Тернопільська радіожурналістка Наталія Червак не вірить, що це інтерв’ю дочитають до кінця

0
1164

dsc_6814Якщо запитати Наталю про захоплення, то їх перерахунку не буде меж – вона любить подорожувати, вивчає іноземні мови, займається акробатикою на пілоні, вокалом, малює, шиє одяг, пише вірші, любить готувати різні страви, вирощує мандаринки й ківі, ганяється з фотоапаратом за хмарами, сама любить фотографуватися… А коли з’являється у всьому цьому списку вільний час, запитує: “Чим би то таким зайнятися?”. Працює дівчина на місцевому радіо журналістом. Дуже любить свою роботу.

– Шалений темп життя дає тобі більше можливостей чи, навпаки, обмежує їх? Як нині залишатися самим собою?

– Здається, я вже давно загубила себе у цих можливостях шаленого темпу життя. Виросла у багатодітній сім’ї. Нині це рідкість. У мене дві старші сестри і три молодших брати. Все життя ти намагаєшся не загубитися. Хочеться чимось вирізнитися, бути унікальним.

Пам’ятаю, як мамі сказали, що багато дітей – це не модно, що з них нічого путнього не виросте. Так-от, у нас в сім’ї: інспектор з освіти, акушер-гінеколог, журналіст, автослюсар «супер-пупер наворочених» машин, інженер-механік, а також маестро, тобто талановитий музикант – мій наймолодший брат співає у Польщі в хорі. Хтось, намагаючись образити маму шістьох дітей, можливо й був геніальним, але він помилився.

Насправді, у багатодітних сім’ях – велика конкуренція за звання кращої дитини. Але з часом, мабуть дорослішаючи, починаєш розуміти, що не треба нічого надзвичайного робити, гнатися за славою, вирізнятися – мама все одно тебе любить.

– Які плюси і мінуси бути справжньою і водночас різною?

– Я просто хочу спробувати у житті все. Як то – бути такою чи такою, жити там чи тут. Мабуть, це мій шлях під сонцем. Дуже швидко звикаю до всього нового. Як тільки досягаєш чогось, навчишся, хочеться шукати одразу щось інше. Не тому, що тебе щось не задовольняє, а просто ти наче отримуєш від того пошуку адреналін. От мені пощастило мати кілька фотосесій з професійними фотографами. Брала участь у двох виставках “Just art”, мені навіть диплом фотомоделі дали. І ці виставки в нас щороку, але я вже помчала шукати щось інше. Проте це був цікавий досвід для мене. Фотограф каже: “Будь собою!”, а візажист і стиліст водночас розмалюють і одягнуть тебе так, що ти сама на себе якраз і не схожа.

img_8018_2– З якими людьми тобі легше спілкуватися?

– Знаєте, скільки цікавих людей приходить до мене у студію? Переважно це прості люди – в цьому особливість обласного радіо. Бо навіть якщо ви публікуєте багатотомники, пишете вірші, знімаєтесь в кіно, відомі на весь світ, а прийшли на обласне радіо – говоріть так, щоб вас зрозуміли в селі Струсові Теребовлянського району. Це для прикладу. Я люблю простих людей. Тих, які не вважають себе геніями, не кажуть, що якби не вони, то світ не отримав би такої супер книжки, чи ніхто б не дізнався, як правильно наголошувати якесь там слово.

Прості люди знають, як правильно, але вони дають можливість іншим навчитися самостійно. От наведу в приклад свою маму. Вона – героїня. Це правда. Народила, виховала, поставила кожного, як то кажуть, на ноги. А тепер на пенсії – сидить під конвектором в хаті і в’яже шкарпетки для воїнів АТО. За минулу зиму зв’язала 60 пар шкарпеток. Тішилась, що чийсь син і її зять, який був на передовій, не будуть мерзнути в ноги. А тепер запитайте мене, скільки разів, я  просила її дати мені інтерв’ю. Два роки прошу. Вона соромиться, вважає, що нічого особливого не зробила, лише те, що повинна була.

– Таких людей багато чи недостатньо у суспільстві?

– А хто знає? Вони ж непомітні.

9qms8j7b-f0– Чи варто змінюватися під інших, коли цього прагне оточення?

– Є така народна мудрість: “Добре там, де нас немає”. Те ж і про людей. Бути, як хтось, хочеться, бо ти бачиш лише успіх цієї людини. Але в кожного є свої переживання, проблеми. Краще вчитися в таких. В мене були добрі вчителі. Не знаю, чи варто називати їхні імена – мало хто їх знає. Це прості люди. Та й, навіть копіюючи когось, звідки знаєш чи це не ти?

– Як ставишся до критики на свою адресу?

