Як у Грузії підтримують українців: Валентина Марджанішвілі

Український дім спільно із Тбіліським Інститутом культури відзначив День незалежності Грузії і день Києва. Святковий концерт відбувся у парку Мзіурі. Грузинські ансамблі “Арт-Сакартвело” та “Окрос парі” показали справжню феєрію танцю. А український хор “Калита” Української молодіжної організації «Світанок» продемонстрував силу єднання двох культур.

Директор інституту культури, відповідальний секретар Хореографічного союзу Грузії Мурман Ґамісонія тісно співпрацює з українцями.

Його вихованці виконують, як українські, так і грузинські танці. Тут працює і педагогиня – хореограф з Києва Тетяна Нікабадзе, яка з сином знайшла тут прихисток і стала провідником єднання колективів і культур. Колориту святу надала і виставкова зона виробів українських майстринь, облаштована волонтерками Тетяною Асатуровою та Яною Леоновою.

«В Українському домі у нас є постійно діюча виставка-продаж рукоділля наших жінок. Підтримка українського – це важливо, – розповідає про свято діячка української діаспори Валентина Марджанішвілі з Дніпропетровщини, яка очолює ГО “Грузинсько-українська платформа” та керує Українським домом у Тбілісі.

Її історія з Грузією почалася понад сорок років тому, коли вона одружилася і переїхала на батьківщину чоловіка. Закінчила Грузинський технічний університет, згодом отримала другу — філологічну освіту. Майже 30 років займається громадською діяльністю в сфері культури, освіти, видавництва. Була головою оргкомітету зі створення в Тбілісі української школи ім. М. Грушевського, де пропрацювала 13 років. Тепер це Тбіліська публічна школа № 41.

Майже десять років була редактором газети «Український вісник». З 2003-го року разом з грузинськими колегами працювала над виданням двомовного грузинсько-українського журналу «Президент моєї країни», викладала при посольстві України в Грузії курси з вивчення української мови. А в 2006-ому стала співзасновницею, згодом очільницею громадської організації «Грузинсько-український будинок преси та книги», яка діяла до 2023-го року, а потім за потребою розширення форм діяльності, переформатувалася в ГО «Грузинсько-українська платформа» , яка ініціювала народження Українського дому у Тбілісі.

Моя співрозмовниця – співавтор і видавець першого «Грузинсько-українського розмовника», автор науково-популярних альманахів про грузинські періоди життя визначних українців, серед яких «На перехресті шляхів» про Михайла Грушевського та Миколу Гулака, «Слід Лесі Українки в Грузії» та інші.

Зараз у зоні її відповідальності – Український Дім, який почав діяти у 2023 році у відповідь на виклики повномасштабного вторгнення росії в Україну. Ініціативу підтримали грузинські партнери Програми розвитку ООН (ПРООН) в рамках програми «Верховенство права для всіх». Профінансував осередок українства Уряд Німеччини у рамках проєкту «Поліпшення верховенства закону та підвищення доступу до правосуддя для всіх».

За словами пані Валентини, спочатку був задум про інформаційний хаб, який переріс в значно більше – багатофункціональний громадський простір друзів Грузії та України. Наразі тут працюють адміністраторка Українського дому, письменниця Ореста Осійчук; відома в Україні та в Грузії журналістка і перекладачка Тамта Ґуґушвілі, адміністратор сторінок закладу в соцмережах Ірина Новаленко. Періодично долучається до роботи і співзасновниця Грузинсько-української платформи Ніно Цітланадзе. Тут проводять формальні й неформальні зустрічі, культурні заходи, надають послуги, організовують заняття з вивчення мов, як грузинської, так і української, до якої проявляють інтерес іноземці.

Адаптації українців сприяють арттерапія, зустрічі з психологами, тренінги, семінари, пошуки експертних відповідей на нагальні питання про відкриття бізнесу, оподаткування, систему охорони здоровʼя, юридичні норми. Успішно працюють соціальний театр, клуби – кіно, літератури, розмовний «Під лампою».

