До кого хочеться, але колеться приєднатися тернопільській журналістці

0
383

Чому люди, які об’єдналися заради прекрасної мети, найкращих ідей, з благородними намірами, такі нетерпимі й ворожі?

Навіть не до інакодумців, а до тих, хто поділяє їхні погляди, але з тих чи інших причин не є з ними. Може, приглядається, щоб приєднатися, може, є затятим індивідуалістом – це не суттєво. Теоретично мали б бути зацікавлені у збільшенні своїх спільнот, непрямому вербуванні нових однодумців чи бодай симпатиків. А практично – відштовхують навіть тих, хто з ними на одній хвилі. Ніколи цього не зрозумію, навіть перечитавши стоси психологічних праць.

Мій особистий (Звісно, суб’єктивний) рейтинг такого колективного феномену очолюють зоозахисники. Практично кожній адекватній людині шкода безпритульних тварин, ніхто не хоче, аби їх калічили чи стріляли посеред міста. Але й ніхто не хоче, бути покусаним, обгавканим і, завмираючи, обходити собачі “весілля”, а тим більше – щоб постраждали діти. У зоозахисників такого апріорі не може бути! Собак або провокують, або ті відчувають страх, тому й нападають. Третього не дано, хоч прикладів – гать. Завивання штибу “Щоб вони здохли, щоб їхнім дітям руки повикручувало” навіть не коментую, з цим до психіатра. А ідея – допомога і захист безпритульних тварин – дуже гуманна сама по собі.

Другі, і це дуже делікатна тема, але хтось мусить її озвучити – спільноти при церквах. Особливо прикро, коли при церквах, з якими себе ідентифікуєш. Ті, хто мав би випромінювати світло, спонукати рости над собою, часто поводяться так, що – визнаючи силу колективної молитви – хочеться триматися від них подалі. Найсвіжіший приклад. Коли ще тільки формувалася колона на Хресну ходу, стала за такими. Мали білі хустинки на шиях з логотипом спільноти, навіть кремезний чолов’яга, хоч у самій назві окреслено, що вона – суто жіноча.

Налаштовуючись на Хресну ходу, ці люди пильнували, аби між ними не затесався хтось “чужий”! Дуже агресивно пильнували. Жодного привітного обличчя. Якби кілька років мріяла приєднатися до цієї спільноти – вмить передумала б. Не знаю, чи та сама, чи інша спільнота до або після Літургій практикує спільну вервицю (?) вголос. Не напівголосно, а саме вголос, це не бубоніння, а чіткий речитатив. Кожен приходить до церкви на свою розмову з Богом, зі своїми молитвами-проханнями, а тут тобі в вухо – чужі. Невже вони думають, що коли молитимуться пошепки, чи на лавці біля храму – Бог їх не почує?.. А мета ж таких спільнот – найпрекрасніша, мила Богові, варта наслідування, якби не…

Треті – це навіть не спільнота, не декларує себе як таку, і взагалі віртуальна, назвемо її колом однодумців одного з фейсбуківців. Відкрила її для себе нещодавно, й наразі приглядаюся, але тенденція – та сама.

Тематика дописів дуууже мені близька, дуже потрібна, бо безграмотність тепер зашкалює, заповзає навіть у книжки, не кажучи вже про ЗМІ.

Дуже багато з тих, хто йде за нами, народжуються з коронами на голові, їм не треба вичавлювати зі себе по краплі “скромність прикрашає людину”, їхня впевненість у власній непомильності непохитна. За всім цим дуже часто – порожнеча. Але навіть такі з них не заслуговують на колективне цькування.

А саме такої форми часто набуває аналіз типових журналістських помилок. І кожен вважає за потрібне докинути власний камінчик, або й пригорщу, ніби ніколи в житті не помилявся. Знову те саме: мета – якнайкорисніша, найактуальніша, далі – дно, якщо з цим не боротися. Але чому саме так? Психотравма піонерського дитинства, коли якогось бідолаху виставляли посеред класу й кожен мав засудити його брудні нігті, немиті вуха, чи п’ять двійок поспіль? Кара Божа за “Розіпни!”?..

Не ро-зу-мі-ю. Свідомо не оперувала термінами “психологія мас”, “мобінг”, “булінг”, “альфа- та омега-особистість”, не цитувала Лебона, за яким маса не прагне Істини, чи Канетті з Фройдом, що в натовпі навіть інтелігентна людина стає варваром. Мені це не в поміч.

Не вірю, що хтось дочитав цю верету до кінця. Але вона надто довго ткалася в голові, щоб не викласти тут.

Наталія ФЕДОРЦІВ



БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