Де тернопільська журналістка куштувала світові делікатеси і з ким балакала про дипломатію

0
82

Наш журналістський десант із представників ЗМІ Львівської, Чернівецької і Тернопільської областей  передбачав  збір інформації про  життя-буття   28-ої  країни Євросоюзу, яка свого членства чекала  десять років, а тепер в очікуванні входу в Шенгенську зону. Ми прагли зустріти українців, які там  працюють чи навчаються, щоб почути їхнє бачення  євроінтеграції цієї країни зі схожою з нами долею. Тут завжди боролися за незалежність і вже двадцять років  хорвати розвиваються самостійно. Ми не планували зустріч з товариством українців у Загребі, ні з товариством «Кобзар» чи з редколегією «Вісника української громади в Хорватії», бо про тематику діяльності  цих організацій можна прочитати в інтернеті.

Ми прагли в масі туристів відчути дух цієї країни, пізнати її принади і насолодитися ними, щоб вам розповісти, і  прилетіли в Задар. В місто, де  завдяки архітектору Миколі Башичу  навчилися передавати привіт сонця ночами, а набережну перетворили в морській орган. Парад планет тут очолює величезний голубий диск із сонячних батарей, які вночі віддають фантастичну  світлову гаму, створюючи ритми танцполу. Ще одне диво – єдиний у світі орган, на якому звучить музика диригента морських хвиль – Нептуна. У сходи набережної  вбудовано 35 труб різної  довжини, в яких гуляє і співає морське повітря. Мелодії змінюються з настроєм води, потоками хвиль. Тут же сходи в море, можна купатися, танцювати, слухати  хвилі…

Історія Хорватії бере свій початок з великого розселення слов’ян. Перші племена на цій території з’явилися в VII столітті, а в 925 році вперше проголосили  королівство Хорватія. З цього моменту і до прийняття в 1991 році Декларації про незалежність, хорвати боролися за свою національну ідентичність. Хотілось нам почути і про  досвід деокупації загарбаних Сербією земель.  Нам пощастило, бо керівник групи Роман Матвіюк  на факультеті журналістики Франкового університету вивчав хорватську мову, англійською в перфекті володіє Галина Єреміца. Тому нам були доступні, як супровід екскурсоводів, так і спілкування з місцевими жителями.

У Задарі  ми потрапили в товариство людей в національних костюмах. Вони розмовляли, пили вино і мали маленькі  пампушки, якими і нас пригощали. Їм відома Україна відпочиваючими, адже туризм це головне джерело  бюджету країни. Тішилися, що багато подорожує наших студентів,  хтось із дітей має хостел, тому в курсі справ. За їх словами, найбільше тут французів, італійців, німців. Ми ж зустрічали й іспанців, австралійців, південноафриканців…

Знають хорвати  і про нашу  війну, самі   воювати з агресором, який не відпускав із імперії. За свою історію Хорватія потрапляла під вплив Австро-Угорщини, Османської імперії, Франції і Радянського Союзу. Регіони країни в один і той же час опинялися під впливом різних держав. Ці хорватці з сіл приїхали на фестиваль народної пісні. Для нас просто за столиком відбувся імпровізований концерт. Національний одяг у них – суконні куртки-камізельки  червоного, білого і синього кольорів, білі блузки, червоні стрічки. Вони показували, що в їхньому одязі – кольори прапора. Таким і є їхній триколор з гербом посередині. Вони  дуже пишаються своїм правителем Йосипом  Елачичем,  який зіграв одну з ключових ролей в процесі набуття Королівством Хорватія незалежності від Угорщини. Фактично ще тоді у 1884 році , він дав найпотужніший поштовх до набуття Хорватією незалежності в майбутньому. Це дуже гордий і самодостатній народ.

Ми показали їм наш прапор, кольору неба і колосся. Вони довго розповідали про свій, який у великій пошані. Його можна зустріти скрізь, навіть на недержавних установах. Кольори-символи їхнього прапора мають також глибокий зміст. Червоний – уособлює кров всіх хорватів, загиблих за незалежність своєї країни, а також той запал, з яким місцеве населення протистояло іноземній інтервенції. Синій колір на прапорі символізує глибоку релігійність хорватського народу і силу віри у вищі сили. Білий колір є традиційним і загальноприйнятим символом миру і пацифізму.

