У Хмельницькому жінка померла через байдужість лікарів

0
9942
Руслан Ништа у соцмережі опублував пост відчаю.
“Через підступну хворобу ковід 19, 31 жовтня не стало найріднішої мені людини, моєї мами, – пише він. – Усі ми вважаємо, що Хмельницький – це обласний центр і тут працюють досить хороші спеціалісти в галузі медицини, та нададуть найкращу допомогу, але нажаль – це далеко не так.
28 жовтня я звернувся до приватної лікарні “Мрія”за допомогою у наданні медичної допомоги моїй мамі, яка захворіла на ковід 19. Кваліфіковану допомогу було надано, але так як вона амбулаторна, то 29 жовтня зранку, підключивши усі зв’язки, я зумів покласти маму до Хмельницької інфекційної лікарні.
Хочу наголосити, що у мами була нормальна температура тіла і вона самотужки зайшла до палати з хорошим настроєм і нормальним самопочуттям. Я навіть подумав тоді, що максимум вона проведе там декілька днів і я її заберу додому здоровою, але нажаль все сталося зовсім не так.
Далі почалося лікування, оскільки це інфекційна лікарня і враховуючи всю складність ситуації, звичайно ж рідних не долучають до процесу лікування, а відтак і інформацію про рідних, які хворіють ми отримуємо обмаль. Лікарі і медичний персонал навідувалися дуже рідко на день по два рази. Ліки, які були закуплені за власні кошти і були такі необхідні для лікування, чомусь не використовувалися. Продукти харчування і вода взагалі не попали до хворої. Стан мами значно погіршувався. А медичний персонал чомусь знову не звертає ніякої на це уваги. Вніч на 31 жовтня, коли у мами була киснева недостатність і вона знаходилася під апаратом кисню відходить шланг, який подавав кисень, але хто мав звернути на це увагу, коли усім байдуже, як за цілу ніч не навідатися і не підійти до людини, яка знаходиться у важкому стані, у мене в голові не вкладається?
31 жовтня вранці я телефонував до неї, але вона не брала слухавку, тому я думав, що вона на процедурах. Чому така байдужість була з боку людей які були з нею в палаті я не можу зрозуміти, можна було підняти і повідомити, що мамі погано, що апарат не працює.
Таким чином вона усю ніч, а тоді щей до 10.00 наступного дня була без кисню. Звісно її стан був вже вкрай важким, до реанімації її взяти не могли, я стукав у всі двері благаючи про допомогу і коли звернувся до чергового лікаря реанімації, він вийшов і пояснив мені так, що нічого вдіяти не може, бо до них жива черга, тому уся надія на Бога. В той час, коли інші країни кидають максимум зусиль, для врятування життя людей в нашій державі ми надіємось на себе і Бога.
Сьогодні ми чуємо звідусіль лікарні усім забезпеченні, лікарі працюють ризикуючи своїм життям самовіддано, ліжкомісць у лікарні вистачає. А реальність говорить про зовсім інші, протилежні речі. Не знайшовши підтримки і розуміння в нашій системі охорони здоров’я – наша родина змушена була самотужки рятувати найріднішу людину. За короткий проміжок часу я зумів доставити дороговартісний апарат ШВЛ з Києва з надією врятувати життя, але наші зусилля виявилися марними. Ліки, які були куплені і були вкрай необхідними для неї ніхто так і не використав, дві жінки які знаходилися з нею в палаті не повідомили медичниому персоналу про те, що людина задихається, завдяки лікарні, та медичному безсердечному персоналу, які забули про поняття, милосердя, моєї мами не стало. Далі все було, як в тумані. Мені повідомили, що тіло потрібно доставити в морг, але людей немає, тому потрібно допомогти її транспортувати. По приїзду туди її не хотіли брати, бо ми не одягнені у захисні костюми. А до повної жахливості ситуації я змушений був підписати документи, які свідчили про те, що я не маю жодних претензій до лікарів, в іншому випадку тіло просто не віддадуть. Це, що виходить, що я погодився зі всім тим, що відбулося??? А не погодившись, навіть тіло не поховаю. Хіба з цим всім можна змиритися?
Знаю, те, що велика кількість людей, особливо які працюють медиками будуть писати, що маленька заробітна плата, що немає забезпечення безпеки їх здоров’ю, але є поняття людяності, поняття професіоналізму і відповідальності за людське життя. Для нашої родини-це велика втрата і страшний біль. З цією раною на серці я буду жити усе своє життя, що не зумів врятувати своєї мами і повірте мені, що цей допис я пишу не для того, щоб облити лайном усіх медиків, а для того, щоб достукатися до їх серця, якщо воно у них є, що життя, досить мінливе і ця хвороба може зайти у їх дім, як тоді їм жити, коли вони не зможуть врятувати своїх близьких. Я закликаю усіх, не будьте байдужі, допомагайте один, одному. Ковід 19 досить серйозна хвороба і коли ти очікуєш дива, розуміння, підтримки, та професіоналізму від медиків, які колись дали клятву Гіпократу, наштовхуєшся на страшні реалії”.

БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