Журналістка Тамта Ґуґушвілі, яка роками працювала у Тернополі, повернулася до Тбілісі

Переглядаючи списки номінантів на престижні книжкові конкурси 2024 року, зустріла прізвище української журналістки, моєї колеги з Тернополя грузинки Тамти Ґуґушвілі. Її переклад книги Остапа Сливинського «Словник війни», що побачив світ у видавництві INTELEKTI publishing, номінувався на престижну премію Грузії Saba у номінації «Кращий грузинський переклад року» і на Міжнародну премію Drahomаn Prize, засновану у 2020 році Українським інститутом, PEN Ukraine та Українським інститутом книги, яка присуджується перекладачам з української на інші мови.

Тамта каже, що навіть номінація на ці премії є вже її великою перемогою, бо бути в когорті просвітян, які несуть українську літературу у світ і таким чином привертають його увагу до України, престижно.

Тамта навчалася журналістики у Тернопільському національному університеті ім. Володимира Гнатюка і я її знаю із студентських років. Журналістка не тільки працювала в кількох всеукраїнських виданнях, а й організовувала персональні фотовиставки, була переможцем Всеукраїнських та Міжнародних конкурсів професійної майстерності, активно висвітлювала сторінки історії обох країн в соціальних мережах. Адже Тамта прожила в Україні 16 років, вісім з яких було в умовах війни з росією, що давила свободу і незалежність її Батьківщини.

З повномасштабною війною наші дороги розійшлися. Тамта повернулася на Батьківщину, щоб там працювати для України, доносити правду про причини війни і наслідки агресії спільного нашого ворога.

Я привітала головну редакторку грузинсько-українського сайту «UAGE-NEWS» та співзасновницю однойменної громадської організації, перекладачку Українського дому в Тбілісі Тамту Ґуґушвілі з новим витком її перекладацької роботи і побажала неодмінно одержати визнання на міжнародних конкурсах в номінації «Кращий перекладач». Хоч я думаю, що Тамта, з її письменницьким талантом і працьовитістю та любов’ю до обраної справи, напише не одну книжку-дослідження епохи, в якій нам усім судилося жити.
А розмову ми почали з того, як ми будемо називати її батьківщину: Грузією, Джорджією чи Сакартвело, бо всі назви чинні у світі.

Тамта перевагу надала історичній назві Сакартвело. Для неї важливо, що у Верховній Раді України є вже зареєстрований проєкт постанови про запровадження в Україні на офіційному рівні історичної назви Грузії “Сакартвело”.

Журналістка додає, що майже п’ятнадцять років офіційний Тбілісі переконує своїх міжнародних партнерів відмовитися від назви “Грузія”. Міністерство закордонних справ висловило прохання до всіх країн світу називати їхню державу — Джорджією (Georgia) або Сакартвело. Ізраїль, Південна Корея, Японія, ряд європейських країн використовують латинську назву Джорджія і єдина Литва з 2021 року використовує назву “Сакартвело”.

Тамта пояснила, що ця назва країни бере початок від назви частини історичних земель — Картлі, на яких розташована держава, і означає «вся Картлі».

– Перекладацька справа для тебе не новина, бо ти і в Україні цим займалася. Пам’ятаю, як ти була учасницею Місяця авторських читань – найбільшого транскордонного літературного фестивалю Центральної Європи, який тривав 31 день, в 5-и містах та 5-и країнах. Про це були і твої журналістські матеріали.

– Коли я приїхала в Тбілісі, я була волонтеркою, журналісткою, перекладачкою. Мені хотілося написати про якомога більшу кількість людей, які пішли назустріч українцям, підтримали у важкий час, зрозуміли, що ворог у нас спільний і треба разом йому протистояти.

Щодо перекладацької справи. Після початку повномасштабної війни росії проти України в Тбілісі проводили різні заходи на підтримку України і було велике бажання у всіх, щоб на цих заходах звучали українська і грузинська мови. Я, звісно, підтримала цю позицію і перекладала благодійні ініціативи, культурологічні події, незабутні літературні зустрічі, які надихали і ставали свідченням незламності духу та сили мистецтва.

У 2022 році мені пощастило долучитися до VIII Одеського міжнародного літературного фестивалю, який відбувся у Батумі. Було честю здійснювати синхронні переклади онлайн-зустрічей з Сергієм Жаданом, Юрієм Андруховичем та багатьма іншими видатними українськими та грузинськими авторами. Це були моменти справжньої магії, коли поезія та проза єднали душі попри відстані. Того ж року доля подарувала мені можливість бути перекладачем на Тбіліському міжнародному фестивалі літератури, де відбулася чудова зустріч з Андрієм Любкою. А потім – робота на Тбіліському міжнародному книжковому фестивалі, де кожна зустріч була наповнена особливим змістом.