Правда, ми вільнодумно перепитали чи  підбір кольорів  не пов’язаний з прапором Російської імперії, адже  загальновідомо як президент Хорватії Колінда Грабар-Кітарович вже двічі запрошувала  президента РФ з державним візитом у Загреб. Правда, той не поспішає, але це їхні справи. Хорватці  не образилися за наше питання і пояснили ще раз про кольори і герб на прапорі. Червоно-біла шахівниця з п’ятьма зубцями, що символізують об’єднані регіони, відродилася з XVI століття  лише  з проголошенням незалежності, замінивши  червону п’ятикутну зірку. Зірки ми всі пам’ятаємо  на радянських прапорах.

В цілому ж прапор і герб Республіки Хорватії є символами єднання країни і її перемоги в боротьбі за незалежність.  Пам’ятаєте, як  на Хрещатику вивісили Хорватські прапори  на знак  підтримки хорватської збірної, яка  вийшла до фіналу чемпіонату світу з футболу? Зрештою , шуму наробив і гравець хорватської збірної Огнен Вукоєвич, який раніше був у складі київського “Динамо”, сказавши, що присвятив перемогу над збірною Росії на честь України. Хоч його оштрафували і відрахували за це зі збірної Хорватії, він таким чином все ж ввійшов у історію.

У супермаркеті нашу красиву мову почули двоє чоловіків, які неподалік розмовляли російською. Вони радо вітали нас, бо засумували за  українською. Руслан і Семен, мешканці Запоріжжя і Дніпра,   працюють на корабельному заводі. Затримуватися не збираються,  будуть тримати курс на корабельні заводи Польщі, Німеччини. Вони привітали наш прес-тур, самі люблять подорожувати. Розповіли, що тут  мінімальна заробітна плата  наближена до загальноєвропейських мірок і дорівнює близько 600$ в місяць, а середня – до тисячі доларів. За їх словами, приблизно такий же рівень зарплат спостерігається в інших державах ЄС, сусідах Хорватії (Болгарії, Албанії тощо). Наших заробітчан практично нема, бо  тут високий рівень  безробіття.

Хорватія подарувала нам зустріч ще з одним українцем також в магазині, де нас можна ідентифікувати за мовою. Пан Ярослав  подорожує Хорватією уже третій місяць, науковець, економіст. Далі в нього види на проживання в Чехії, вчить мову. Я завжди оживляюся спогадами про чудову Прагу і своє університетське вивчення чеської мови.  Розговорившись про зміни в країні зі вступом у ЄС, бо якісні дороги неможливо не відчути, зійшлися на тому, що основною перешкодою на шляху Хорватії до Європи був розгляд справ військових злочинців. Лише через два роки після того, як країна досягла повної співпраці із кримінальним трибуналом ООН у Гаазі пішла мова про вступ. Ми ж приміряємо  на себе шлях з асоціативного члена до повноцінного. Правда, пан Ярослав, висловив думку, що зі вступом до ЄС країна втрачає основний стимул для змін. Мовляв, треба в себе розбудовувати Європу. Я ж переконана, що  євроінтеграція не зашкодить, тим більше, народна дипломатія   настирливо працює в цьому напрямку впродовж десятиліть. І все ж у нього був вагомий аргумент, як в економіста, який знає цю справу  не на любительському рівні.

З’ясовується, що Хорватію заполонили  імпортною сільськогосподарською продукцією. Минулого року, за його словами, негативний торговий баланс на користь імпорту склав €903 млн.  Отож при  рекордному потоці туристів, гостей годують  імпортними продуктами, хоча в країні є величезний потенціал для власного виробництва. Клімат сприятливий до вирощування оливкових  дерев, які і займають левову частку оброблюваної землі. Потім уже – виноградники, інжир. До речі, з інжиру дуже багато різноманітної продукції кондитерського плану, джемів,  сушених , в’ялених ягід, пресованих з різноманітними горішками. В садах багато цитрусових, ківі, мушмали, лаврових дерев. Переїжджаючи  містами ми бачили  випаси овець, кіз. Корови у загонах. Є багато необробленої, занедбаної  землі. Але так важко визначити – а раптом то заповідна зона. Хоч пан Ярослав  це назвав  наслідком  низького рівня внутрішнього виробництва, залежності фермерів від держпідтримки, відсутності довгострокової сільськогосподарської стратегії й низки інших чинників.

