Чи можна уникнути агресії у громадському транспорті?

0
150

маршруткаЄ тернополяни, які не користуються громадським транспортом. Морально не можуть перебувати у переповнених маршрутках і тролейбусах. Одні – їздять на таксі. Інші – пересіли на велосипеди. Ще інші – ходять пішки. Про тих, хто має автомобіль, не йдеться. А якщо викликати таксі не зажди є можливість, велосипеда нема, а пішки – далеко йти? Гештальт-терапевт Любов МЕДВЕДЬ пояснила сайту pro.te.ua, чому у тернопільському  транспорті стільки негативу.

Почнемо з того – ви наш транспорт бачили? Вже відкриваючи двері і заходячи, людина відчуває дискомфорт. Маршрутка чи тролейбус – це не є комфортне місце. У Тернополі маємо кілька нових більш-менш нормальних, але, зазвичай,  все потріпане, розшарпане, з подертими сидіннями. Це несе агресивну символіку.  Пообривані оголошення чи реклама, яка звучить з радіо. Та інформація втручається у наш внутрішній простір. Ми не можемо вибирати – хочемо ту рекламу слухати чи не хочемо. Або екрани у маршрутках – це грубе втручання у простір людини. Ми заходимо в середовище, де некомфортно, некрасиво і де порушують всі наші границі.

У громадському транспорті до нас наближаються багато чужих людей. Вмикаються захисні механізми. Наші люди, зазвичай, на втручання у внутрішній простір звикли реагувати агресією. Вона передається із самого ранку, як вірус. Гаситься десь під обід, коли трохи меншає пасажирів.

Зранку люди невиспані, заклопотані, хтось очікує неприємностей на роботі, хтось не встиг щось зробити. Коли стоять чи сидять дуже щільно один до одного, тоді в замкнутому просторі з’являється концентрат негативу. А те, що в нас недобра обстановка – не секрет. Люди бідні, налякані, роздратовані. Хтось отримав платіжку за квартиру, хтось не зміг влаштувати дитину у дитячий садок. І тут тебе штовхають або стають на ногу чи кострубатою сумкою деруть колготи. Перша імпульсивна реакція – обурення.

Вибачте, перепрошую – у транспорті нема. Ці фрази є у звичній атмосфері. Люди контролюють і навіть задавлюють свої негативні емоції, коли перебувають в умовах субординації або в умовах близьких стосунків чи якогось колективу. Ми не маємо культури вираження адекватних емоцій. Так історично склалося. Тому перебуваємо в двох полярностях.  Коли  когось любимо чи боїмося втратити роботу, стосунки, ще щось, задавлюємо емоції. І вони в нас назбируються. Або виражаємо їх дуже різко, агресивно, коли накипіло. А маршрутка – це таке місце, де є купа випадкових людей, які нам не є небезпечними. Ми вийдемо і більше їх не побачимо. Людина в більш-менш психологічній безпеці – від того, що зірве свої емоції на комусь, не втратить роботу, її життя не погіршиться, в неї не розірвуться важливі стосунки.

Маршрутка – саме те місце, де люди каналізують, зливають негативні емоції. Громадський транспорт – це відносно безпечна територія, де можна повести себе некрасиво, непристойно, агресивно і тобі за це нічого не буде. Цим дуже зручно користуються.

Під обід маршрутка є досить спокійним, комфортним місцем, де люди просто їдуть. Їдуть ті, як не спішать на роботу, а вирушили в якихось приємних справах – на шопінг, до салону, погуляти з подругою. Це ті пасажири, які в даний момент в спокійних енергіях. Вони  не бояться запізнитися. В них більш-менш налаштоване життя, тому можуть собі цю розміреність дозволити. Або ж вони настільки керують своїм життям, що можуть дозволяти собі якісь графіки. І це зовсім інші люди. В них нема необхідності зливати той негатив, бо його в них мало накопичується. Зрештою ті, хто керує своїм життям, більш-менш вміють виражати свої почуття в прийнятний спосіб.

