Після 24 лютого українець Павло Садоха вступив до Соціал-демократичної партії Португалії

«Від початку широкомасштабного російського вторгнення ми ще раз переконалися, що Португалія є країною, яка знає, як допомагати тим, хто цього потребує , – розпочав розмову  голова Спілки українців у Португалії, регіональний віце-президент Світового конгресу українців у Західній і Південній Європі Павло Садоха. – росія впродовж століть  не визнавала українців, як окремий народ, зі своєю мовою, історією та культурою. Ідея вільної людини, яка вивела нас на цивілізований демократичний шлях розвитку, стала нездоланним бар’єром для амбіцій російських еліт імперської експансії. Сьогоднішня війна, в якій росармія плюндрує українські міста і села,  – це боротьба між варварським російським тоталітаризмом та цивілізацією вільного світу. У цій війні не може бути компромісів так само, як у минулому столітті не могло бути компромісів з нацистами. Українці, чи в Україні, чи за кордоном, включно з Португалією, об’єдналися в єдиному  бажанні – перемогти, вигнавши загарбників з усієї національної території до  кордонів 1991 року, забезпечивши абсолютну цілісність усієї території України ».

А зустрілися ми з Павлом Олексійовичем  з нагоди 20-річчя  Спілки українців у Португалії, організованої  у 2003 році, яку він очолює  впродовж 14 років. Товариство є членом  Світового конґресу українців (СКУ), Європейського конгресу українців (ЄКУ), Української всесвітньої координаційної ради (УВКР).

Ми згадуємо перші кроки організації, про які пан Павло  розповідав  у студії Тернопільського обласного радіо у моїй авторській програмі «Випробування». Тоді мова йшла про тимчасовість перебування українців на чужині та про  випробування, які доводилося  долати нашим людям. Організація і була створена  для надання   конкретної  юридичної  і соціальної допомоги землякам. Організація  стала в авангарді громадського руху в Португалії, тому що наступний 2004 рік був роком Помаранчевої революції. На той час у Лісабоні було зареєстровано 10 тисяч виборців. Саме з тих пікетів біля посольства України в Португалії, з якими спілчанці виходили  на захист Майдану, вони і стали організацією, яка почала системно «розростатися»  і зараз має 16 осередків в різних містах і 8 суботніх шкіл. Але  багаж напрацювань організації на порозі третього десятиліття  не  вимірюється лише цими цифрами,  а включає багато граней, які і не зафіксуєш на папері, не піддаси обліку чи задокументуєш.

– На діяльності вашої організації, мабуть,  відбилася вся бурхлива  історія України за останні 20 років.

– Так. Тому , що ми є частиною України  де б ми не знаходилися і в яких би умовах не працювали. Ми діємо в унісон  з часом, з тими вимогами, з тими проблемами, які виникають  на материнській землі. Із 2013 року Спілка організовувала  щотижня мітинги протесту, направляла листи до різних установ Португалії, щоб захистити Євромайдан, а коли почалася війна на Донбасі, – зупинити російську агресію. Так запрацювали  нові вектори : політико-гуманітарний  і дипломатичний.  Ми доводили португальцям, що це не громадянська війна в Україні, а російська агресія, і, врешті-решт, Португалія визнала росію країною-агресором. Ми активно працювали і працюємо  у програмах допомоги внутрішньо переміщеним та  захисникам України. Одним з головних завдань  Спілки було домогтися, щоб Португалія визнала Голодомор в Україні  геноцидом. У 2017 році  португальський парламент прийняв це рішення. Ми зробили наголос і на культурних програмах для самих українців, щоб зберегти свою національну тотожність, і для того, щоб відкрити Україну для португальців.

– Тепер час ставить на порядок денний визнання світом нападу росії на Україну новим геноцидом українців. Як вам працюється  з весни минулого року?

