Цікава назва вулиці на дачі поблизу Тернополя викликає багато емоцій (фото)

0
1464

На одній із тернопільських дач якийсь дотепник назвав вулицю Відрадна. Для закоренілого скептика одразу маса дошкульних запитань. Для романтика – утвердження про єднання з природою.  Для філософа – кілька спостережень і медитативних роздумів. Для практичних пенсіонерів ця назва вулиці нічого не означає.

Отже, почнемо зі скептика

У чому ж тут відрада? Особливо якщо глянути на жіночок пенсійного віку, які кілька годин поспіль стійко витримують позу «зю». Може в тому, що тут збираються лише добірні і найвитриваліші пенсіонери. Адже щоби витримати весь день і в спеку, і дощ, і холод, треба мати коняче здоров’я. А чого лише варте першими впхатися до маршрутки, розштовхуючи ліктями молодих… Тому й напрошується висновок про природній відбір – сюди приїздять найсильніші.

Чи можливо відрада у тому, що тут із однодумцями можна голосно осуджувати молодих, які чомусь вперто не хочуть працювати коло землі? Чи відрада у тому, щоби… так і не поїхати на море, …не побачити гір, …не відпочити у санаторії, …не гайнути кудись за кордон, …не прогулятися неквапом містом, … не піти у велюровій сукні на концерт, …не зануритися у гамір міського ресторану?

Чи в тому, щоби шкіра обличчя відчувала лише пекуче сонце і вітер? Щоби руки забули про делікатні послуги манікюрниці? Щоби покручені пальці ніг і порепані п’яти не знали якісного взуття? Щоби через важкі сумки із урожаєм щороку вилазили вени? Щоби, зрештою, на отих п’яти чи шести сотих закопати останні крихти здоров’я, аби в підсумку отримати свої законні два на два? Якийсь сумний скептицизм. Майже песимізм.

Романтик  

Лише тут очі можуть відпочити повністю. Від бетонно-асфальтного міста, від комп’ютера, від книжок і телевізора. Зрештою, від всього. Адже споглядання простору, поля, лісу, зелені саду найкраще розслабляє зір і збагачує душу. Усе ж ми – частина природи. І це – без скептицизму.

Філософ

Занурення в себе. Розкіш бути наодинці із собою. Правда самодостатності, повноти життя і довершення природи. За умови, якщо хтось із сусідів не врубає якесь радЕйко. Але навіть якщо і врубає, не страшно. Головне, щоби у вуха і у свідомість не гупав шансон. Ідеально, коли це буде рок-музика чи якась вишукана класика. Але це вже забаганки…

Все одно тут – відчуття внутрішнього простору або ж його ілюзія. Адже навіть виполоти грядку – уже медитація. Це теж – без скептицизму. Тому що думки – ні про що, а руки машинально виполюють бур’яни з грядки і зайве сміття з голови. А спостереження за зміною врожаю із кожною порою року, за бруньками, цвітом і опаданням листя, за мінливим небом та швидкими хмарами, вкотре підтверджує, що все на світі – минає і повторюється знову.

І практичний пенсіонер

Тут усе просто. Щоб мати що їсти. Без скептицизму. Без романтики. Без філософії.

У кожного – своя реальність…

Наталія ЛАЗУКА

БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