Світло крізь кордони: як тернополянка створює унікальні великодні свічки в Ірландії

У  місцевому відділенні Дублінської  української суботньої школи  «Рідна школа» вчителька української мови і літератури Неля Герман провела майстер-клас із свічникарства  та  виготовлення  і прикрашання пасок. За її словами, діти з цікавістю відкривають  українські традиції, долучаються до благодійності.

«Коли наші старші учні наробили Різдвяних свічок, ми домовилися з церквою і , продавши їх на свято, змогли передати 500 євро для дітей медичного центру «Дім метеликів» Міста Добра, що в Чернівцях,- розповідає Неля. – Стрітенські свічки, зроблені учнями, принесли 550 євро благодійних коштів, які ми відправили на потреби невиліковно хворим діткам цього медичного центру разом  з гуманітарним вантажем, який збирали школою».

Неля Герман приїхала в Ірландію із села  Стрілківці  Борщівської міської громади, що на Тернопільщині, на зламі століть. Жінка згадує, що на початках було складно приживатися, але прагнення вибудувати свою Україну далеко на чужині її завжди тримало в тонусі. Правду кажуть, світ не перестає дивуватися невичерпним талантам української жінки.

«А таланти завжди у розвитку,- усміхається Неля.- Все, що ти вмієш робити своїми руками – це творчість, для якої немає межі досконалості». Десять років тому український дух майстрині втілився у її захопленні свічникарством. У пасхальних кошиках її друзів, знайомих цьогоріч, як і щороку,  невід»ємним атрибутом є свічки, які вона дарує до свята. Це ювелірно зроблені  свічки-писанки, декоровані чудернацькими орнаментами, свічки з вербовими гілочками, заквітчані   вирощеною м”ятою чи орхідеями або штучними квітами авторської роботи.

«Я беру  світлі свічки – білі або кремові, щоб малюнок виглядав яскравіше. Гарно лягає  зображення писанок, пасок, кроликів, баранців, курчат, вербових котиків, хрестів або написів “ХВ” – Христос Воскрес.  Ще роблю  спеціальні воскові елементи, які щільно прилипають до свічки і виглядають як її частина, а на них золотисті або сріблясті орнаменти імітують розпис і роблять її рельєфною».

Аромату Великодньому диву додають і свічки у вигляді пасочки чи ангеликів. За словами майстрині, вогонь такої свічки  символізує світло Христового Воскресіння, дарує надію, очищення, зцілює від негативних думок та емоцій, дарує спокій.

Ми розглядаємо колекцію свічок, серед яких є віртуозно зроблені, як  ялинка, шопка в ялинці,букет із маками, з національними символами, елементами вишиванки борщівської сорочки, неймовірними дзвіночками, з шишками і кульками, вирізьбленими бантами в різнобарвному окрасі. Вони  аж випромінюють світло, тепло та оптимізм.

«Наші предки вірили в магічну силу вогню, тому свічки супроводжували і весілля, і похорони, церковні служби, ритуали, обряди і вважалися  оберегом для дому,- розповідає Неля. –  Кожна з них  має свою іменну назву: громнича, страсна або трійця, хрищенницька, вінчальна, уродинна, новорічна, для романтичних зустрічей чи й  поминальна, поховальна».

Я зауважую, що різьблені свічки майже ювелірної роботи – гладка поверхня з феєрверками кольорів. Запитую про виготовлення цих «кучерявих» творів. « Кожен елемент такої свічки це  миттєва імпровізація. Всі квіти і прикраси я творю на свій смак – із тканини, пінопласту, «чаклуючи» над пелюстками, бутонами, розігріваючи за відповідної температури, надаючи об’ємної, сферичної форми.Спочатку зливаю з готової свічки парафін, потім, коли форма тримається, занурюю у фарби різних кольорів, чергуючи з холодною водою, і дуже швидко ножем-петелькою надрізаю і закручую, роблю хвилі,  пильную, щоб зберегти симетрію чи асиметрію. Я сама не завжди знаю, якою буде в кінцевому варіанті робота. Є свічки, в які втискаю , поки не застиг віск, сушені  трави:  лаванду чи ромашку  для природного вигляду і аромату. Є різноформові – у вигляді сердець, зірок з блискітками для святкових подарунків, багатоколірні вихори, коли заливаю віск по спіралі, створюючи абстрактні візерунки, що танцюють при горінні.  Ескізи можна подивитися в інтернеті, але це твоя авторська робота. Вона має свою душу, тепло і світло, кожна з них унікальна,- каже майстриня». Неля має свою невелику  пасіку: «А що за українець без свого меду? Колись в народі казали, що навіть маленька пасіка дає меду на Спаса і  воску на свічку Господу, бо це  важлива ланка бджільничого промислу».