–  Португалія прийняла 60 тисяч наших земляків. З них  13 тисяч –  знайшли прихисток у Лісабоні.  Тоді наші телефони не змовкали цілодобово. З пропозиціями житла,  їжі, з будь-якої  допомогти нам масово  телефонували  місцеві люди, була тотальна  підтримка португальців.  Вже вранці 24 лютого в телеефірі  Президент Португалії  Марселу Ребелу де Соза і  прем’єр-міністр країни Антоніу Кошта  чітко заявили, що країна – на боці України і допомагатиме нам. Того дня ми  вийшли на мітинг протесту під міську раду, мер муніципалітету, сказав, що Лісабон – це Україна.   Акцію “Живий ланцюг” ми з колосальною кількістю людей провели між Президентським палацом і пам’ятником Шевченку в Лісабоні. Вже наступного дня Португалія надала збройну допомогу Україні: військове спорядження, жилети, шоломи, окуляри нічного бачення, гранати та боєприпаси різного калібру, портативні радіостанції, аналогові ретранслятори й автоматичні гвинтівки.

З того часу і перші 3-4 місяці у нас була фактично без сну робота. Тісно співпрацюємо  із Світовим Конгресом Українців, представництво якого було  у Києві, потім у Перемишлі, тепер знову в столиці України. Туди надходять запити, а вони звертаються до громад за кордоном і повідомляють, що потрібно. Спочатку купували одяг для військових, якісне взуття, наплічники, а згодом ‒ транспортні засоби.  Тепер  допомагаємо військовим, медичним закладам та надаємо гуманітарну допомогу внутрішньо переміщеним,  а також дітям загиблих військовослужбовців.

Після 24 лютого я прийняв  важливе рішення. Розуміючи, що політика зараз є вирішальною для допомоги Україні, вступив у Соціал-демократичну партію Португалії, яка  вважається правоцентричною політичною силою. Маю добру підтримку. Раніше я уникав такого кроку, не хотів займатися безпосередньо політикою. Широкомасштабний напад росармії  багато що змінив.

На цей час СДПП має другу за кількістю парламентську фракцію. Вона завжди послідовно підтримує Україну. Власне, саме ця партія була ініціатором того, щоб визнати Голодомор геноцидом. Вона ж готувала й інші заяви на підтримку України. І депутати від португальських соціал-демократів у Європарламенті також завжди послідовно підтримують Україну. Ця війна призвела  до величезної кризи в Україні, але з іншого боку це консолідувало проти росії, нашого вічного ворога, весь цивілізований світ.

– Як влада і громадянське суспільство ставляться до вашої діяльності?

– Португалія з самого початку війни на Донбасі підтримує усі міжнародні санкції проти росії, загальну європейську політику проти російської агресії. Ми дуже часто зустрічаємося з португальськими політиками, в т.ч. в рамках роботи міжпарламентської групи дружби Португалії і України.  Ми реагуємо на будь-які спроби зменшення підтримки України з боку португальських політиків. У таких випадках завжди активно виступаємо – чи заявами, чи з мітингами – це вияв громадської думки.  А громадська думка у європейських країнах значить дуже багато. Іноді навіть більше, ніж позиція офіційної влади. Тому ставлення до нашої діяльності цілком нормальне. Наша асоціація, наприклад, є визнаною Вищим комісаріатом з питань міграції, що підпорядкований португальському Міністерству соціальної політики. Ми отримуємо від них деякі кошти для нашої діяльності, також вони нам допомагають організовувати різні національні, зокрема тематичні свята, як от тиждень української культури в якомусь місті, або загально емігрантські, на яких представляємо українську культуру. Зараз нам допомагають у цьому громадські організації Португалії. До того ж, ми напрацьовуємо співробітництво з іншими громадами, наприклад з іранцями, з якими вже провели спільно десятки мітингів з  гаслами, що й ви, і ми проти тиранії, проти диктатури, за вільне право народів обирати своє життя.

