Подорожуючи, тернополянка побачила справжні скарби, рештки мамонта і пісок з Місяця

0
188

Граніти різних відтінків, габро, мармур, пісковики, лабрадорити, кристали берилу, ніжно-блакитні аквамарини, прозорі зразки гірського кришталю, димчастого кварцу та чорного моріону, рожеві, блакитні і поліхромні топази, багряно-фіолетові кристали аметисту, рубіни, смарагди, малахіт і бірюза, бурштин, гематит, корали, пісок з Місяця та багато інших дивовижних мінералів та гірських порід презентує Хорошівський Музей коштовного і декоративного каміння, що на Житомирщині. При вході в скарбницю корисних копалин висить карта світу і України. Маленькі червоненькі цяточки вказують на ті місця, звідки були відвідувачі. Десь рясніше, десь рідше, але тут невидимими ниточками переплелися меридіани і паралелі всієї планети. І не дивно, бо ж і скарби тут зі всіх континентів.

Тепер на карті України з’явилася ще одна цяточка, що засвідчила і моє перебування у цій скарбниці.

Отож, запрошую вас у подорож, де можна оком доторкнутися до багатства всієї Землі. Початковою базою колекції були поклади кварцу, лабрадориту, моріону та інших видів каменю Волинського родовища, відкритого ще в позаминулому столітті. Експозиція займає п’ять великих залів. Понад дві тисячі експонатів тішать око міріадами кольорів, тонів, напівтонів, вкраплень , відблисків, відтінків… Єдиних у світі, як за структурою, так і за в’язкістю, крихкістю, питомою вагою, атомною будовою… Це все на Землі створила природа мільярди років тому.

Якби я була сама, то могла б тижнями тут ходити і роздивлятися закам’янілі рештки мамонтів, дерев, смоли, папоротників, молюсків, коралів ,які під вулканічною магмою стали коштовним камінням… Але екскурсовод, зберігач музею Іван Ковтун, наскільки професійно, глибоко і грамотно проводить залами відвідувачів, з великою любов»ю розповідає про кожен камінець, мінерал, кристал та включення до них , що мені здалося , він власноруч їх приніс сюди, щоб нас дивувати, захоплювати, шокувати красою і неповторністю колекції. Такий потужний цікавий, багатий, позитивний потік інформації, що в ньому хочеться перебувати постійно, тому ніяких шансів відставати і блукати самому цими розкошами. Це вже після екскурсії можна ще раз пройтися цією коштовною скринькою, єдиною такою не тільки в Україні, а й у світі.

А розпочинається екскурсія з будівельно-облицювальних мінералів. Скажете: «Ну хто не бачив граніту?». Бачили, брали в руки, фундаменти та льохи викладали з цього міцного натурального і не дуже дорогого каменю. Дрібні шматочки вкладають в дорожнє полотно. Але чи здогадувалися ви, що саме цей мінерал є візиткою Землі, бо більше ні на жодній планеті Всесвіту його немає? Він один з найважливіших і найдавніших. Саме граніту належить величезна роль у формуванні континентів. Граніт величають «вічним каменем», оскільки, перші ознаки руйнування він виявляє лише через 500 років. На цю його властивість впливає розмір зерен (кристалів), чим вони менші, тим довговічніший камінь. Залягає він на глибині п’яти-десяти і глибше кілометрів під поверхнею землі. Саме там повільно вистиг і затвердів магматичний сплав, з якого через мільярди років утворився граніт. Розплавити його можна лише при температурі 1215-1260 °C. Для порівняння, температура полум’я в сірнику дорівнює «всього» 750-850 °C. Коли уважно придивитися на шматок граніту, не як на будівельний матеріал, а як на експонат в музеї, вигладає так, ніби він склеєний з безлічі уламків інших мінералів. Основу цієї породи становлять польовий шпат і напівпрозорі кварц і слюда. Колір граніту може бути найрізноманітнішим. Екскурсовод не без гордості показує безцінні зразки декоративно-облицювальних різновидів граніту з багатьох родовищ України. Але особлива гордість – Лезниківське родовище, що поблизу Житомира, яке має понад сторічну історію. Граніт із трьох кар»єрів , що в селі Лезники Хорошівського району вважається одним з популярних і елітних сортів не тільки в Україні, але і на світових ринках. Декоративність у ньому заслужена!