Майстриня переконана, що свічки, виготовлені з натурального бджолиного воску, особливі: мають прополіс, бальзами, смоли та інші активні компоненти, які вивільняє вогонь і оздоровлює. Нелині роботи з додаванням ефірних олійок чи натуральних лимонно-м»ятних ароматів, кориці, гвоздики, ванілі можуть бути і аромотерапією, створюючи неповторну атмосферу. Неля бере в руки синю свічку з неймовірними букетними прикрасами. Я так захопилася нею, що кажу, що палити такий мистецький витвір – святотацтво. На що Неля усміхається  і просто каже, що свічки для того, щоб горіти, тільки так ми зможемо побачити містику  і таємничість вогню в цьому медово-квітковому ароматі. Вважається, що колір полум’я може сигналізувати про енергетику: синє полум’я — знак присутності вищих сил, жовте — емоційна енергія.

«Свічникарство дуже тепла і натхненна справа, – каже Неля. – У цих виробах закладено більше, ніж  джерело світла. Вони є частиною нашої історії, культури та побуту. Ці маленькі вогники, що танцюють у темряві, сягають корінням у глибоку давнину, коли люди вперше зрозуміли, як приборкати вогонь для освітлення. Образ свічки символізував сонячне світло і поживу Бога, котрі приносять життєдайну силу Землі й людині. Пізніше свічки, так само як і ікони, почали розглядати, як символ життя,  єдиного Бога, який, згідно з християнським віровченням, і є саме життя. В Україні свічкарство набуло особливого значення в середньовіччі, коли монастирі виробляли воскові свічки для релігійних ритуалів, а народні майстри додавали місцеві трави для аромату, перетворюючи їх на символи захисту від злих сил».

Майстриня переконана, що  виготовлення свічок не просто ремесло, а місточок між минулим і сьогоденням, де кожен, хто бере в руки віск, стає частиною тисячолітньої традиції. Я згадую про стародавній  обряд  –  «женити свічку». Цей ритуал робили у вересні, після осіннього рівнодення, коли літо закінчувалося і рано сідало сонце.Неля також любить цей період Трипільської  культури, коли наші пращури мали свій календар, що став пракалендарем теперішніх, карту зоряного неба і чотири дні народження нового сонця, які  знаменувалися в чотирьох порах року.

«А «Свіччине весілля» яскраво описане у  найпоетичнішому творі  української драматургії Іваном Кочергою,  – згадує вчителька української літератури і мисткиня Неля Герман. – Через увесь твір проходить символічний образ світла і свічки на тлі якого розвиваються події – від тремтливого вогника  до  бурхливого полум’я повстання, активного опору. Очільник ремісників  Іван Свічка бореться за те, щоб повернути світло народові, щоб прості люди  не осліпли в темряві. Майже сто років тому там прозвучали такі актуальні і сьогодні слова:«І свічки мирної не варта та країна, Що в боротьбі її не засвітила».

Світло – це символ свободи, незалежності та права жити на своїй землі, воно єднає нас із Богом, нагадує про воскресіння та вічне життя. Нехай світло пасхальної свічки зігріє ваші серця, а тепло родинного вогнища додає сил і наснаги до нових звершень на шляху до справедливого миру.А читачам вашої газети  бажаю, щоб їхнє життя  було   чистим, як Святий  Благодатний  вогонь, щедрим, як запашна Великодня паска, яскравим, як колоритна українська писанка і всесильним, як свічка, що прийшла до  нас через тисячоліття».

Людмила ОСТРОВСЬКА, Дундалк, Ірландія