Окрім того, ми співпрацюємо і з організаціями в португаломовних африканських країнах в Анголі, Мозамбіку, зараз долучається Південно-Африканська Республіка. Громадські організації в цих країнах зараз готують за нашої підтримки спільний лист до Генерального секретаря ООН. Вони хочуть у листі висловити свій протест проти російської агресії. А також зазначають, що поточне ускладнення економічної ситуації, криза, яка наразі охоплює африканські країни, пов’язана саме з російською агресією, росія є першопричиною цього.  Хоч наша асоціація не є політичною, маємо чітку проукраїнську позицію і робимо все для того, щоб об’єднати нашу громаду, зробити її структурною одиницею загальної всесвітньої діаспори.

– Мені казали земляки, та я вже й сама бачила, як мутантує «руський мір» , перевдягаючись у наші вишиванки. Чому ж він такий живучий у Португалії і у світі?

–  «руській мір» працює тут задовго до того, як українці почали приїжджати сюди. Для росії Португалія – дуже важливий об’єкт у її гіпотетичних планах захоплення Європи і, напевно, світу.  Російське посольство в Португалії є найбільшим! Це жахливого вигляду масивна бетонна споруда, оснащена великими антенами. У Португалії політику путіна послідовно виправдовує і підтримує місцева компартія. Проте вона нині набирає не дуже багато голосів. Показово, що це єдина політсила, яка після 24 лютого не підписала заяву всіх парламентських партій на засудження російської агресії. Коли до Португалії почали прибувати українські трудові мігранти, то ними одразу почали займатися проросійські сили, які тут  мали колосальні зв’язки з місцевими політиками, бізнесменами, з португальськими університетами. Тут уже працювали, так звані, інтернаціональні структури, в які входили і росіяни, й українці.  Вони намагалися доводити у сфері культури, що українців не існує, що ми «один народ». Наш голос був слабким, допоки не приїхало багато українців. Зазвучала українська мова, розповіді з перших вуст про  наше життя, історію, боротьбу за незалежність.

Португалія почала відкривати Україну,  як незалежну державу, яка є на карті світу на своїй споконвічній землі. Я тоді звернувся до Комісаріату з питань міграції та заявив, що ми є українці і не треба називати нас  «ті, що зі сходу» чи «з колишнього радянського союзу», а ми є – українцями! Наголосив, що в нас є своя державна українська мова, тому нам потрібні переклади українською, а не російською, бо нам є різниця. Протистояня продовжується і зараз. Але вони маскуються. Ніби підтримують Україну,  виступають з різними ініціативами, водночас, від них іде наратив, що все-таки ініціаторами цієї війни були українські націоналісти, що дії путіна можна зрозуміти, вони мають виправдання. І другий небезпечний наратив  – що війну треба зупинити просто зараз. Фактично – на тих умовах, які пропонує путін. У цьому напрямку в нас багато роботи.

– Якою ви бачите стратегію України щодо  росії, бо те, що путін умре і ми звільнимося від її гніту, міфічне при трьохсотлітньому  гнобленні і бажанні вкрасти нашу історію і надбання?

– Берлінські чи Китайські мури тепер не врятують. Потрібна дезінтеграція росії, розпад. Вірніше, щоб світ змусив цю агресивну країну змінитися внутрішньо, почати жити за людськими законами, цивілізовано. Вже зараз, Міжнародний суд в Гаазі видав ордер на арешт путіна за викрадення українських дітей, проводяться кримінальні розслідування злочинів скоєних російськими військовими в Україні. Кара неминуча.  Втримавши Бахмут,  Збройні сили України показали, що реально можуть до кінця цього року суттєво звільнити українські території від загарбників. Звичайно, що для цього також потрібна підтримка світу. З усього видно, що інтерес до України не зменшується. Ми використовуємо кожне запрошення у  місцеві ЗМІ, на зустрічах з політиками чи місцевою владою, щоб  наголосити про важливість і терміновість надання Україні зброї і гуманітарної допомоги. Але війна триває і ми маємо робити все, що є в наших силах і можливостях, щоб пришвидшити перемогу України, як єдиний можливий сценарій для закінчення цієї війни. Україна переможе і стане не тільки географічним, але й політичним центром Європи.