Рівномірний розподіл рожево-червоного або червоного відтінків з маленьким вкрапленням інших кольорів , дозволяє застосувати його не тільки в будівельній галузі, а й дизайнерському мистецтві. Свої особливості цей камінь має і в кар’єрах Черкаської, Вінницької, Дніпропетровської областей. У колекції музею є пейзажний граніт з Фінляндії. Насправді, різні кольори граніту залежать від польового шпату, який входить до його складу і передає свій колір. У різних куточках Землі він неповторний. Очі не відведеш від стенду з обробленим каменем. Завдяки своїм барвам, орнаментам, візерункам кристалів, ретельно і якісно відполірований граніт сяє і виблискує на світлі сонячних променів, створюючи картину неймовірної краси, перегукуючись з іншими породами каменю. Вони представлені в музеї окремими стендами.

Чорними відтінками виграє габро. Найчастіше його беруть для виготовлення пам’ятників. А ще з облицювально-дизайнерською метою. Подрібнений кварц – очищає воду, спирт. Чорні брили габро, де його видобувають відкритим способом і де його поклади меншої чи крупнішої кристалізації подекуди сягають 60 метрів, я бачила в Осницькому кар’єрі цього ж району. Найбільші брили, які там вдається відрізати і перевезти – до 20 тонн. На музейному стенді зразки габро з найбільших родовищ Житомирської області – Головинського, Турчинського, Рудні Шляхової та інших. Лише в Хорошівському районі 43 родовища цього мінерала. Заворожують оригінальністю зразки габро з Коростенського щита, Корсунь-Новомиргородського, що в Кіровоградській області, з Приазовського, з долини рр. Кальміусу та Кальчику. Є в музеї подарункові експонати габро з Карелії, Кольського півострова, Закавказзя, Уралу. Масиви габро зустрічаються як в континентальних, так і в океанічних регіонах і мають різний вік починаючи з архейського, понад 4 млрд. років тому.

А це стенди з лабрадором. Ймення своє мінерал отримав від назви півострова Лабрадор у Північній Америці, де був виявлений у 1770 р. Інші назви мінералу і його різновидів: чорний місячний камінь, бичачі очі, спектролит, кариатит. Колір лабрадорів – темно-сірий, зеленувато-сірий до майже чорного жалобного . Але як же він виграє, коли дивитися з різних кутів зору( бо тут в руки не візьмеш), яскравими відблисками зеленого, жовтого, червоного, синього кольорів, що пробігають по ньому. І от ці блискучі спалахи, які грають на його поверхні, надають йому вигляду дорогоцінного опала. Є повідомлення про знахідку дуже красивих лабрадоритів у Фінляндії. Менш яскраві лабрадори знаходять у Німеччині, Гренландії, на території Індії, Тибеті. У Австралії зустрічаються лабрадори ювелірної якості, які можна піддавати огранюванню. У музеї є зразки із родовищ світу, але найбільше декоративних плиток з місцевих родовищ – Очеретянського, Небіжського та Андріївського. Зачаровує око лабрадор Федорівського родовища, який має унікальну золотисто-оранжево-зелену іризацію. Це разом з дисперсією світла дає можливість використовувати мінерал в якості ювелірного каменю. Кажуть, що він черпає свою силу з Місяця, тому вироби з нього слід активізувати коли Місяць вповні.

Лабрадор – один з найбільш популярних виробних каменів, з нього роблять вставки в прикраси – кільця, браслети, сережки, намиста, та багато іншого, використовують його і для створення інтер’єрної скульптури і дрібних предметів декору, – сказав зберігач музею.

Цікава колекція і мармуру. Найбільші запаси його на землі, близько 80-ти відсотків, знаходяться на території Туреччини. Є копальні і в Італії. На території України його видобувають в трьох місцях: в Карпатах, в Криму і на Донбасі. Мармур ще називають «блискучим каменем». Віддзеркалюючи світло, він створює дивовижний колорит. Білий карпатський мармур відомий з царських часів, став прикрасою київських золотоверхих храмів і петербурзьких царських резиденцій. Колір цьому каменю задають домішки, які в ньому присутні, наприклад: якщо мармур зелений – то він містить залізовмісні силікати (зелений мармур видобувають в українських Карпатах), коли ж він має червоне забарвлення, то в ньому є окис заліза.

