Вікторія Величко створила арт-резиденцію на острові Кіпр

В Українському  соціально-культурному центрі Обійми  Сайпрус – Obiimy Cyprus , відбулася  зустріч з художницями-учасницями Арт-резиденціі VELYCHKO GALLERY за підтримки мецената Сергія Полівара (SPM).

Проєкт спрямований на розвиток мистецького середовища на Кіпрі і знайомство з українським мистецтвом, а також на залучення українських митців в міжкультурний та міжнародний діалог.

Учасниці  резиденції – Тамара Турлюн, Ольга Марусин, Ксенія Білик, Ольга Штейн зробили презентацію своєї творчості.

Тамара Турлюн працює з графікою, живописом, відео, мозаїкою, скульптурою. У художньому світі для неї не існує людських політик, ієрархій, інструментів контролю, які б полегшували прочитання її творів у межах звичної нам системи світу. В екосистемі, яку зображає мисткиня, всі істоти зосереджені на тому, щоб підтримувати баланс співіснування.

Ольга Марусин – хореографка, дизайнерка і художниця, яка  полюбляє зосередитись на роботі з неможливістю, працює з текстом, відео, танцем.В час повномасштабної війни мисткиня стала кураторкою проекту “Ми-Мюзикл” на базі волонтерської ініціативи “Кухня”, а також перформувала як соло так і в різноманітних колабораціях у Швеції, Німеччині, Нідерландах, Японії та Польщі.

Перша персональна виставка Ксенії Білик в Україні «Химера» відбулася  у вересні 2023-го року. Своє дослідження про  російську пропаганду, яка  спотворює історію та подає її з  абсурдного химерного ракурсу, мисткиня втілила, зокрема,  в керамічній роботі «Урна для праху», що увійшла до серії «Химера».

За словами художниці, росіяни перевозили із собою мобільні крематорії, щоб приховати кількість власних втрат. Їхній героїзм стає попелом.Вона декорувала  урну викривленими образами радянської естетики — зірками, солдатами й георгіївськими стрічками, адже до цих  символів сьогодні звертається росія, пояснюючи свої цинічні імперські наративи, які сприяють її агресії.

У творчому досьє художниці також міжнародні групові виставки — у Польщі, Франції, США та Японії.

Художниця і артпродюсерка Ольга Штейн  займається великоформатним живописом, керамікою, скульптурою. Іноді це нетривіальні матеріали — наприклад, хліб, який став і сировиною, і темою її проєкту в межах групової виставки у цій же резиденції на Кіпрі два роки тому.

У серії інсталяцій Ольга міркує про голод, продовольчу безпеку, звертається до природи віри,  теми землі та її фізичної цінності, що з’явилась як реакція на контрнаступ України восени 2022 року. За її плечима виставки в Україні, США, Франції, Німеччині, Польщі та інших європейських країнах.

Зустріч стала прикладом того, як мистецтво може підтримувати зв’язки між українцями всього  світу та  відкривати нові горизонти.

Я попросила засновницю та організаторку галереї Вікторію Величко розповісти про роботу атр-резиденції, яка шість  років тому стала сторінкою   історії  мистецької сфери Кіпру.

– Я змінила багато видів діяльності,- розповідає пані Вікторія. – Вмію будувати бренди, робити проєкти – не тільки для заробітку, але й для душі, для серця. Коли ми приїхали на Кіпр 12 років тому, чоловік почав займатися нерухомістю та інвестиційним бізнесом, а я стала допомагати вибудовувати бренд. А потім настав час власного проєкту: протягом 6 років на Кіпрі я організувала арт-резиденцію, в якій ми з ілюстратором Еліною Елліс приймали дівчат – художниць з усього світу, котрі хотіли вчитися та поглиблювати навички з арту. Ми робили семінари та воркшопи, шукали та аналізували власний  стиль.

В якийсь момент я зрозуміла, що люблю мистецтво, мені подобається сприяти розвитку митців. Ця думка підштовхнула мене до того, що я готова займатися великими галерейними проєктами, робити це справою мого життя. І я почала вчитись, але потім прийшла велика війна.

Ми з чоловіком доєднались до координаційного центру «CY4UA», який сформувався командою волонтерів і почали допомагати українцям, котрі приїхали на Кіпр, збирали людей на мітинги, купляли для армії необхідне.

Пост в соцмережах української художниці Інни Харчук підштовхнув мене  до розвитку в творчому напрямку. Її світлина в маленькій кімнаті готелю посеред її картин мене вразила. На той час арт-резиденція була вільною, тож я запросила художницю з родиною приїхати до нас. Було бажання врятувати хоч когось, витягти з війни. До Інни доєдналися ще дівчата з України, тож зібралося п’ять майстринь, з різними історіями дотику до війни.

