Чим цими днями займаються у тернопільському парку чоловіки, трішки схожі на спортсменів

Я зрозуміла не одразу.

Щодня їх бачила у парку Нацвідродження – сидять у товстих спортивних костюмах, хоча надворі спека, парко. На лавках, або висять на брусах, турніках. Може, знову якась секта? Усі відвідувачі парку обходять їх боком, ніхто не звертає на ту стежку. Я помітила, що щодня їх замінюють інші молодики. Ходять гуртом, поодинці не відділяючись. Чула, що поблизу незаконного будівництва вартують тітушки. Певно, таки вони.

Рівно о 12 годині їм приносять їсти – їжу на замовлення у пластикових контейнерах. Хлопці швидко розбирають тари, відривають і їдять. Хтось їсть лише відбивну, а кашу викидає в траву. Несмачна, певно.

–  Я не хочу таке гівно жерти, – каже один бугай, – ми так не домовлялися. Має бути курка. Так і перекажи йому.

Той, хто приніс їжу, знизує плечима. Він закладає кашу за обидві щоки. Йому окей.

Мою увагу привернув хлопчина поряд. Він сидів на лавці і читав книжку! Не їв разом з іншим табуном, а чи-тав кни-ж-ку! Невже? Один нормальний серед усіх. Виглядав, як решта, але сидів тихо, не бикував. Просто насолоджувався читанням. Коли я порівнялася з лавкою, то спеціально приглянулася до обкладинки, щоб прочитати назву тієї захопливої книжки у його руках – Сунь Цзы «Искусство войны».

Воксана ШВАРЦ