«Люблю людей, довіряю їм. Болісніше – не довіряти», – Володимир Рабінчук

0
561

Володимир Рабінчук, психолог із Тернополя – багатогранна особистість. Він захоплюється поезією, вивчив частину Кобзаря, грає на гітарі. І водночас займається боксом. Каже, що може бути душею компанії, проте комфортно буває і на самоті.

– Люблю спостерігати за людьми, – розповідає Володимир Рабінчук. – Адже те, що ми бачимо і чуємо, може відрізнятися від того, що є насправді. До прикладу, пара може бути на вигляд занадто серйозною, а ти випадково чуєш, що вони зізнаються в коханні один одному. Чи навпаки, на вигляд щасливі, роблять селфі, а через годину лають одне одного. Часто буває, що людина справляє враження одне, а коли знайомишся ближче, то вона зовсім інакша. Люблю таких людей, які дивують.

Психологія мене цікавила завжди. Коли почав займатися гештальт-терапією, моє життя стало інакшим. Хоч не завжди ці знання допомагають, іноді вони обтяжують через розуміння власного безсилля. Адже не завжди можу допомогти навіть собі тими знаннями. Але на багато подій у житті я тепер можу реагувати усвідомлено. Це мінімалізує стреси. Такі знання допомагають не зачаровуватися і дивитися на все дуже тверезо. Також це дозволяє мені та іншим мати право на помилку.

Помітила, що у своїх публікаціях часто делікатно пропонуєте шляхи самодопомоги…

– Інстинкт самозбереження підказує людині, коли їй потрібна самодопомога. Свідомо чи підсвідомо ми шукаємо підтримки у когось або використовуємо власні ресурси. Навіть тоді, коли хтось усвідомлює, що він втомився і дозволяє собі відпочити і поїсти. Це вже і є самодопомога. Правда, не завжди люди шукають ідеальні шляхи. Іноді «самодопомогою» сприймають алкоголь. На жаль, він призводить до залежності. Але для багатьох це теж своєрідна самодопомога, щоб не зійти з розуму в якихось потрясіннях. Буває, шукаємо, з ким би поспілкуватися, виговоритися. Мовляв, поговори зі мною, бо мене розіпре. І це також момент самодопомоги, щоб вижити.
У своїх статтях описую варіанти самодопомоги. Слід пам’ятати, що впоратись самому геть у всіх випадках неможливо. Тому потрібно звертатися до інших людей. Дуже важливо дозволити собі звертатися за допомогою.

Чи були драми у вашому житті?

– Їх багато і вони непрості. Зараз, думаю, недоречно про це говорити. Проте люди, які пережили якісь драми, є більш чутливими. Що теж є дуже важливо для терапевта.

Що дає вам бокс?

– Адреналін. Азарт та певне відчуття небезпеки. Мене захоплюють спортивні змагання.

– Бувало, що бокс виручав?

– Щоб у житті він був мені потрібен останні 20 років, то ні. Зазвичай, мене не зачіпають, бо інстинкт самозбереження працює на випередження, – сміється, – Я неконфліктна людина і не буваю в таких місцях, де може дійти до бійки.

Чи вміння захиститися додає впевненості?

– Люди це відчувають. Той, хто почуває себе в безпеці, впевнений в собі, так і поводиться. Агресори це вловлюють. Для чого йому конфліктувати зі мною, коли це може бути для нього небезпечно? Він знайде когось, хто безпечний для нього.

Ви часто наголошуєте, що не все знаєте…

– Я завжди дозволяв собі про це говорити. Що більше я отримую знань, то більше розумію, наскільки багато я не знаю і, напевно, знати й не буду. Це допомагає мені  вчитися і не зупинятися.

Чи любите гучні компанії і як себе там почуваєте?

– Дуже гарно, як екстраверт, можу веселитись і жартувати. Але є моменти, коли абсолютно ні з ким не хочу контактувати. Тоді сам виїжджаю на природу. День-два проводжу з книжкою. З віком мені щоразу більше потрібно часу, щоб побути наодинці з собою.

Чи часто вдаєтеся до жартів?

– Люблю жартувати. Навіть мене якось спитали: «Як ти можеш писати такі глибинні пости у соцмережі і водночас так багато жартувати?». Не знаю, як так.  Мені подобається у різних обставинах бути різним. Спілкуватися з людьми, у яких відсутнє почуття гумору можу, але недовго. Щоправда, не у всіх ситуаціях можна бути дотепним. У роботі, з чиновниками чи з прикордонниками не пожартуєш. Вони при службових обов’язках. А в дружніх стосунках без жартів неможливо. Я просто не зможу товаришувати з людиною, яка не розумієш жартів. Люблю посміятися і над кимось, і над собою. Звісно, жарти дотепні без принижень.

Жарти – це один із способів знизити психологічну напругу, коли трапилася якась проблема. Приміром, зламалася машина. Іноді дотепний жарт може зупинити суперечку.

Як готуєтеся до важливих зустрічей і коли востаннє дуже хвилювалися?

– Зазвичай, перед важливими зустрічами якась тривога є. Перед виступами у залі я стараюся прийти туди раніше. Намагаюся побути у залі, подивитися на стільці і деколи їх пересунути. Це помагає вбутися. Хоч перед цими людьми я виступаю вперше, але місце мені вже знайоме.

Чого боїтеся найбільше?

– Опинитися в ситуації, у який був би неспроможний фізично про себе подбати. Я бачив, як людей паралізувало і це страшно. Зі всім решта, думаю, в житті можна впоратися.