Серед незабутнього – зустріч зі Святославом Вакарчуком в Українському Домі в Тбілісі, що вилилася в глибокі розмови, об’єднавши українців. Легендарна Руслана взяла участь у благодійному концерті в Грузії, який ініціювала та організувала українська співачка Іванна Мелай.

Я рада, що долучилася як перекладачка. Незламність українського духу та таланту продемонеструва і фестиваль високого мистецтва Bouquet Kyiv Stage, що у 2023 році, зібравши у Тбілісі провідних митців України. Було великою честю перекладати на цій події. Кожен переклад – це не просто передача слів, це створення мосту між культурами, це шанс донести правду, красу та біль України у світ. Мистецтво, слово, діалог – це наші потужні інструменти у боротьбі за майбутнє, і я безмежно щаслива бути частиною цього процесу!

А літературними перекладами я займалася час від часу. Ми з поетом і перекладачем, видавцем і промовтером сучасної поезії в Україні Юрієм Завадським переклали «Шизовірші» Паати Шамуґії. Це один із найвпливовіших сучасних поетів Сакартвело, який 2015 року отримав літературну премію SABA.

Цікаво було працювати над перекладом поетичного дебюту Ґіорґі Шонії «Фабрикація», яка побачила світ у 2016 році. Ця поетична збірка була відзначена премією “Літера”. У 2021 році ми з Юрієм Завадським переклали на українську збірку «Останнє коло» поетки і журналістки, яка видала кілька поетичних збірників, книжку інтерв’ю та есеїв, лауреатки SABA Еки Кеванішвілі. Саме на одному з літературних читань в Батумі, де Ека модерувала зустріч із українським письменником Остапом Сливинським, а я синхронно перекладала, в мене з’явилося бажання перекласти «Словник війни». В роки широкомасштабної війни, я для себе вирішила, що буду перекладати книжки лише воєнної тематики, щоб мої земляки знали якомога більше про російсько-українську війну, бо нам є що порівнювати.

Документалістика – особлива фіксація подій, за якими колись будуть писати історію. Поет, перекладач і літературознавець Остап Сливинський зібрав і упорядкував документальні свідчення десятків людей здебільшого на львівському вокзалі, аби зафіксувати нове значення слів, що стали звучати інакше, втратили свій початковий сенс. Книжка промовляє голосами волонтерів, медиків, військових, митців, але всі вони об’єднані одним – спільними переживаннями перед кроком в нікуди. Їхнє життя змінила агресивна росія, вигнавши з домівок, зруйнувавши оселі, забравши рідних. Коли Остап презентував видання, воно вже мало переклади на німецьку, польську, словацьку, румунську, японську, корейську. Унікальні свідчення українців занотовані та перекладені уже на понад 15 мов. І серед них на грузинську. Під час перекладу головною задачею було зберегти душу тексту. Автор простими словами передає надзвичайно складні історії людей, які опинилися в епіцентрі війни, пережили пекло. У цій книзі ми бачимо, що війна змінює не лише життя, а й саме значення слів. Пишаюся тим, що маємо грузинськомовний переклад «Словника війни».

– Знання української мови тобі дозволяє формувати по-особливому імідж України в середовищі твоїх земляків, зглибини, зсередини.

– Українська мова для мене – це мова незалежного народу. І коли спілкуєшся українською, відчуваєш це всім серцем, всією душею. Волелюбна і Сакартвело, мабуть, тому мені так легко відчувати українську мову. Я щаслива, що журналістська і передладацька діяльність дозволяє поглиблювати її знання, до тонких відчуттів. Вона не просто солов»їна і кпасива, вона насичена символами боротьби, глибоким патріотичним сенсом. Українці віками боролися за збереження кожного українського слова, букви, навіть наголосів, закарбовуючи свою міць і силу в слові. Завдяки цій боротьбі, ми маємо сьогодні можливість спілкуватися, читати, творити українською, мовою сильноі духом,загартованої, незламної нації. Від сьогоднішньої боротьби України в російсько-українській війні залежить, якими будемо ми всі завтра, яким буде світ. Бажаю Україні перемоги і свято в неї вірю.

Така вона тепер Тамта Ґуґушвілі – журналістка та перекладачка, яка робить великий внесок у розвиток культурних взаємин України і Сакартвело.

Людмила ОСТРОВСЬКА, Тбілісі. Грузія.