Чому словаки не їдять гречку і що вони думають про українців, розповіла тернополянка Алла Бобрик

0
1327

«Добре там, де нас нема», – прислів’я старе, як світ. Але актуальне й нині. Особливо, коли йдеться про життя за кордоном. Але для того, щоб стати на ноги в чужій країні, треба багато працювати над собою. Про це розповідає тернополянка Алла Бобрик. Нині вона студентка Католицького університету в словацькому місті Ружомберок.

– Нині багатьох українських студентів цікавить, як потрапити на навчання за кордон, чи важко це, де шукати, куди звертатися. Що їм порадиш?

– Насправді, якщо є бажання, то зовсім не важко. Для початку, потрібно знайти університет, який відповідає твоїм вимогам, дізнатися про нього якомога більше. Поспілкуватися із навчальним відділом, за можливості. Як я вже встигла помітити, закордонні навчальні заклади з радістю приймають іноземних студентів, зокрема й українських. Адже, вони кажуть, що у нас, українців, хороша освітня база.  Звісно, можна полегшити собі роботу і звернутися до фірми, яка займається освітою за кордоном. Але, як на мене, найкраще все дізнаватися з перших вуст. Наприклад, перед тим, як проходити співбесіду, здавати екзамени, я поїхала до Словаччини, аби побачити все на власні очі, і вже потім вирішувати чи варто їхати, чи ні.

Найважче – наважитися все і всіх залишити. Адже ти змінюєш середовище і тут біля тебе не буде батьків чи друзів, які миттєво зможуть тобі дати пораду.  Тому треба налаштуватися психологічно. Страшно тільки на перший погляд.

–  Як адаптуватися у новій країні, з новою мовою? Чи були в тебе казуси?

– Звісно, спочатку виникає мовний бар’єр. Ти знаєш, що маєш сказати, але боїшся, що тебе не зрозуміють. Хоча в мене це тривало перших два тижні. Коли я з кимсь знайомилася, спілкувалася, то в мене в грудях серце билося так голосно, що мені здавалося, це чує мій співрозмовник.

Коли мені потрібно було начитати текст для сюжету, то я перечитувала його десятки разів, аби не помилитися і зробити це красиво.  На побутовому рівні проблем не виникало, але коли доходило до термінології, було важче.

На щастя, казусів у мене не було. Якось так вийшло, що я одразу знаходила мову із співрозмовниками, а коли не знала словацького слова, то замінювала його англійським. Якщо ти живеш у мовному середовищі, постійно спілкуєшся, у моєму випадку ще й пишеш сюжети, то не вивчити мову, мені здається, просто неможливо. Це відбувається вже якось автоматично.

– Як протриматися на власному забезпеченні, де шукати роботу, підзаробіток?

– Більшість словацьких студентів мають роботу і живуть на власноруч зароблені кошти. Працюють будь-де: в магазинах, офіціантами, барменами, нянями, магістри підпрацьовують за спеціальністю. Проблем із роботою немає, як то кажуть, було б бажання.

Звісно, закордонному студенту знайти роботу важче, бо потрібно мати дозвіл і знати мову. Але роботодавці з радістю приймають  молодих людей, офіційно оформляють і навіть підлаштовуються під навчальний графік працівника.  Тож, якщо у вас є карта побуту (або  інший дозвіл на працю в Словаччині) ви можете знайти підзаробіток.  Є й такі, які під час літніх канікул їдуть працювати у сусідню Голландію і Швецію. Там можна заробити більше грошей.

– Чи знаходиш час для дозвілля подорожей? Де встигла побувати?

– Словаччина дуже мальовнича гірська країна. І коли я вперше приїхала, то зрозуміла, що маю відвідати ці красиві куточки і підкорити кілька вершин. Тож чи не з перших днів навчання ми з подругою планувати собі вікенди. Розпочали ми із свого міста Ружомберок, яке має багато історичних пам’яток, і Ліптовського краю. Поступово ми їхали все далі й далі.  Не буду перераховувати всіх міст і селищ, у яких побувала, бо їх більше десятка. Скажу, що мене вражає архітектура міст, їхня величність,  граційність і те, що збережена  автентичність.

Подорожую із друзями, знайомими. Місцеві показують мені туристичні куточки, а я щоразу захоплююся цими краєвидами. Бо, як виявилося, гори вміють дивувати і надихати своєю красою. Щоразу йдучи в Татри, піднімаючись на якусь вершину, я закохуюся у ці панорами. Одним із улюблених місць є Попрадське плесо. Надзвичайно красивий гірськолижний курорт Маліно Брдо і Татранська Ломниця.  Насправді, тут кожне місто має свою перлину і шарм.

– Чи відрізняється їхня кухня від нашої, святкування, традиції. Що тебе найбільше подивувало?

– У кожному регіоні свої традиції та страви. Серед традиційних словацьких страв – овочеві салати, варена кукурудза, варені галушки з тертим сиром, картоплею, смаженою капустою, бринзою, паштет з дичини, вареники з сиром та іншими наповнювачами, з обов’язковим доповненням із зелені і паприки.

Також тут багато овечих сирів, що нагадують бринзу. Словаки майже не вживають хліб. До речі, він у них переважно пшеничний.  Мене дивує те, що вони не знають, що таке гречка.  І коли ти їм про це розповідаєш, то вони з подивом слухають а потім питаються, як вона росте. Приємно, коли всі говорять який у нас смачний борщ.

 – Як у Словаччині ставляться до українців? Що говорять про Україну?

– Є багато різних поглядів і думок. Коли я приїхала, то почула багато запитань про війну на Сході. Хтось начитався проросійних ЗМІ і переконаний, що у нас в кожному місті танки. Інші, щиро співчувають. Але більшість налаштована позитивно. Коли хтось чує, що я з України, одразу питають, з якого міста і розпитують про життя в країні. Словаки кажуть, що українці щирі і працьовиті. Я спілкуюся з різними людьми, але не можу сказати, що хтось налаштований до нас недоброзичливо.

–  Твої побажання читачам нашого сайту.

– Хочеться побажати завжди досягати своїх цілей і не боятися ризикувати. Бо, якби це банально не звучало, одного разу ризикнувши, ти можеш побачити світ зовсім з іншого боку. Переоцінити свої можливості і пріоритети, навчитися чомусь новому і звісно отримати нові емоції.

Спілкувалася Наталія ЧЕРВАК



БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