Самовіддано й ініціативно на цих напрямках працюють психолог Леся Вінник, активісти-волонтери – Світлана Фальова, Анастасія Медко та інші. Ми намагаємося сприяти російськомовним переселенцям з півдня і сходу України самоідентифікуватися, знати історію України, розуміти, що спекулятивною причиною війни стала деукраїнізація.Ворог бачить, що в нашому корінні – велика сила і незламність. Український дім є інтеграційним проектом і для грузинів. Тут всі люди, яким цікава українська культура, можуть познайомитися з нею, відчути колорит, – каже пані Валентина.- Також Український дім відвідують іноземці зі всього світу. На майстер-класі з писанкарства були дружини дипломатів та представниці міжнародних організацій: Індонезії, Малайзії, Іспанії, Швеції та інші.

Ще можна про Український Дім сказати – це команда людей доброї волі, складних доль, вигнаних війною і тих, хто прихистив, які вміють розповідати і слухати, вчаться і навчають, творять і з любов’ю сприймають творіння інших, залюблені в українськість та Україну. Я вдячна нашим донорам, однодумцям, кожному, хто творить Український Дім в Тбілісі, віддає свою любов, час, вміння, мрії, сподівання.

– Я бачила звіт за перший рік роботи вашого осередку українства і була вражена.Ви прийняли понад 4000 гостей, уклали 15 меморандумів про співпрацю, влаштували понад 300 заходів та допомогли з організацією та проведенням понад 150 партнерських подій. Що мало найбільший резонанс?

– Кожен захід має свої сенси й значимість. В моїй памʼяті відразу виникають образи наших розчулених гостей. На одній з зустрічей у нас була виконувачка обов’язків помічника держсекретаря Пентагону з питань міжнародної безпеки Кетрін Томпсон. Вона прагла все оглянути, доторкнутися, вбутися в нашу сімейну атмосферу. Мабуть саме такі враження впливали на рішення щодо подальшої фінансової підтримки Українського Дому. Бо цей простір дійсно важливий і цінний багатьом. Тепер я тішуся, що наші люди стають на ноги в чужій країні, яка стала їм уже другою батьківщиною. Я захоплююся українцями, які, переживаючи біль втрат, намагаються допомогти й підтримати один одного.

Літня переселенка з Херсону буквально змусила нас поставити скриньку для донатів. Вона силоміць після заходів лишала 5 ларі, стверджуючи, що хоч в такий спосіб хоче бути корисною, а не тільки брати й почуватися жертвою. Наші жінки перекваліфіковуються, намагаються самореалізуватися в нових умовах. Наприклад, проєкт «Коріння» наших партнерів – Української молодіжної організації «Світанок» – був націлений як на відродження українського прикладного мистецтва, так і на здобуття навичок рукоділля, які можуть стати джерелом фінансової підтримки.

Важливою частиною ідентифікації українців за кордоном є українські свята, державні символи. Наприклад, до Дня Державного Прапора України ми розгорнули на Мосту Миру у Тбілісі 32-метровий український стяг. Цей головний символ держави зшили наші майстрині з організації Unite Together. Ми всі під ним обʼєдналися з великим бажанням одержати перемогу над окупантом. Про те, що наш голос чути в цій країні засвідчило освітлення Тбіліської телевежі 24 лютого кольорами українського прапора на знак солідарності з нами в день другої річниці широкомасштабного російського вторгнення. Традиційно ми відзначаємо національні свята, особливо Різдвяно-Новорічного і Великоднього циклів, знайомимо із традиціями і обрядами.У нас навіть весілля було!

Молодят – українку Ольгу Жакунець та грузина Ніколоза Архошашвілі на довге щасливе подружнє життя благословили «весільні батьки» – тодішня івент менеджерка Майя Фисюк та шановний гість Українського Дому – заслужений діяч мистецтв України, директор Буковинського центру культури і мистецтва Микола Шкрібляк. Багато було спільних заходів із нашими грузинськими друзями. Грузини з Асоціації каліграфів, яку очолює історикиня Нестан Баґаурі були вражені писанкарством,у древній символіці шукали відголоси спільного.До слова, Асоціація організувала благодійну виставку «Каліграфи для України», щоб мовою каліграфії підтримати Україну. В експозиції було близько 50 робіт 22-ох митців.Адже в Грузії, як і в Україні, споконвіку були дві основні зброї – це меч і перо.Перо передавало з покоління в покоління факел свободи, силу книгознавства та історію перемоги.Такі обʼєднання роблять людей невразливими до пропагандистських меседжів нашого спільного ворога.

