Тернополянка пішла в гори, не зважаючи на сильні вітри і сніг

0
108

Краще гір, можуть бути лиш гори, на яких ти ще не побував… Ємко сказав поет і тут нічого додати. На одній з найвищих вершин Чорногірського хребта Українських Карпат – Петрос, я ще не була! Піднялася гора над рівнем моря на 2020 м. Символічна , співзвучна з нашим роком висота!

Коли ти там, розумієш, яка це величезна спокуса, відповідальність перед групою, небезпека, і невимовна радість відчуття величі гори з її вершини і клубка в горлі від маленької перемоги над собою.

Cходження розпочалося від високогірного біостаціонару Львівського національного університету, що над Квасами Закарпатської області на висоті 1250 м.Туди ми піднялися машиною, яка на своєму віку багато чого побачила.

Щоб вбутися в цьому місці, де ми три ночі ночували, розповім окремо про історію цього закладу і полонини.

Добротний дерев’яний будинок тут звели в 1920-х роках чехи, до другої світової війни він слугував туристичним притулком. Біостаціонар у ньому відкрили в 1954 році, розбудували. На території закладу є невеликий ботанічний сад, відновили каплицю.Свого часу її зберегли від совітів тим, що пообіцяли, що приміщення використають тільки для складу наплічників студентів-біологів і туристів.

Власне, завдяки львівським біологам споруда стаціонару збереглася в доброму стані та не лише слугує науковій меті, а й частково виконує свою попередню функцію. Скористатися просто-таки п’ятизірковими умовами стаціонару на фоні перспективи ночувати в наметі при -10 градусах та шквальному вітрі, випало й нам.Три ночі в кімнаті з грубкою, яка виспівує неповторну мелодію вогню…

Це не просто романтика, це повернення в дитинство, коли так співуче грілася рідна сільська хата. Черговий біостаціонару Василь Череміський охоче розповідає про Карпатський біосферний заповідник, на території якого знаходиться біостаціонар, його кордони, багатство порід дерев та рослин. А, відчувши інтерес до закладу, показує раритетний фотоальбом, у якому зібраний фотозвіт про дослідницькі наукові роботи в заповіднику до 1985 р.

Шкода, що за роки незалежності згорнулася діяльність біостаціонару. Немає уже дослідних ділянок на полонинах, але ще приїжджають поодинокі науковці вивчати альпійську рослинність.

Я цікавлюся чим же знаменита ця полонина, які особливі рослини тут є? Пан Василь говорить, що по-науковому не скаже, але практично так: коли він на полонину Менчул з Квасів пригнав свою корову, жирність молока якої була 3.8 відсотка, а через тиждень цього пасовиська, молоко дістало 4,5 відсотка жирності, то , напевне, щось тут є. Черговий біостаціонару не без гордості розповідає глибшу історію, яку він знає від односельців. Землі цієї полонини завжди були в ціні. Дослідники з Австро-Угорської імперії, до якої належала ця місцина, переконали уряд, що тут чудові умови для розвитку молочно-сироварної галузі. В кінці 19 століття тут виробляли ементальський сир. Його називали «король сирів».

– Уряд Чехословаччини, куди ввійшов наш край з 1919 року, також підтримав розвиток молочної галузі, – говорить працівник біостаціонару. – У 1938 році на державних полонинах Рахова виготовляли 16 тисяч кілограм єментальського сиру на рік. Відправляли його разом з іншими молочними виробами в Прагу щоденним потягом «Ясіня-Прага». У 1941 році на схилах Квасівського Менчула побудували дерев’яну сироварню з котлом на 1200 літрів та гвинтовим пресом. Вода до сироварні надходила по дерев’яному водогону із джерела неподалік. Щоденно на сироварні у Квасах виготовлялось 90-100 кг сиру «Емменталь». Поруч була молочарня.

Пан Василь показує напіврозвалену будівлю, яка буквально в кількох метрах від в’їзду в біостаціонар. Там до війни працював молокозавод — і це на висоті під 1300 метрів. Перепитую чи не пробували відновити виробництво твердого сиру.

– Говорили про це, але рецепти втрачені. Традиційно ж у нас роблять бринзу і будз,- каже охоронець.

