Життя зіткане із безлічі випадковостей. А наша ілюзія керованості ним – це просто черга вдалих співпадінь та тимчасово лояльного до нас хаосу.
Дивує довжелезний перелік факторів, обов’язкових для того, щоб ми з вами відбулись як факт.
Наша планета мусіла бути рівно на цій відстані, не ближче і не далі.
Пропорції кисню у атмосфері мають бути такими, а не інакшими.
Ядро Землі повинне бути з певних металів і конкретної величини, щоб утворити магнітне поле навколо і захищати від сонячного вітру.
І ще купа більш фундаментальних цілком конкретних величин, як швидкість світла чи мас ядер у атомах, які б, змінившись хоч на один відсоток у своїх значеннях, унеможливили б наш світ більш ніж повністю.
Можна, звісно, називати це антропним принципом чи задумом Годинникаря, але виглядає це все дуже підозріло.
Більш імовірно це виглядає як жарт про історію створення корабликів у скляних пляшечках – в пляшечку накидають патичків, лахміття і всілякого непотребу і струшують. Зазвичай виходить якась фігня, але іноді – кораблики.
Так само наш з вами світ – його просто трусонули в мільярдний раз і якось все склалось. І шанси, що він складеться знов так само після наступного струсу – нескінченно мізерні.
Ми просто кульки лотереї шість із сорока п’яти у сотій степені.
Це я до чого. Та просто.
Володимир ГЕВКО
