Так сталося, що вчора добирався додому. Було це не те, щоб по обіді, а трішки ближче до закінчення робочого дня. Не у мене одного трапляється така халепа. Більшість тернополян, які зранку залишають рідні пенати, потім чомусь намагаються у них повернутися.
Отже, зайшов я на зупинці біля центрального автовокзалу у 20-ту маршрутку.
Зайшов, чемно поклав водієві 4 гривні. Квитка не отримав. Зате були вільні місця. Сів і зрозумів, що не зовсім комфортно себе почуваю. Якось дуже вже спекотно у салоні. Воно і не дивно – на вулиці також не прохолодно. Але я, наївний, вирішив виправити цю ситуацію. І як? Ну, звичайно ж, відчинивши вікно. Бо у салоні всі вони були зачинені, як у підводному човні.
Отже чіпляюся за шибку і тягну. І тягну, і тужуся. Бачу – не дам собі раду. І як у тій казці про ріпку кличу на допомогу. Ні, не бабцю, кішку і собачку, а ще одного чоловіка. І ось уже удвох ми тягнемо, пхаємо, штовхаємо теє віконечко. Не тут то було.
І лишилися ми тої справи. Щоправда, у салоні був відкритий люк. Але він давав не настільки свіже повітря, наскільки моральне задоволення. І почали ми їхати. І почали пітніти. І то усі, хто був у салоні. Не скажу як інші, а у мене піт котився по спині, повз ремень і десь туди донизу. Добряче так котився.
Але усю дорогу я себе тішив. Бо мовлять знаючі люди, що разом із потом з організму виходить усіляка слабкість. То я поки від автовокзалу до Сонячного доїхав, уже був практично повністю здоровий. І повністю мокрий.
Нам ото як вартість проїзду піднімають, завжди комфорт перевезень обіцяють. А я ото, наївний, усе чекаю, коли ж той комфорт покращиться. Хоча, якщо дорогою додому ти отримуєш повне оздоровлення у сауні всього за 4 гривні, може то і є той обіцяний комфорт перевезень?
А може таки можна якось так зробити, щоб бодай одне вікно у маршрутному таксі два здорових чоловіки могли відчинити?
Марко КЛЕВЕЦЬ