Ми не завжди можемо вибирати, коли їхати. У кожного свої справи. Але можемо вибирати самі, як вибудовувати свій комфорт. Коли бачимо, що на зупинці назбиралося багато людей, тому що була дуже велика пауза і в одну маршрутку пхаються всі –  можна почекати, через три хвилини буде друга, третя. Тут варто розібратися – чи вам дорогі ті три хвилини, бо у вас будуть проблеми на роботі і ви пхаєтеся. Іноді людина терпить той дискомфорт, тому що потім може бути ще більший дискомфорт на роботі. Але коли справа не розходиться в цих кількох хвилинах, можливо, варто трошки почекати – наші маршрутки мають здатність їздити косяками.

Інакша атмосфера, коли у тролейбусі чи маршрутці повно молоді. Вони менш чутливі до дискомфорту. В молодому віці належить стояти, пхатися, штовхатися ліктями, пробивати собі дорогу. Вони ще не набрали на себе стільки матеріальних, сімейних і виробничих проблем, щоб геть їх зливати. Тому їм весело, цікаво. Вони переймаються своїм внутрішнім світом і трошки ігнорують навколишній. Можуть їхати в маршрутці, спати в спальнику – їм не треба якихось надто комфортних умов.

Коли в маршрутці їде старша людина, це щось говорить про її статус. Про її життєву успішність. І це само по собі вже стресує.

Пенсійні посвідчення – це окрема тема. Уся система пільг є дуже принизливою. Людина мусить просити те, що їй належить. Вона не може собі цього дозволити – заробити, придбати. Це ще один стресовий фактор у транспорті.

Коли в одній маршрутці перетинаються студенти і пенсіонери, саме пенсіонери зливають свою агресію на студентів. Тому що молоді дозволять собі жити так, як їм хочеться. Старшим дискомфортно в їх присутності. Коли, наприклад, людина все життя притишувала голос і боялася слово сказати, тому що так не можна, так непристойно, що подумають люди, що про тебе скажуть – і раптом поруч той, хто вільний, спокійний, енергійний, який весело сміється, може розказати смачний анекдот, послухати пісню. Або навпаки, молоді, які сидять в своїх гаджетах, у власному світі – це теж дратує старших. Тому що вони розуміють, що цей світ для них уже недоступний. Старші адресують агресію на людей, які з ними не спілкуються. Мовляв, ти мене ігноруєш, ти мене не бачиш, ти мені не даєш місця, хоча не зобов’язаний і взагалі – я для тебе не існую. Насправді яка різниця чужій людині,  що в кого у вухах і куди дивляться очі? За фактом – ніякої. Цю агресію на те, що ти є для людини не значимий, викидають, зазвичай, ті, які мало мають відчуття власної значимості. Яких ігнорують свої чоловіки, вибираючи пляшку, якусь роботу чи їх просто фізично нема, бо вони десь на заробітках. Це ті люди, які не мають достатньо уваги від своїх дітей, які не вміють організувати своє життя, свій простір.

Трапляються у громадському транспорті бабці, які світяться. Тому що людина прожила своє чудове життя. Вона дозволяла собі бути щасливою, незважаючи на важкі обставини. Вміла любити. За життя назбирала не агресію, а любов, ніжність, вдячність. Вона активна. Не хоче жити за рахунок своїх дітей, а навпаки їм віддає і радіє з того, що в них все добре. Якраз такі бабусі і кажуть: та сиди, сиди, дитино, нічого, мені добре… Від них заряджаєшся, як від батарейки і велике щастя, що такі люди в нас є. Вони показують, що не все безнадійно і можна жити по різному. Що твоє життя – це результат твого вибору, твого способу мислити, а не обставин, в яких страшно бути.

Чи відповідати  у транспорті агресією на агресію? Це залежить від того, що вам треба. Якщо потрібно скинути свій негатив, то така хороша колективна сварочка тонізує на початку робочого дня і додає енергії. Якщо ви посварилися і відчуваєте, що від цього отримали полегшення або чимось зарядились, хай негативним, але ваше життя прийшло в драйв – будь-ласка, сваріться на здоров’я. А буває погіршення, бо людина дуже чутлива до агресії і це її вибиває з колії. Тоді треба себе поберегти. Не варто встрявати у сварку. Особливо, якщо вам після того погано, болить голова, є психічне виснаження, погане самопочуття і весь день перекошений. Якщо бачите, що щось накручується, можна просто вийти і пересісти в іншу маршрутку.

Ангеліна ЖАР

 

 

 

Загрузка...
поділитися
попередня статтяХочу жити у їхній Україні
наступна статтяЧи такі страшні тарифи?

БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