– Дуже боляче сприймаю критику. Особливо, коли її говорять поза очі. Коли це людина, яку вважаєш другом. Хоча критика – це не завжди щось погане. Але згадала жарт зі своїх студентських років. Навчалася тоді в Національному університеті “Острозька академія”. Наш викладач Сергій Штурхецький запитав якось: “Як називається людина, яка пише критику?” Я відповіла: “Критин”.

– Нас творить наше оточення. За якими критеріями вибираєш собі друзів?

– Мої друзі – світлі люди. Ті, які живуть на позитиві. Я їх просто обожнюю. Якщо знайомлюся з кимсь і вже на 2 хвилині усміхаюся від захвату, то подумки додаю цю чудову особистість в друзі.

4uv1zhocmdg– Чітко розділяєш роботу і дім?

– Ні, я люблю брати роботу додому. Мій чоловік працює вдома, я ним захоплююсь. Це геніально – не виходячи з дому, заробляти гроші.

– Що для тебе означають гроші?

– Ніколи не ставила гроші на перше місце. В мене їх ніколи не було достатньо. Я виросла в бідній сім’ї , але ми були і є щасливими. Гроші не можуть вирішити все. Це неправда. Я навіть не знаю, на що мені їх витрачати. На одяг? Немає сенсу. Мама навчила шити.

– Сукні сама собі шиєш? З якого віку? Чи багато маєш сукенок, пошитих власноруч?

– З дитинства. У нас була важка німецька швейна машинка, яку треба крутити ногами. Пам’ятаю, як перешивала мамині хустини лялькам на плаття. У мене були найкрутіші ляльки. А зараз… я можу мати багато одягу, а все літо проходити в одній-двох сукнях. Просто є те, що я люблю. Зазвичай, перешиваю. Чоловік подарував мені на день народження сучасну швейну машинку і я тепер просто гуру. Навіть замовлення мені роблять. Тому можна купити тканину або щось на секонді і перешити. А гроші збирати й тратити хіба на подорожі, бо я це люблю. Навіть знаю, як можна об’їздити пів Європи за 150 Євро і ще привезти їх додому. Я ж невибаглива – мені не потрібні дорогі готелі і вишукані страви. А виживати вмію з дитинства. Головне – враження, які збираєш в дорозі.

– Яким транспортом любиш їздити? Потягами, машиною тощо?

– Залежить, коли їду. Вночі – потягом. Удень – автобусом або машиною. Останнє – рідко.  Своє водійське посвідчення отримала 7 років тому, але брат мені не дозволяє брати його машину. І сама боюся. Ви бачили людину, яка може на першій передачі їхати кілька кілометрів і розмовляти по телефону? Я таку знаю.

jlpqlz36udaЛюбиш дорогу? Що дорога дає людині?

– Люблю збиратися в дорогу, а ще більше розпаковувати те, що привезла. Може це банально, але вдома маю колекцію горняток з країн, де побувала. Їх, щоправда, ще не так багато. Тільки Франція, Німеччина, Чехія, Молдова, Польща, Білорусь і Росія. Цього року мандрую Україною. Знайшла собі нове заняття – привозити звідусіль насіння овочів і фруктів, які куштувала. Пробую щось з них виростити. Вдома замість квітів на підвіконнях – мандарини, ківі, сливи. У селі вже росте і плодоносить нектарин. Про кавуни й дині – мовчу, це вже не новина.

– Як ставишся до власних невдач? Чи у тебе їх не буває?

– Бувають. Але головне – не зупинятися. Інколи починаю шукати інший підхід до справи, або взагалі іншу справу. Коли все дістає, просто беру фотоапарат і йду ганятися за хмарами. Це нове захоплення, яке собі відшукала – шукати хмари дивної форми. Таке полювання дуже заспокоює. Взагалі, люблю дивитися на небо. Інколи так і хочеться підійти на зупинці до когось і сказати: “А ви помітили, які нині гарні хмари?”. А людина подивиться вгору і відповість: “Ти ба? І справді!” Але так не роблю, щоб не подумали, що я дивна. (Сміється)

dsc_6055– Дозволяєш собі віддатися емоціям?

Завжди. Я з тих людей, хто плаче, коли дивиться “Санта-Барбару”, хто усміхається діткам на вулиці, хто тягне додому всіх безпритульних собак, котів, хто першим на концертах кричить “Браво!” і починає аплодувати після влучного вислову. Щоправда, не сміюся з анекдотів одразу. Спершу хочу побачити фізіономію того, хто розказав анекдот, а ніхто не засміявся.

Це інтерв’ю таке довге, що думаю, до цього рядка мало хто дочитає. Тому для терпеливих скажу: живіть на позитиві, любіть людей, допомагайте тим, хто поряд і хто далеко – в цьому сенс життя людини на землі. Я вас люблю!

Спілкувалася Наталія ЛАЗУКА

dsc_6547dsc_3681

dsc_2616

dsc_2595

БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