Українська сім’я замість власного будинку купила в Португалії приміщення для школи

Посол України в Португалії Марина Михайленко побувала в містах Брага та Порту, де зустрілася з представниками влади, бізнесу та української громади, а також взяла участь у міжнародних заходах.

Пані Посол побувала на вернісажі фотовиставки «Нові життя, ті самі люди: українці під час війни», яка привернула увагу міжнародної аудиторії до реалій, з якими стикаються українці під час війни. Виставка світлин про війну відбулася в рамках Європейської молодіжної конференції «Молодь у житті місцевих і регіональних громад: демократія в дії!», організованої Радою Європи у місті Брага. У робочій поїздці Посла України зустрілася з головою центру hi-Stream Ukrainian Hub Ганною Стасюк, головою ГО «Португальсько-Український Соціально-Культурний Центр: Україна-Португалія-Європа» Абрау Велозу та представниками української громади Браги.

Як розповідає Ганна Стасюк, з пані послом обговорили нагальні питання українців, які перебувають у Португалії, зокрема створення культурно-освітніх центрів для дітей з метою збереження української ідентичності.

– Я так хвилювалася перед зустріччю, бо наш центр нещодавно відкрився і багато організаційно-планових питань ще висить у повітрі, – ділиться враженнями від велелюдної зустрічі в її школі-центрі Ганна Стасюк. – З пані Мариною Михайленко ми познайомилися, коли вона нам з чоловіком Максимом Кравченком, як волонтерам організації «Португальсько-Український Соціально-Культурний Центр: Україна-Португалія-Європа», в Посольстві України вручала подяки. З Консуло України, що в Порту, Аліною Пономаренко, яка також була на зустрічі, ми бачимося на мітингах, на зібраннях, де ми робимо окопні свічки.

Зустріч була теплою і зворушливою, простою і дружньою. Пані Посол цікавилася навчальним процесом, запитувала в чому потрібна допомога. Вдячна їй за зустріч і близьке знайомство, за можливість порадитися, поділитися планами та одержати підтримку на такому високому рівні.

– Розкажіть і нашим читачам про перші кроки вашої школи з такою стрімкою назвою і як ви тут опинилися?

— На Піренейський півострів ми приїхали з Китаю, де провели майже 5 років. Мене туди запросили в навчальний центр тренувати вчителів, створювати навчальні програми. Китай подарував неоціненний досвід. Діти, Максим і Ксеня, вивчили китайську мову. Після контракту ми подалися в Португалію і осіли в Бразі.

Суми, яка у нас була при прибутті в Португалію, вистачало або на перший внесок на придбання власного помешкання або на невеличке комерційне приміщення. Тож ми вирішили, що придбати приміщення для школи приємніше, ніж влізти у кредит на 30 років. Купили занедбане напівзруйноване приміщення і самотужки чоловік робив ремонт. Ми жартували, що співак і композитор змінив свою професію на будівельника.

Коли місцеві люди дізналися, що тут буде школа, дуже раділи і дякували,навіть допомагали. Назву видумувати не довелося, бо в 2014 році так називалася моя невеличка школа-студія в Ірпені і Бучі. hi-Stream – це гра слів: тут і «привіт», і «стрімкий потік», і літери HS -Hanna’s School – (Ганнина школа прим.автора).

Поки придивлялися до країни, в Україні почалася широкомасштабна війна. Ірпінь і Буча стали в числі перших жертв агресії росії. Тут ми приєдналися до волонтерського руху, а наша квартира стала прихистком для українців.

В лютому 2022 року був величезний мітинг проти путінської агресії, де ми познайомилися з протоієреєм Василем Бундзяком. Він ще з 2014 року провадив просвітницьку роботу серед місцевої влади та громад, гуртував українців, зокрема, й для збору коштів бійцям у зоні АТО, яким активно допомагав з початком війни. Завдяки йому у Бразі зʼявився памʼятник Небесній сотні. Він долучив нас до ГО «Португальсько-Український Соціально-Культурний Центр: Україна-Португалія-Європа», яку очолює великий прихильник України, португалець Абрау Велозу. Тут ми знайшли однодумців, людей на яких рівняємося: Петро та Раїса Степанці, Ірина Москалик, Валентина Бикова, Михайло та Людмила Комарі,Калина Гоян , португальців Жуао Варета, Марію Торкату Баптішта та багато інших.

Асоціація розселяла потоки людей, організовувала пункти прийому, збирала гуманітарні вантажі, роздавала тут та відправляла в Україну найнеобхідніше. Коли місцеві дізналися, що ми українці, приносили харчі, одяг, засоби гігієни, іграшки просто до нас додому, знаючи, що ми доставимо куди треба. Захоплююся відкритістю португальців, добротою, бажанням допомогти. Нового значення тоді набула і освітня робота. Захотілося не тільки викладати англійську, а й допомогти з португальською, не дати загубити ідентичність українцям за межами дому.

На одному з мітингів я познайомилася з Людмилою Артиш, засновницею українського культурно-освітнього центру «Віночок» в Порту, і вона зі мною поділилася досвідом.Пощастило познайомитися з чудовими викладачами: запоріжанкою Оксаною Присяжнюк, яка давно проживає в Португалії, досконало володіє мовою і має неабияких хист до викладання, Олександрою Ковецькою -геніальною педагогинею-організаторкою, яку росія змусила залишити Миколаїв. Так зʼявилися мовні курси та суботні освітньо-розважальні заняття для українських дітей.Ми познайомилися і з креативною Іриною Мельничук, яка безкорисливо допомагає з медійністю нашого центру.

Коли одна з моїх учениць, Аліса, захворіла і потрібні були величезні суми на лікування, зʼявилася ідея проводити зустрічі з цікавими людьми для збору коштів. Першою відгукнулася величезного серця людина, місцева підприємиця Софія Грація власниця фабрики ручної роботи. У неї, до речі, на фабриці з 19 осіб персоналу – 18 українців. Потім психологиня Ніла Ярко виявила бажання провести заняття з арттерапії і гармонійно влилася в команду.

Тепер ми маємо в Бразі частинку України, місце, де зустрічаємося. Ще одна моя мрія здійснюється: у нас в школі є чудова бібліотека, починає працювати читацький клуб.
Планів і мрій багато,вірю в їх здійснення, бо маю потужну підтримку не тільки в колективі, а й сім»ї. Мій чоловік, Максим Кравченко завжди мене надихав. Ми познайомилися 12 років тому, в Ірпінському економічному коледжі, де було моє перше робоче місце після Київського вишу. Він підштовхнув до відкриття hi-Stream, допомагав з дітьми, коли у мене «горіли терміни», не спав ночами, коли я здавала міжнародні іспити на іншому кінці земної кулі.

Тепер, коли в нас тут народився Давид, якому в березні виповнився рік, пожертував своїм вільним часом, щоб я могла займатися школою. І це при тому, що за ці роки він значно поповнив збірку ліричних та патріотичних пісень про війну в Україні, розвинувши співпрацю з поетом Богданом Томенчуком.Тисячі переглядів мають його пісні «Не хитайте планету», «Бийся», «Чути Гімн» та інші. Над своїми музичними проєктами йому доводиться працювати вночі. Але без нього не було б мене. І це не перебільшення. Щоб мрії здійснювалися, треба до них робити кроки. Дуже хочу здійснення мрії про нашу перемогу і справедливий мир, спокійне синє небо над вільною Україною, над усіма 603 628 км².
Людмила ОCТРОВСЬКА