Є люди, з якими легко розмовляти, переживати важкі хвилини, мобілізовуватися до відповідальної справи, співати чи слухати вірші. Вони створюють навколо неповторну атмосферу тепла, підтримки, відчуття родинності.
Василь Дунець належить до таких людей. А ще він уміє світлими і радісними фарбами своєї творчості прикрасити чорні смуги життя, які приходять непрошеним гостем. Митець переконаний, що навіть у складні часи нас оточує денне світло, сонце виграє своїм промінням навіть у мороці буднів, створюючи безліч відтінків.
Унікальність цього чоловіка навіть не в тому, що він – професійний український інженер шляхів сполучення, Почесний дорожник України, ще номінується у трьох іпостасях: поет, композитор, співак. Неординарність Василя Ярославовича в тому, що за яку справу він не візьметься, виконує її сумлінно, самовіддано на прославу гідного імені родини та України. А нагороди самі його знаходять, хоч він скромно усміхається і каже, що не для відзнак працює.
Співак — лауреат міжнародного фестивалю-конкурсу української естрадної пісні «На хвилях Світязя». Держава його працю пошанувала орденом «За заслуги» ІІІ ступеня, активна громадськість краю визнала його переможцем конкурсу «Людина року-2018». Ще він став рекордсменом «У книзі рекордів України», як автор 42 пісень, присвячених родині: матері, батьку, дружині, дітям, онукам. А для родини-України і для світового українства поет і композитор створив на свої слова та вірші класиків української літератури і сучасників-побратимів понад 300 творів. Його пісні знані не лише в Україні, а й у США, Канаді, Німеччині, Польщі, Франції, Англії та Австралії. Є там і виконавці його пісень, великі друзі композитора і поета.
Зрештою, перша його подорож за кордон і дала поштовх до розвитку «індустрії» його таланту. Він з усмішкою розповідає, як поїхав до Канади в кінці 90-х з гуртом «Веселі галичани». Тоді співав під гітару бардівські патріотичні пісні, написані до мітингів, дат національних героїв, до референдуму, але у вузькому колі. А в Канаді виступив перед українцями і зрозумів, що люди хочуть його пісень, голосу, думки.
– Відчуття змін, нових політичних віянь, смак вільної доби, відкриття замовчуваних сторінок історії, власне, громадянська лірика і вивела його на люди зі своїм наболілим.
– Так. Тоді відновився випуск журналу «Дзвін», в якому друкували твори поетів, яких раніше замовчували. Так я познайомився з творчістю – Бориса Мозолевського, про якого казали, що його вірші пахнуть космічно-степовим вітром, і глибокі, як небо України, Олеся Лупія, лауреата Шевченківської премії, якого називали душею рідної мови, світлої і незламної дисидентки Надії Кир’ян, репресованої поетеси Марії Потикевич-Заболотної, та інших, колись заборонених поетів. Вірші самі лягали на музику. І коли я співав ці пісні на концертах в Канаді, люди підходили і просили записи, щоби вдома слухати. А я ж нічого не мав. Тож перші мої касети я записав у Канаді. Мені там купили магнітофон і я наспівав те, що було в пам’яті. Тоді ж комп’ютерів не було, то від руки писав на етикетках і назви пісень, і авторів. А повернувшись додому вирішив, що я мушу записати ці пісні в професійній студії. Це мені відкрилося вже не як хобі, як раніше було, а як місія. І зі звукорежисером Олександром Третяком, нині киянином, ми записали перші бардівські аудіоальбоми “Слухай і думай”, “Молитва до України” і “Гей, всі на Січ”, які я згодом об’єднав в один компакт-диск «Слухай і думай». Тоді, в перші роки незалежної України, я зрозумів, що писати вірші, давати їм крила, нести до людей – справа, без якої вже не зможу жити. До референдуму 1991р. пісню «Ніч перед референдумом» написав за одну ніч. Ми тоді з листівками їздили в Запоріжжя, агітували, що ми потужна країна і коли станемо незалежними, заживемо краще. І слова самі просилися на музику: «Вставайте-бо, хлопці, Вкраїна не спить, у бій вирішальний іти нам велить. Сьогодні важнішої справи нема, позбудьмося ж, браття, страшного ярма…». Вранці взяв гітару і цією піснею розбудив хлопців…
– Талант вам з братом Богданом подарувала матуся… Я знаю, що ви за це завжди дякували їй у своїх піснях.
– Вся мамина родина Лужецьких була співуча. В Просвіті, коли ставили вистави, мама співала арії з вистави «Наталка-Полтавка». Я все життя люблю мамині мальви, хату, в якій виріс. Тому і першу поетичну збірку, і перший аудіоальбом з ліричними піснями та професійними аранжуваннями назвав «Мамині мальви». Аранжували ці твори тернопільські композитори Юрій Крохін і Олександр Бурміцький.