– Українські школи за кордоном – це також стратегія, погляд на покоління. Останнім  часом у вас багато з’явилося суботніх шкіл, культурно-освітніх центрів.

‒  На територію ЄС  з України в’їхало 4 млн. дітей, 14 тисяч – прийняла Португалія. При осередках нашої організації працює 8 суботніх шкіл. Багато  школярів не знають української. Тому наше завдання зробити все, щоб ці учні ідентифікували себе у світі українцями, знали своє коріння , історію.   Але школи  працюють на аматорському рівні. У нас немає адаптованих освітніх програм, адже мігрантів у Португалії не вважають національною меншиною і вони, відповідно, не мають привілеїв та перспектив для розвитку, як от у країнах Східної Європи, де проживають автохтонні українці.  Звісно, ніхто не забороняє нам засновувати ці школи, але і не підтримує.

– Я знаю, що вам  у справі виховання  дітей допомагають  і особистісні контакти з рідним Львовом…

– Наш спілчанський  культурно-освітній центр “Дивосвіт”разом з  ГО “Справа Кольпінга в Україні”  співпрацює із спеціалістами кафедри спеціальної освіти факультету педагогічної освіти Львівського національного університету імені Івана Франка в рамках експерименту Управління освіти і науки Львівської ОДА за темою «Впровадження структурно-функціональної моделі забезпечення комплексної підтримки україномовної освіти за кордоном у 2021–2025 роках» під керівництвом кандидата психологічних наук, доцента кафедри психології ЛНУ ім. І. Франка Катерини Островської. Діти, що прибули з території бойових дій потребують психологічної  підтримки. Заняття проводять онлайн, офлайн, тому  можна залучати широке коло фахівців за індивідуальними потребами кожної дитини. Не так давно ми провели дуже змістовну міжнародну науково-практичну конференцію із залученням фахівців з Львівського університету щодо нових моделей освітніх програм і українських суботніх шкіл за кордоном на прикладі Португалії. Нашою ідеєю є створити модель так званих ресурсних центрів, де будемо об’єднувати і освітні програми для дітей, і програми для молоді, і для культурного життя громади. Йдеться про модель Українського дому, яка традиційно існувала і існує і зараз у більш старших українських діаспорах в Канаді, Польщі, Америці і Австралії.

– Цей червень в житті вашої організації –двадцятий. Хай їх буде ще  багато  і вже кожен наступний  хай буде позначений  нашою Перемогою. Бажаю єдності, бо в цьому наша велика  сила. Щоб вам із Світовим Конгресом Українців  вдалося вплинути на якнайшвидше набуття Україною членства в ЄС та НАТО.  А локально, я бажаю вам,  щоб уряд  дослухався до вашої  петиції   щодо створення на території посольства рф у Лісабоні центру прийому та проживання осіб,  переміщених  внаслідок російської агресії  або Українського дому, про який ви мрієте. І щоб ви мали здоров’я і натхнення для втілення  всіх своїх   задумів, планів, ініціатив.

– Дякую, хай так і буде.

– Як відзначатимете ювілей, що плануєте з найнагальнішого і що самі собі  бажаєте у цей відповідальний і складний час?

– Тепер ми плануємо і проводимо заходи з однією метою, щоб Україна була почута, щоб в інформаційному просторі про нас знали, адже боротьба триває і потрібна допомога. Нам потрібна зброя. Щотижня ми із Світовим Конгресом Українців проводимо наради,координуємо діяльність. Цього року у Варшаві відбудеться Світовий Конгрес Українців, ми хочемо  подякувати тим, хто допомагає Україні і  говорити про наші нагальні проблеми і потреби. А бажання у нас у всіх спільне і єдине –  Україна у демократичній, вільній та мирній Європі, а членство в ЄС  і НАТО – це засіб для досягнення цієї мети.

Людмила Островська, Лісабон (Португалія)