Коли я зрозуміла, як багато фальшивих грошей нині в обігу в Тернополі, то була здивованою – в дрібних МАФах, на ринку, в таксі, в маршрутках, можливо, й зарплату вам видають фальшивками. Подивіться у свій гаманець. Хоча, добре підроблені купюри, не одразу й помітиш.
Не зрозуміла, що її ошукали й бабуся, яка стояла переді мною в черзі до каси в «Сільпо». У її кошику – гречка і молоко. Так, небагато. Але чого чекати від тих, хто живе на мінімальну пенсію? Навіть, не знаю, від чого в неї тремтіли руки – чи шкода було розмінювати оту сотку, чи страшно було давати її касирці.
Вибачте, але я не можу її взяти, – раптом сказала продавчиня, після того, як просвітила купюру. – Вона несправжня.
Як несправжня? – щиро здивувалася бабуся. І я їй повірила. Видно, що вона не очікувала, що буде далі.
А в такому випадку зовсім невесело. Викликають поліцію, складають протокол, різні допити, розповіді про те, звідки ті гроші.
Я мушу викликати поліцію, – пояснила касирка і зітхнула. Я б сама зітхнула двадцять разів – на стареньку шкода було дивитися.
Та не викликайте, – попросила тихенько бабуся. – То мені такими пенсію дали. – Ану гляньте, що там в мене в гаманці ще?
Від такої пропозиції сумніви в чесності покупця у касирки зникли, вона просвітила ще кілька купюр і виявила, що лише одна з них була підробленою. Поліцію не викликали. Пожаліли стареньку. Вона довго дякувала, згорнула пакет з гречкою і притиснула до себе, наче в неї хотіли його забрати. Так ішла до виходу, щось роздумуючи.
Я йшла за нею. Прислухалася, що вона там бурмоче, бо здавалося, що зараз плакатиме від образи.
– Ну, але ж на базарі ще можна розміняти ту сотку, ніхто й не помітить, – підсумувала старенька на вулиці і пришвидшила крок.
Воксана ШВАРЦ