Пан Василь розповідає про ефект «кейдерової системи» господарювання. Суть її в удобренні полонини гноївкою із ферм на косогорах. Це збільшувало у три-чотири рази урожай травостою. Подейкують, що під час посушливих років сіно з Карпат потягом відправляли у центральні низинні регіони.А ще ця місцина особлива тим, що тут цвіли плантації едельвейсів. Рідкісний і бажаний мешканець Карпат, герой безлічі легенд цього краю, як засвідчують і фотографії з раритетного альбому, на цих луках почувався комфортно. Ніч у теплі і чудових розповідях промайнула миттєво.

Сонячний морозяний ранок обіцяв нам успішне сходження на Петрос. Полога траверсова дорога виблискувала діамантами скелець снігу. Косогір ніби хто всипав друзками з дзеркала. Хотілося сфотографувати кожну сніжинку, які окремішньо лежали і усміхалися сонячними зайчиками при зміні кута зору. Ми вибрали дорогу, яка траверсує підніжжя Шешула з півдня, виводить на сусідній хребет та, огинаючи вершини, веде до перевалу висотою 1586 метрів північніше Шешула перед підйомом на Петрос. Я заворожено дивлюся на цю магічну гору, на яку йду вперше. Скільки начулася про її небезпечність і красу, що вже хочу душею торкнутися того вічно закоханого легіня, який незмигно дивиться на красуню – найвищу гору України.

Місцева легенда повідає, що закоханих Петра і Говерлу батько прокляв за непослух і бажання бути завжди разом в любові. Так вони стали горами і дивляться один на одного вічнозакоханим поглядом. І до перевалу і вище – все яскраво проглядається: Чорногора білі вершини гріє під сонцем. Нижче – малахітове багатство зелені. Таке враження, що застиг величезний крокодил і виблискує спиною під сонцем. На півторакілометровій висоті та вище верхівки схованих під снігом ялин набирають химерних форм. Від постійних крижаних вітродувів на деревах понаростали білі ребристі шати з льоду і снігу. Що не гілочка, то солдке звабливе ескімо, розумію, що пити хочу неймовірно. Щоб зменшити спокусу «пастися» на цих снігових покладах, пізнаю в біло-голубому мереживі ялинок багато дивних казкових істот… Не зогляділася, як за нами почали активно підніматися клубки білих хмар. Так якось потужно гуцул затягнувся файкою…

Ступивши на найкрутіший відрізок підйому на вершину, зрозуміла, що не дарма гору саме так назвали, від румунської «petros» перекладається як «камінь». Схили гори, з одного боку – надзвичайно круті. А з іншого – урвисті. Ось чому мені весь час на підступах здавалося, що ця гора вища від Говерли. А може ще й тому, що підйом набагато складніший, ніж на найвищу гору Карпат. Саме на цьому завершальному етапі царював неймовірний вітрисько, який підтягував «молоко» хмар з полонин і розривав його вусебіч, як фіранки на вікнах. Пориви з гори змушували гнутися до землі, щоб не знесло, вітродуй у спину, допомагав рухові. Але в будь-якому разі він наскрізь пронизував твоє тіло своїми морозяними лаписьками. Зупинитися і витягти куртку чи шапку було нереально, бо вевідомо куди буде його порив і якої сили, а зайві рухи вселяли страх перед можливістю зірватися і не досягти мети.

Коли цей майже прямовисний підйом я осягнула оком і зрозуміла, що дійду, вітрисько ніби зі мною разом втішився. Змітав сніг з вершини просто в обличчя і штовхав зі всієї сили, а може і не зі всієї… Я почала шукати позитив. Він тут господар, а я гість… Він тут не звалив хрест, не розтрощив купу каміння. Він не сердитий, він радіє, що може побавитися із свіжою групою і показати на що він здатен, щоб його запам’ятали. А коли ще й запримітив, що я ми швидко робимо світлини, вирішив і сам влізти в кадр біля тріангулятора. Боротися з ним – намарне! Світлину зробили! Бешкетник смикав за волосся, силкуючись підняти у міжхмар’я, але я трималася зі всіх сил! А тим часом Санта-Клаус, побратим нашого Миколая Чудотворця, з’явився і ощасливив нас своїм товариством!фотосесію зробили і одержали вітання з прийдешніми зимовими святами.

Передаємо їх і вам: «Будьте здорові! Хай колосяться вірою, надією та любов»ю ваші життєві ниви! І нехай над нами буде завжди сонячно і мирно!» Людмила Островська





БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