І все ж магазини, ринок – добре демонструють  місцеве виробництво. Серед товарів – різні сири, в тому числі  і дорогий, національний  символ Хорватії – Пазький із острова Паг. Там прижилися  під розпорошеною вітрами морською сіллю лише  найстійкіші рослини. Саме обмеженій дієті місцевих отар, що живляться переважно розмарином та чабрецем, і завдячує своїм незрівняним смаком місцевий сир – ароматний і ні на що несхожий. Цікаві козячі сири, з молока віслюків. На екскурсії в Національний парк Корнати – прекрасний і захопливий  архіпелаг з 89 островів і рифів нам розповідали, що вчені знайшли  уламки  кераміки зі слідами жирів молока,  кислот, пов’язаних  з виробництвом сиру, вік  яких  приблизно 7,2 тисячі років. Отож сироварні тут поширене явище, як і піци з пастою. Суто хорватське виробництво  в’яленого м’яса. У ларьку я перепитала,  чи не хамон називаються ці ноги.  Продавець Халімо заперечно похитав головою і відрізав на пробу. Шматочок соковитий і м’якший від відомого мені м’яса, але свиняча нога бачу неозброєним оком. Зі знанням справи, я перепитала чи  жолудями годували цю свиню і скільки років вивітрювалася, в’ялилася і висихала вона, бо хамон навіть до чотирьох років сушиться. З’ясувалося, що це прошут. Національний хорвацький делікатес з ноги свині, годованої кукурудзою і фруктами, яка рік вив’ялоюється. Так, це  брат  хамона, але молодший. Так колоритно англійською пояснив мені продавець.

На ринку ж уся продукція місцева. Дешевша, ніж в маркетах. Картопля, морква, шпарагівка, цибуля, часник.  Помідори продають свої, не привезені з Єгипту. Продавець навіть образився, коли я запитала, що ще не сезон на них. Для цього є парники в Задарі, навіть адресу давав і пояснював, що під агроволокном вирощують багато культур. Повірила. Але купила лише абрикоси, бо знаю, що в нас неврожай на них. Здивувало, що величезний ящик  жирних равликів за хвилини розкупили. Якби не так, то вони ганяли б уже по дорозі, такі швидкі якісь. Не імпортні тут і морепродукти. Риба на всі смаки. З такої, що і в нас дорога – сібас.  100 кун – початкова ціна, це  приблизно – 400 гр.  Ми купили  чудової риби без кісток  за 50 кун і  кілограм акційних креветок за 50 кун. По десять кун нам уже скинули. Після походу на рибний ринок ми ще й зварили місцеву рибну страву  – бродет, щось середнє між рагу і дуже густим супом з кількох  сортів риби і морепродуктів. Справжню рибу на грілі ми їли в круїзі острівним архіпелагом. В меню був ланч і обід. Так от друге  перевершило наші сподівання і надихнуло відвідати рибний базар. Про це я розповіла пану Ярославу і він  мені не перечив, бачачи засилля товарів аграрних підприємств  Італії, Франції, Швейцарії.

Він мав можливість спостерігати, як  впроваджуються проекти з будівництва нових ферм і переробних підприємств. В цьому допомагають з фондів ЄС. У пріоритеті — розвиток органічного тваринництва.

А ще ми говорили про хорватський досвід, який  може стати корисним для деокупації Донбасу, адже тут з літа 1990 р. до січня 1998 р. деякі хорватські території були окуповані. Питання вирішили не за допомогою військової і поліцейської операції, а  за допомогою дипломатичних зусиль під егідою Організації Об’єднаних Націй, і рішучої участі США. Так відбулася мирна реінтеграція Східної Славонії. На його думку, для врегулювання ситуації на Донбасі необхідно – задіяти дипломатичні засоби і політичний тиск. Але це  тривале явище. Пан Ярослав каже, що зустрічав тут людей, які й досі  незадоволені цим процесом. У нас в Донбасі  також далеко не всі налаштовані жити в незалежній Україні. Але війни ніхто не хоче. У нас було багато питань  про життя цієї країни і ми великі надії покладали на зустріч з почесним  консулом України в Хорватії Івіцою  Пірич. 20 серпня минулого року дипустанову  відкрили у Спліті, але за три дні ми  не змогли піймати пана почесного консула, з яким  пробували зв’язатися через Фейсбук. Так от, офіційної  оцінки ми не  змогли почути, як і послухати масштабніше судження про життя-буття Хорватії. Але  ми відчули її дихання, красу,  привітність людей, їхню дружню підтримку. Життя триває. Світ відкритий і досвід  субстанція мінлива, дає можливість вчитися на чужих помилках і рухатися вперед. А ще ми відкрили в цій подорожі велике національне  надбання – думаючих людей, працьовитих, світлих, легких у спілкуванні.

Людмила ОCТРОВСЬКА                                                    

Тернопіль-Задар-Спліт



БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.