Страшно втрачати близьких і цей страх притаманний кожному. Боятися – це нормально. Якщо страх реальний, то він нам допомагає вижити. Наприклад, страх не дає переходити дорогу, якщо назустріч мчить автомобіль. Так само це не дозволить нам купити продукти, у яких закінчився термін придатності. Це нормально боятися торкнутися оголених електричних проводів, щоб нас не вдарило током. Однак окрім страху існує таке явище як фобії. Коли ти боїшся перейти дорогу, де шалений рух, це одне. А от страх перейти порожню вулицю – це вже інше.

Також, буває, одні невдалі стосунки заважають створити нові. Теж через страх. Іноді набутий негативний досвід продукує страх, який не має нічого спільного з реальністю. Саме робота психолога, щоб відрізнити реальні страхи і фобії.

Що найважливіше у стосунках чоловіка і жінки?

– Людина шукає собі когось такого, з ким їй буде комфортно. Найважливіше, щоб люди підходили один одному і щоб їхні травми не співпадали. Кожен із нас має власний досвід і не завжди він є позитивний. Сильний пережитий стрес може стати лише досвідом або залишатися  травмою на роки. Якщо людина змогла прожити, усвідомити якусь травматичну подію, то це перетворюється на досвід. Якщо це не прожити, то це лишається травмою. Можна знизити до мінімуму травматичний ефект, а в деяких випадках можна просто навчитися з цією травмою жити.

Чи було, що ображалися на людей і чи легко пробачаєте?

– Пробачаю з легкістю. Але коли мені щось кажуть неприємне, то я зупиняю це. Мовляв, не слід так говорити чи поводитися. А образа – це пасивна агресія. Тому краще брати на себе відповідальність і зупиняти це. Втім, варто пам’ятати, що діти є безсилими і вони не можуть протистояти батькам чи дорослим, якщо ті їх ображають. А у дорослих стосунках є два варіанти. Або я прошу припинити це, або йду з таких стосунків.

Є щось таке, що вас дратує в людях?

– Нас дратує в інших переважно те, що ми не дозволяємо собі робити. Наприклад, хтось лінується і мене це злить. Тому що я собі цього не дозволяю.

Які риси найбільше цінуєте в людях?

– Мені дуже подобається щирість і гідність. Також почуття гумору. До речі, нам також подобається в людях те, що іноді ми собі не дозволяємо або недооцінюємо в собі. Приміром, мені в інших подобається цілеспрямованість і я захоплююся цією рисою. Звісно, я також цілеспрямований, але якось применшую це і вирізняю це в інших. Про тіньову сторону і витіснені моменти багато писав Юнг.  Ми не можемо в комусь нічого помітити і зрозуміти, якщо цього не маємо в собі.

Читайте також: Як і коли потрібно завершувати стосунки – про це розповів тернопільський психолог

Яка межа ваших мрій?

–  Я живу своєю мрією і потихеньку це втілюю. Якщо про щось мрію, то стараюся змірювати з тим, наскільки втілення цієї мрії реальне. Мрія має захоплювати. Тому що на ціль може піти 20 років, а задоволення від неї може бути 20 хвилин. Тому процес має приносити не менше задоволення, ніж сама ціль.

Довіряєте людям?

– Довіряю. Так, мене обманювали, мене підводили. Нічого. Мені не страшно. Не так це часто траплялося і не настільки це вже болісно. Все-таки болісніше – не довіряти людям. Люблю людей, довіряю їм.

Прислухаєтеся до інтуїції?

–  У мене в житті буває так, що перед якоюсь подію відбуваються якісь передвісники.  Якщо маю зайнятися якоюсь новою сферою в своєму житті, обов’язково зустрічаю людей, які цим займаються. Обростаю знаннями, знайомствами і входжу в цю справу якось природно. Це відбувається без сильного напруження.

Що потрібно людині, аби відчувати себе щасливою?

– Кожному своє. Хтось тішиться, що побачив уранці небо, а комусь потрібно, щоб хтось був поряд. Комусь же цього не потрібно. Хтось отримує задоволення, перераховуючи гроші, а хтось – засмагаючи на пляжі. Тобто ці речі дуже індивідуальні.

Піднесеність настрою я можу відчувати від різних речей. Просто прокинувшись вранці і побачивши сонце у вікні, я вже можу бути щасливий. Якщо перебувати у спокої і рівномірності, це вже інакші відчуття. Поняття щастя дуже розмите. Все залежить від сукупності різних моментів у житті.

Знаєте, якщо в людини навіть буде все гаразд,  вона все одно знайде від чого їй бути нещасною (сміється). 10 років тому був у такій ситуації, що десь переплатив 10 гривень. Це не була  велика сума для мене. Але мені це зіпсувало настрій, напевне, на цілий день. Я усвідомлював, що це смішно, та мені було від того зле.

Щастя має багато сторін. Не переживаючи втрат, емоцій страху, болю, ми не можемо сповна оцінити і насолодитися тим позитивом, який відбувається житті.  Люди хочуть перестати відчувати негативні емоції, а бажають лише позитивних. Тоді викидаючи щось зі свого життя, перестають бути чутливими,  живими. Всі емоції: і страх, і огида, і відчуття втрати нам просто необхідні. Негативні переживання потрібні, щоб сповна відчути гостроту щастя.

Автор: Наталія Лазука

Фото: Володимир Явнич

Читайте також: Тільки тоді, коли ми приймаємо відмінності одне одного, відбувається справжня зустріч», – тернополянин Володимир Рабінчук

 

 

 

БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