– Грузія – країна, яка болісно сприйняла повномасштабне вторгнення, створила свій легіон у складі ЗСУ і тепер він найчисельніший. Чи проводите заходи для збору донатів для допомоги Україні?

– Статутні положення нашої ГО не дозволяють цього робити. Це індивідуальна відповідальність кожного. Є неформальні структури: Українські активісти Грузії, Batumi for Ukraine, Майдан Батумі, які організовують всілякі акції, в тому числі збори для ЗСУ і кожен може долучитися до них. Бо хто ж, як не ми? Мусимо кожен на своєму місці продовжувати свою роботу і впливати на людей, щоб їм хотілося допомагати Україні.

– Як готуєтеся відзначити другу річницю УД?

– Великих феєрверків не плануємо, але подячне зібрання в колі друзів буде. Неймовірно вдячні усім партнерам та друзям в Грузії за підтримку та за можливість звучання голосу України, коли фашистська росія намагається змусити його замовкнути. Провівши вечір з учасницями літературної студії «Пишемо, отже, існуємо», де нас об’єднало живе українське слово з десятьма поетесами, які прагнуть залишити слід на землі, що прихистила, вирішили видати збірку «Дрібка солі». Членкиня нашої спільноти Анна Абрамішвілі, одержавши невелику фінансову підтримку в процесі реалізації проєкту від Програми розвитку ООН для жінок, тепер хоче нам зробити подарунок – пільгові послуги видавця. Це таке коло взаємо -дії, -допомоги, – підтримки.

Ми й надалі хочемо працювати з міжнародними партнерами. Прагнемо знаходити можливості самофінансування, бо для нас особливо складним є питання оренди приміщення, тому ми надзвичайно вдячні Валентині Голюк, Наталії Кардаш, Олені Петченко, Наталії Францевич, Марині Шиш, Маріам Ґунія, Світлані Фальовій, Тетяні Андрійченко, Анні Шеламковій, Олесі Сакварелідзе, Ельвіну Байрамову, Альоні Федоренко всім, хто підтримує функціонування Українського Дому. Сподіваємося, що в наступні роки Український Дім у Грузії ще більше зміцнить культурні зв’язки та дружбу між нашими братніми народами. Віримо, що невдовзі, після нашої Перемоги, Дім стане установою української культури в Грузії, важливим осередком українсько-грузинської співпраці, – сказала Валентина Марджанішвілі.

Ми розмовляємо про те, що українці завжди відчували теплий емоційний звʼязок із Грузією. За останніми даними тут проживає понад 26 тисяч українців, переважно жінки та діти. І тут, за словами співрозмовниці, треба віддати належне грузинський державі та Міністерству освіти, зокрема. Бо вони в перші ж місяці великої війни відкрили сектор української школи у Тбілісі. Зараз функціонує дві школи, стільки ж – у Батумі.

Міністерство освіти швидко адаптувало українську і грузинську програми. І, відповідно, діти вчаться за програмою української школи, вивчаючи грузинську мову та історію як предмети. «Грузія дуже пам’ятає 2008 рік, коли росія окупувала їхні землі. Це фактично вчора для історії. І це пропустила через себе кожна сім’я,- каже очільниця Українського дому.

– Грузини сприйняли 24 лютого 2022 року так, ніби це на них летять бомби і йдуть танки. Наших людей, які втікали від війни з півдня і сходу України, лишившись без житла і засобів до існування, приймали, як родичів і допомагали чим могли. За що ми дуже вдячні. Це маленька країна, але вона українців дуже підтримала і фінансово, і морально. Багато було відправлено гуманітарних вантажів до України. Без своїх грузинських друзів ми б не змогли надавати таку суттєву допомогу. Через російську агресію та її підтримку сепаратистських режимів і сьогодні частина територій Грузії – Південна Осетія та Абхазія — окуповані.

Ми проводимо з нашими грузинськими друзями паралелі між подіями в Грузії та сьогодні, у війні кремля проти України, наголошуючи на переплетеності наших доль. Коли ворог спільний, треба обʼєднувати зусилля, ідеї і підтримувати памʼять про такі дати в кожній нашій нації. Іншого шляху в нас нема. І ми завжди будемо поруч у нашому спільному прагненні до вільного та достойного життя усіх народів Європи, яку не уявити без України та Грузії».

Людмила ОСТРОВСЬКА, Тбілісі. Грузія