Слід сказати і про окремий стенд з пісковиками. Родовища цього різнокольорового декоративного каменю в Україні видобувають на території Івано-Франківської, Тернопільської, Рівненської, Хмельницької, Вінницької областей. Його широко використовують як в сучасному архітектурному дизайні, так і при реставрації історичних пам’яток в Європі. Тільки на Поділлі відомо десятки родовищ пісковиків від темно-червоних і зелених теребовлянських до світло-сірих і білих ямпільських. Серед зразків пісковиків у Музеї є експонати з Буданівського кар’єру Теронопільської області. Це родовище відоме з княжої доби. Сіро-зелений, сіро-рожевий, червоно-бурий дрібнозернистий камінь-пісковик близько семисот років там видобувають і використовують як будівельний матеріал для фундаментів чи для спорудження будинків загалом, храмів, фортець та оборонних мурів, мостів, доріг, для виготовлення тротуарних плит. Як сказав екскурсовод, видобування пісковику, в порівнянні з іншим каменем, особливо гранітом чи габро, технологічно є набагато простішим і дешевшим.
А нас уже чекають наступні зали, власне, з їх експонатів і починався музей. Це п’єзокварци місцевого родовища. Як розповів Іван Ковтун, головними геолого-промисловими типами родовищ кварцу, топазу та берилу є заноришеві пегматити (смарагдові копалини на Уралі, в Колумбії, Шрі-Ланці , Бразилії, Бірмі, Уругваї, Індії, ПАР, Австрії ,Швеції, Мадагаскарі). Саме із заноришевими пегматитами пов’язане єдине в Україні велике Володарсько-Волинське родовище з п’єзокварцом (моріоном та гірським кришталем), топазом і берилом. Ще в 1930-х роках на Житомирщині вже витягували, хоча і в невеликих масштабах, крупні топази і берили. Але справжній розквіт у видобутку самоцвітів в цьому регіоні припав на 80-ті роки минулого століття. Зобов’язані цим гірники радянському військово-промисловому комплексу. Коли стало ясно, що запаси п’єзокварцу тут промислові, почався його інтенсивний видобуток. Кристали кварцу, що володіють унікальними фізичними властивостями, застосовуються в електро-, радіо-, ультразвуковій техніці, оптичному приладобудуванні, в телемеханіці та автоматиці, в космічній та інших галузях. Платівки з гірського кришталю використовуються у високоякісних генераторах, без яких не можуть працювати сучасні прилади.

Кварц – всюдисущий мінерал, є найбільш поширеним на Землі (близько 65% земної кори складається з кварцу) . Він входить до складу переважно кислих глибинних і вивержених магматичних порід . Один із залів і представлений експонатами кварцу . Викликають захоплення мармароські «діаманти»(місце видобутку -Карпатські гори Мармароси) – це водяно-прозорі кристалики. Бразильські жеоди аметисту вкриті маленькими кристаликами фіолетового кольору, які так тісно притиснуті один до одного, що утворюють гострокутні щіточки. Кварц виблискує склом . Твердий, безбарвний, білий, сіруватий, димчастий чорний, рожевий, фіолетовий, зелений, молочно-білий, непрозорий. Крім того є вкраплення, окремі кристали або друзи. Логікою ніби розумієш, що це магма з центру Землі виштовхнула нам ці подарунки, але думка шукає, що ж могло потрапити під ту вогненну масу, щоб через мільярди років повернутися до нас таким дивом, як коштовне каміння!

