філософськи. Це необхідний  життєвий досвід.

Ми ні з чим не можемо впоратись самостійно. Але все можемо з Божою допомогою.

Колись більше переймалася власним успіхом за рахунок «Перлини». Тепер – успіхом «Перлини» разом зі мною.

Усе пробачаю. Всім. Якщо не виходить – то працюю над цим.

Моя найближча подруга – теж хореограф. Ми познайомилися, коли разом вчилися в РДГУ. Зараз вона там викладає. Тому, дружба між хореографами, звісно, можлива, і може бути дуже плідною. В моєму випадку – це обмін досвідом. А мій брат і дружить і співпрацює з багатьма хореографами. Це справжня творча команда.

Ідеальна жінка – це ілюзія. Бо вона, насамперед, недосконала людина. Але жінці потрібно прагнути бути жіночною. У кожної ця жіночність – своя.

Я вірю, що в центрі світобудови – Бог, як Єдиний Принцип всього видимого і невидимого, Альфа і Омега буття. Підтвердженням цього є саме життя, особливо, якщо бути спостережливим і допитливим.

Наталія ЛАЗУКА



БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