«Сказав, що переробляє документи про опікунство, а сам пішов до військкомату»

Іван Шикітка брав участь у запеклих боях на фронті. Але про це не знала його мама, яка лежала після інсульту. У нього були усі підстави, щоб не йти воювати, адже був опікуном матері і сам виховував неповнолітніх дітей.

Він був військовослужбовцем ЗСУ частини А0998 24-ї бригади, трактористом відділення інженерної техніки інженерного взводу батальйону матеріального забезпечення. Загинув у грудні 2022 року в Донецькій області, отримавши численні осколкові поранення, – розповідає невістка Іванна. 

Упродовж кількох хвилин розмови вона з десяток разів назвала свого свекра татом.

51-річний Іван Шикітка жив у селі Верхня Яблунька Львівської області. Сам виховував п’ятьох дітей. Дружина Алла давно померла. Щоб забезпечити родину, їздив за кордон на заробітки. Працював майстром-покрівельником.  На момент повномасштабного вторгнення двоє дітей були неповнолітніми – дочці Іванці виповнилося 16 років, а наймолодшому синові Івану – 9.

«Наш тато також доглядав свою хвору маму, яка після інсульту не ходила», – розповідає Іванна. – Про те, щоб піти на фронт, говорив ще з перших днів великої війни. Ми відмовляли».

Утім, 29 травня 2022 року Іван Шикітка записався до територіальної оборони.

«Як пішов до військкомату, збрехав нам, що буде переробляти документи щодо опікунства стосовно баби, адже вона була лежачою, – продовжує його невістка. – Казав, що буде доплата. А натомість поставив нас перед фактом, що їде на полігон до Яворова. Далі його відправили в Ізюм. Через два тижні тато нам повідомив, що їде у Бучу, бо йому соромно перебувати в частині, коли гинуть молоді хлопці».

Іван Шикітка був майже всюди, де тривали запеклі бої. Про те, що воює, не знала лише його мама Анна. За нею доглядала її сестра. А молодших дітей до себе забрала невістка Іванна.

«У липні одного дня вранці до баби прийшла сусідка і сказала, що тато у Херсоні. Увечері його мама померла. Серце не витримало», – продовжує Іванна.

Діти збирали документи, щоб звільнили батька від військової служби.

«Але тато казав: «Який приклад я подам своїм синам, якщо буду вдома?»», – говорить невістка.

Коли Івана Шикітку відправляли в Донецьку область, діти сперечалися з ним, щоб звільнявся.

«Але він не хотів, – продовжує Іванна. – Тато відмовив. Говорив, що  поряд з ним також воюють діти – хлопці, яким по 20 років. Пояснював, що вже не може залишити побратимів.

Ще зранку 13 грудня ми говорили з татом. Він запевняв, що у нього все добре і вони далеко від поля бою. А 14-го грудня нам повідомили про його про загибель».

Іванна просить підписати петицію про надання її свекру Івану Шикітці звання Героя України посмертно.

«Тато був дуже добрим до мене, – додає Іванна. – Ніколи не сказав мені нічого поганого. Прийняв мене, як дочку. Ми ніколи не сперечалися і не сварилися. З ним було дуже легко і просто».

Петицію можна підписати тут.