Є тут експонат із пустелі Сахари – кристали і друзи пронизані зернами піску. Утворюються «троянди пустелі» на солончаках. Переходимо від однієї до другої скляних вітрин і разом з екскурсоводом починаємо відчувати ці мінерали, ніби проживати з ними їх утворення, кольори, цінності. Ось гетит, названий на честь великого німецького поета Гете, який був знавцем геології і мав величезну колекцію мінералів. Колись цей камінь називали »металевий блиск»-залізняк. Тепер я уже можу пізнати де гірський кришталь. Він безбарвний, як крапля води, прозорісінький. А цей лимонно-жовтий, прозорий називають цитрином. Аметист називають – «кам’яною фіалкою». Він тут різний: фіолетовий, бузковий, ліловий, малиновий, прозорий.

Раухтопаз – димчастий, прозорий. Правда ,екскурсовод сказав, що ця назва невдала – топаз зовсім інший мінерал. Моріон – чорний, непрозорий. Авантюрін (іскряк) – дрібнозернистий, жовтого, бурого кольору з мерехтливим золотавим відливом. Унікальним експонатом музею є друза чорного кварцу моріону вагою 361 кг.
Топаз та берил при розробці Волинського родовища були лише супутньою сировиною, призначеною для потреб ювелірів та колекціонерів. Однак саме тут були знайдені унікальні кристали цих мінералів, завдяки яким родовище стало всесвітньо відомим. В четвертому залі експонуються зразки дорогоцінних мінералів волинських камерних пегматитів: берили і топази. Тут зберігається найбільший кристал берилу, який був видобутий на Волині, завдовжки 135 см та вагою 66,6 кг. Він непрозорий за рахунок великої кількості газово-рідинних включень та тріщин. Не менший подив викликають і унікальні (ювелірні) кристали берилу, яким присвоєнні власні імена – кристал “Академік Євген Лазаренко”, котрий названий в честь відомого українського геолога академіка Є.К.Лазаренка та берили – “Професор Володимир Павлишин». Також унікальним експонатом є оливково-зелений прозорий іменний берил «Апостоли Петро і Павло» – неповторний паралельний зросток двох кристалів берилу, покритий фігурами природного травлення. А знайшли його 12 липня, в день християнського свята на честь апостолів Петра і Павла.

Очей не відірвати від кристалу топазу блідо-блакитного кольору вагою 28,520 кг. Розміри його 32х27х23 см. Унікальним (ювелірним) кристалам топазу, які зберігаються в Музеї, присвоєні імена – «Академік Олександр Ферсман», «Джерельце», «Казка», «Золоте Полісся». Унікальні кристали топазу і берилу, які мають власні імена, в 2001 р. занесені в Державний реєстр України з їх власною назвою, на них оформлені спеціальні свідоцтва. Шість іменних зразків зараховано до Історичного фонду коштовних металів і коштовного каміння України. Це унікальні всесвітньовідомі кристали.

І на завершення екскурсії – вироби із дорогоцінного та декоративного каміння. Різноманітні самоцвітні речі: намиста з моріону, гірського кришталю, яшми, малахіту, оніксу, підсвічники з родоніту, маріуполіту, вази із змійовика, селеніту, оніксу; шкатулочки з обсидіану, унакіту. Окрема вітрина з синтетичними мінералами – корундом, гранатами, бірюзою, фіанітом.

Тепер можна окинути оком ще раз багатства музею.

Тільки тут можна побачити реголіт — місячний ґрунт, який подарували космонавти. Ця маленька пригорща своєрідного привіту з найзагадковішого супутника нашої Галактики, розбурхує уяву. Уявляєш, як бережно брав місяцехід проби, як виник цей пісок з руйнування місячних порід і мінералів від зіткнення з метеоритами… Світла, сонячна пучечка в прозорому кубі. Це ж яку віддаль треба було подолати, щоб нас зробити причетними до цього дива?!

Тільки тут можна припудрити носик пудрою з каменю пірофіліт (вогнестійкий і назва означає-любить вогонь). З’ясовується, на його природній основі виготовляють косметичну пудру. Легка, повітряна… Перевірила на собі.