Це були Ольга Штейн, Міра Бачкур, Єва Кафідова, Інна Харчук, Наталія Брічук. Впродовж  травня 2022 року вони створили понад 60 робіт на Кіпрі та успішно представили їх у Лімассолі та  Нікосії. Їхні картини виставлялися  в Парижі, Берліні, Лондоні, Барселоні, а художниць  уже запрошували до Відня, Шанхаю, Чикаго і навіть Центру Помпіду.

Потім була виставка у нас, де за перші 3 дні побувало понад пів тисячі людей. За перший день експонування вдалося зібрати понад 5000$.Маючи досвід із маркетингу та піару, я вирішила  показати світові твори дівчат.

Соло-виставку Інни Харчук ми презентували в Грузії – у Тбілісі, на річницю широкомасштабного вторгнення, а потім були запрошені до Любліна. Це був перший кіпрський проєкт унікально талановитої групи українських митців, створеної в той момент, коли інтерес до українського мистецтва в Європі дуже зріс.

Пам’ятною була і перша міжнародна CARV, яку курував Дімітріос Спіру з Афін. Цю виставку ми  презентували  у Словенії, Лондоні, Україні та в США (Нью-Йорку).

Минулоріч на нашій арт-резиденції українські художники шукали своєю творчістю відповідь  на запитання «Що триваліше за надію?».

Виставка під такою назвою  стала результатом двомісячної роботи на Кіпрі відомих українських художниць Анни Звягінцевої, Ольги Штейн, Інги Леві, художника Богдана Бунчака, та запрошеної кураторки резиденції Галини Глеби.

Учасники резиденції розкривали тему  суголосно власному досвіду проживання. Наприклад, повторення щоденного обов’язку малювання та документування перебігу війни у графічному щоденнику “Подвійна експозиція”  Інги Леві.

Відчуття провини та вхід у моторошне марення самодокору через смерть бойового побратима у відеоесеї “Ти навіть не намагався” художника та ветерана російсько-української війни Богдана Бунчака. А також образ суспільства, як колективного тіла, у творчості Ольги Штейн, що утворює “перлину віри”, захищаючи свій народ і країну.

Виставкою автори порушували  питання про природу надії, як її віднаходити у скрутний час, чи має надія смак, та насамкінець, — що залишається, коли надія зникає? Важливе місце у формуванні ідеї виставки відіграв досвід українського військового Максима Колесникова, що опісля 8 місяців російського полону вперше скуштував яблуко. Його емоції від смаку яблука набули нового символічного значення — смаку надії. Частину коштів від продажу художніх творів, створених в резиденції, ми передали  на підтримку 25 окремої повітрянодесантної бригади, де служив брат художника Богдана Бунчака.

Резиденція із сьогоднішніми художницями  була двотижневою. Такі мистецькі заходи демонструють, що українське мистецтво — глибоке та багатогранне, в нас повно талановитих людей, які готові дарувати світові своє унікальне бачення.

– Мистецький проєкт VELYCHKO GALLERY став культурним явищем  на Кіпрі, зайняв свою нішу в світовому просторі, і ньому  чільне місце займає мистецтво України. Чим для вас є ваше дітище?

– Галерея для мене – це простір, де ми доносимо важливі сенси, ідеї та погляди художників через їх творіння. Вважаю, що це дуже важлива соціальна складова. Я хочу, щоб люди, які приходять на виставку до VELYCHKO.GALLERY, знали, що точно будуть здивовані, їм буде про що замислитись, подумати. Ідея виставки важливіша, ніж простір, адже я вважаю, що мистецтво має щось змінювати в людині.

На моє переконання, мистецтво є політичним та соціальним голосом, воно зачіпає кожного та може привернути увагу до багатьох питань. Я формую території із сенсами, які несуть в собі певний посил, цікавий колекціонерам і відвідувачам. Тому мене дуже надихає саме концептуальне мистецтво.Я прагну створювати повний творчий цикл – збирати художників у резиденції, обговорювати важливі для кожного питання та теми, давати можливість створювати та фіксувати їх роздуми. Таким чином народжуються тематичні виставки. Це може бути як соло, так і декілька майстрів, об’єднаних темою.

Я залучаю митців з різних країн, вони вносять свою культурну ідентичність, погляди й історію свого народу. А ще в кожному проєкті я обов’язково запрошую українських  митців, бо одна з цілей галереї – вийти на міжнародний рівень, де Україна буде представлена в контексті світового мистецтва.

За ці роки війни  українські митці у світі створили  міцний культурний фронт, мистецтво перетворилося на потужну зброю, яка дозволяє привертати увагу світу до війни проти України, – сказала очільниця проєкту.

Пані Вікторія переконана, що кожен такий захід , який відбувається  зовні України, єднає адвокатів України у світі, стає сам амбасадором, презентуючи її інтереси.

Людмила ОСТРОВСЬКА, Ларнака. Кіпр.