Нині Василь Дунець вже має в активі одинадцять магнітоальбомів і компакт-дисків. Передостанні два — «Посміхайтесь, люди добрі» та «Ми — українці» репрезентував на своєму доброчинному вечорі, а прибуток від концерту передав волонтерам Логістичного центру допомоги бійцям , що обороняють східні рубежі України…
– Серйозна місія збірників, війна – волонтерство, а тут така назва із закликом усміхатися…
– Військові стомлюються, напруга неймовірна в умовах цієї гібридної війни і вони просять, щось обнадійливе, іскрометне. Це ліричний збірник. А от в другому – патріотична тематика. Це вибрані пісні, які присвячені визначним подіям з життя нашої країни і нас, бо ж ми нероздільні. Дуже болюча тема війни. Он пісня Сергія Свинарчука з Дніпра,- «Третій тост», яку я виконую, набрала в інтернеті за кілька місяців більше 600 тисяч переглядів.
Найсвіжіший диск – «Рушники з України», який презентував Василь Дунець в минулому році на своєму ювілейному авторському концерті в палаці культури «Березіль», одержав назву від пісні на слова світлої пам’яті поета Сергія Сірого.
– Мене попросили з Канади, щоб я написав пісню до 125-річчя поселення українців у Канаді. Я подумав про себе, що ніби недавно писав пісню до 100-річчя цієї події, а вже минуло 25 років. Написав слова нової пісні, але вони мені не дуже подобалися. І тоді я зателефонував Сергійкові, вислав йому свій вірш і розповів про ідею. За кілька днів він написав на цю тему два вірші: «Рушники з України» і «Так, ми – українці», на які я відразу написав музику. Перша пісня і дала назву альбомові. А музику на вірш «Так, ми – українці» я писав з претензією на гімн української діаспори Канади. Цей твір прижився в Канаді і, з ініціативи мого сина Тараса, в Торонто був відзнятий пречудовий відеокліп на цю пісню, яку в ньому виконують наші земляки-українці: Богдан Дремлюх; Михайло, Валентина і Роман Бутенки; Адріана та Ігор Артем’яки, Володимир Михайличенко і Микола Кліщ. Цей відеокліп, з привітаннями від друзів з Канади, став для мене сюрпризом на моєму ювілейному концерті. І я безмежно вдячний синові і друзям за вітання і чудове виконання цієї пісні.
– Кажуть, коли людина чогось дуже хоче, то їй допомагає Всесвіт. Ви відчули цю допомогу?
– Однозначно, Бог допомагає мені завжди і у всьому. Коли мене запитують, як я пишу музику, то відповідаю, що я лиш записую те, що мені посилає Бог. А інколи буває, що пісня готова, а коштів зробити аранжування, запис нема. Але я починаю це робити і якось кошти знаходяться, і задуми здійснюються. Всевишній чує наші прагнення, а особливо, коли вони благородні. Може я колись і не відважився б вийти на сцену. Голос у мене не має широкого діапазону, композиторський відділ консерваторії не закінчував, та й професію вибрав технічну і віддав їй 50 років життя. Про ті свої вагання розповів моєму щирому другові, композитору і аранжувальнику – Юрію Крохіну. А він мені відповів, що Бог дав тобі цей талант і ти мусиш його розвивати, бо колись він запитає, чому ти не виконав ту місію, яку він поклав на тебе, а закопав талант. Аргументом також стало те, що Марк Бернес, Леонід Утьосов теж не мали потужних голосів, але люди їх дуже любили, бо вони співали серцем, душею. І мене окрилює ця любов.
А ще дотримуюся думки, що наперед планами не варто ділитися. Зробив – кажи.
Цей безмежно талановитий, глибкодуховний чоловік вміє просто, задушевно, безпретензійно зачепити і віршами, і піснями найтоншу струну серця. Його пісні охоче беруть у свій репертуар професійні відомі співаки, народні і заслужені, зокрема, Іван Попович, Павло Зібров, Степан Галябарда, Петро Чорний, Ірина Стиць, Наталя Бурмас-Крохіна, Роман Рудий, Григорій Драпак, Алла Опейда і В’ячеслав Судима, Світлана Бояркевич (Іспанія), Ігор Сипень (США), Леонід Корженевський, Світлана Бабчук, Ірина Гречко, Світлана Сорочинська, Іван Ракочий та Олександр Баранівський. Співаки з Канади: Богдан Дремлюх, Михайло, Валентина і Роман Бутенки, Адріана та Ігор Артем’яки, Володимир Михайличенко і Микола Кліщ та інші. А також гурти: “Козацькі забави”, “Веселі галичани”, «Криниченька», “Отава”, дует «Два крила», учасники театру пісні “МІКСТ” та інші виконавці.
– Пане Василю, а ви добре знаєте, хто ваш слухач у широкому розумінні слова, бо ваші пісні звучать на українських та світових радіохвилях, на телеканалах? Ви збираєте на свої концерти переповнені зали…
– У моєму репертуарі є пісні для всіх категорій, а не окремої групи людей… Батьки часто приходять з дітьми, та й діти виконують мої пісні. Але я точно знаю, що мої слухачі це шанувальники української мови, пісні, національного духу, патріоти, які втілюють своїм життям заклик «Україна понад усе».
Я належу до прихильників його таланту. Дописую матеріал і вже все буденне, що муляло скраю серця, відлягло, проясніло. Згадала його сонячну усмішку, рядки поезії, які він читав… Вміє таки запустити сонячні зайчики і прописати золотими барвами дощові хмари… Дякую, Маестро, за цей щедрий і безцінний дар!
Людмила ОСТРОВСЬКА