Запав у душу і бузковий камінь-чароїт, який виявили у єдиному місці на Землі- в Якутії.
Вперше бачила природний мінерал азбест. Це не камінь, а легкі, повітряні біленькі волокенця-ниточки. Цей яскравий представник класу силікатів настільки може видовжуватися у волокно, що якісь 2-3 тонни тих ниточок і Землю можна легко підперезати. Азбестове волокно з давніх-давен застосовувалося для виготовлення неспалимих ґнотів, одягу та інших виробів. І попутня інформація. Сучасна азбестова промисловість виробляла понад 2 000 видів продукції: покрівельних матеріалів, водопровідних і каналізаційних труб, виробів для різних галузей машинобудування, тепло- і електроізоляції. В цьому році виробництво з азбестом заборонили, бо він канцероген номер один, при вдиханні накопичується в легенях і спричиняє онкологічні хвороби. У Євросоюзі його заборонили у 2005 році.

Мумійо лише в аптечних варіантах знаємо, а тут буруб’яшки гірських козлів, пережили мільярди років і не втратили форму. Закам’янілі молюски і закам’янілі мамонтові частини тіла, також не щодня побачиш.

Цікавий експонат – камінь пірит, від грецького, камінь, що висікає вогонь. Інші назви мінералу і його різновидів: котяче золото, золото дурня, залізний колчедан. Колір світлий латунно – і золотисто-жовтий, нагадує золото, а коли ще й є вкраплення слюди, то чисто золото. Саме на ньому і сходиться приказка про те, що не все те золото, що блищить. Поруч кристали з вкрапленнями справжнього золота, які мають тьмяний і скромний вигляд на фоні сонцесяйного «золота дурня».

Особливе місце в залі займає сонячний камінь – бурштин. Український бурштин різноманітний за формою, розмірами, кольором… Розміри окремих зразків сягають до 200 мм. Не менший подив викликає і гамма забарвлення Клесівського бурштину з місцевого родовища: від безбарвного і білого через різні відтінки жовтого, червоного до майже чорного, з численними переходами.

Справжньою окрасою залу є вітрина з огранованими виробами з самоцвітів Волинського родовища. Прекрасно ограновані оливково-зелені берили, унікальні топази, кварц різних кольорів. Переливаючись блискучими гранями, вони захоплюють грою світла.

Тут я дізналася, що в Україні є понад 120 перспективних проявів виробного каміння. Обробляє його фірма з іноземними інвестиціями – публічне акціонерне товариство «Кварцсамоцвіти», що в Хорошеві.

У залах Музею на плакатах можна було прочитати висловлювання світил геології про викопні багатства землі. Мені запало в душу співзвучне з моїми враженнями:»У кожному коштовному камені, як в краплі води ,відображається вся велич природи!» .

Для довідки: 
Мінерали з пегматитів Волині почали з’являтися у приватних колекціях переважно у великих містах — Варшаві, Санкт-Петербурзі та інших після 1867 року. Перша музейна колекція була створена в селі Писарівка у 1930-х роках. Друга світова війна припинила діяльність музею, і подальша доля його колекційних експонатів залишилась невідомою.

У 1951-му в одній великій кімнаті був утворений мінералогічний музей. Основоположниками зібраної колекції були В.Т. Клочков і О.І. Салманін. Зібрання викопних коштовностей у 1958 році зареєстрували в Житомирському обласному управлінні культури під назвою «Мінералогічний музей на громадських засадах» . Наприкінці 1970-х експонати були розміщені в одноповерховому будинку, де вони зайняли три зали. Музей став складовою частиною тематичної партії ВО «Західкварцсамоцвіти» МінГео СРСР.

Починаючи з 1980-го, доля музею пов’язана з історією освоєння ВО «Західкварцсамоцвіти» покладів кварц-самоцвітного каміння України, Білорусі та Молдови. У 1992-му експонати музею перемістили у двоповерховий спеціально відремонтований для розміщення колекції будинок, де вона міститься й нині.
Новий період розвитку музею розпочався з 1996 р. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України вся колекція мінералів та гірських порід мінералогічного музею підприємства «Західкварцсамоцвіти» була передана у Музей коштовного та декоративного каміння, підпорядкованого Міністерству фінансів України.
В 2001 р. Музею коштовного та декоративного каміння присвоєно статус «Науковий об’єкт, що становить національне надбання України». Всі експонати занесені в державний реєстр України, а пізніше їх включили в Історичний фонд дорогоцінних металів і коштовного каміння України.

Людмила ОСТРОВСЬКА

БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