Хто дав тернополянам змогу доторкнутися до вічності

0
120

Кажуть, що вічність – не сума часу, а образ, створений з часу.  А ще філософи, які раз за разом окреслюють своє бачення таких важливих понять, як «вічність», «час», «життя», стверджують, що вічність закохана у творіння часу. Якщо це й справді так, то таке творіння, як класична музика, яка й справді є породженням певного визначеного часу в історії людства, саме такі почуття і викликає. В цьому прихильники   колективу Муніципального Галицького  камерного оркестру під орудою народного артиста України Василя Феленчака  переконалися ще раз на  концерті класичної музики «Дотик до вічності», який  у ці дні подарували митці тернополянам та гостям міста.

Хто не чув  переконання про те, що все в житті минає, тільки музика вічна? Але на таких імпрезах ще й відчуваєш не лише  дотик до цього незбагненного явища, а й розумієш, що у вічність  кожен летить сам, бо саме  музика її озвучує,  дарує відчуття  пульсу  продовженого життя для прийдешніх поколінь. Тільки треба не забувати, що це та царина, яку визначає   незворушний час. Ми на концерті камерної музики слухали програму  уже  визначених  «переможців» цього «хіт–параду».

Відкрив програму   твір видатного італійського скрипаля та композитора 17 століття Арканджело Кореллі «Три п’єси». Музиканти  тонко передали те, що вклав автор у свою роботу. А він завжди у своїй виконавській манері відрізнявся винятковою шляхетністю, «співучістю» гри, плавністю звуковедення. У звучанні нот ми відчули дух автора через чотири століття. Він був   ліричним, замисленим, зосередженим, і при цьому — схвильованим, патетичним та стрімким. Кажуть, що музика своєю мелодією доводить нас до самого краю вічності і дає нам можливість упродовж кількох хвилин осягнути її велич.  І неважливо, як давно вона була написана – емоції та почуття, які вона викликає, залишаються незмінними.

Час  створення клавірних концертів Йогана Себастьяна Баха  датується 30-роками XVIII століття. В той час Бах очолював Музичне студентське товариство при Лейпцигському університеті, беручи участь у його концертах як диригент і як соліст.

У виконанні Галицького камерного прозвучав  концерт №1 для клавесину з оркестром, який  належить  до найпопулярніших.  В  основі цього драматичного твору  – енергійна сувора мелодія, широко розвинута, рухлива і пружна головна тема. Мелодія стверджує , що наше життя – це також вічність у мініатюрі, це крихітна частинка, пилинка на її просторах. Але музика, яка проходить крізь роки, крізь наших попередників та крізь нас самих, не змінюючись, і є тим чимось постійним, стабільним, певним, надійним, за що можна вхопитися, на що опертися у вихорі секунд та хвилин нашого життя. А вони були неповторними і  в житті цих талановитих людей, які передали  нам через ноти  і століття свій настрій.

Так, історія написання Феліксом Мендельсоном «Фінгалової печери»  пов’язана не з просто з музикою, а з життєвою історією композитора. У Шотландії, на острові Стаффа є одинадцяти метрова  морська печера з шістдесяти метровою глибиною, яку природа сформувала близько 66 мільйонів років тому. Багато тисячоліть над створенням печери «працювали» морські хвилі, розмиваючи базальтові породи. Печера має великий вхід у вигляді арки, всередині вона наповнена водою. Є лише один день у році, коли сонце так розміщується над горизонтом, що його промені можуть повністю цю печеру освітити. Це диво природи є просто унікальним, адже  чекати на нього потрібно цілий рік. Німецький композитор, піаніст, диригент Фелікс Мендельсон побував на острові Стаффа і побачив на власні очі цей унікальний феномен. Музиканта до глибини душі вразила гра світла й тіней, що наче демонструвала перемогу дня над ніччю, життя над смертю, добра над злом. Зрозумівши ту непорушну стабільність вічності, втілену у камені, та факт швидкоплинності часу, впродовж якого сонце осявало його твердь, свої враження від побаченої краси та величі природи Мендельсон передав музикою в увертюрі «Гебриди, або Фінгалова печера».

А побачити  і відчути це диво нам дав можливість  Галицький камерний оркестр. Маестро Василь Феленчак, віртуозно диригував  ніби не оркестром, а стихією. Вслухаючись у мелодію , ми бачили  північний морський пейзаж,  спочатку м’який, ніжний, елегійний. А потім музика поступово і тонко  описала те, що відбувається у печері в той один день в році. Це був  феєрверк краси,  драматизму та динамічності.

– Скільки людина має почуттів, стільки й відтінків цих емоцій можна передати музикою, – каже  художній керівник і диригент оркестру народний артист України Василь Феленчак. – В партитурі лише значки, ноти, а що за ними – кожен бачить по-своєму, а треба, щоб і ви побачили це нотне диво.

Від віртуозності керівника залежить загальне звучання музичних партитур,  саме  так  через людей з інструментами  він  висловлює  своє бачення   настрою мелодій і доносить його нам. Неперевершена мануальна техніка,  легкість польоту  диригентської палички, характерні «па», навіть шепіт губами, увиразнювали гру наскільки , що оплески переростали в овації і крики «браво». Диригент на сцені  – особа унікальна. Він як перекладач , що пояснює музикантам   нюанси звучання і  як посередник між партитурою й публікою… Нас маестро не тільки  закликав слухати вічність,  виконуючи світову класику, а заворожив нею.

Лірика, пристрасть, урочистість, відчуття братерства, любовного зізнання – все це  відкрила слухачам опера видатного німецького композитора 17 століття Ріхарда Вагнера «Нюрнберзькі мейстерзінгери», яка  вважається найбільш переможним твором цього автора. В музиці звучить  єдність стремління і волі до спільного будівництва майбутнього. Надзвичайно важливо, що, виступивши автором і музики, і сюжету цієї опери, Вагнер поставив собі за мету окреслити місію митця, який служить своїм мистецтвом своєму народу. У концерті звучали твори  Джакомо Пуччіні, якого  називають останнім видатним оперним композитором 19 століття, а ще кажуть, що він зв’язав 19 та 20 століття.  Зворушливою була  розповідь Мімі із опери «Богема», яку  яскраво і смачно виконала українська співачка (драматичне сопрано), солістка Галицького муніципального камерного оркестру  Галина Шевчук. Шквал овацій викликало виконання творів  Ференца Ліста, Георга  Фрідріха Генделя, Джузеппе Верді.

Концерт  камерної музики  з такою романтичною назвою  – «Дотик до вічності» дав можливість замислитися над міфом і гармонією  світу і порівняти його з технократичною прозою буденщини та  помріяти про інші світи, яскраві, поетичні, романтичні. А ще ми могли  з  тими,хто творив музику всього із семи нот –  будити  сонце в безлічі країн і горизонтів, зберігати море в мушлі, тримати в руках сфери щастя, шум піску і погойдування човнів, слухати краплі дощу,  блукати в хмарах, співати вітрам поеми… Дихати одним повітрям  з музами музики і мандрівок, які по-сестринськи   заворожували  нас  на хмаринці  вічності.

Завершення концерту було пам’ятне не тільки тим, що майже всі артисти  одержали квіти і щирі слова вдячності за це святкове дійство, а й  днем народження наймолодшого артиста  оркестру Василя Галабурди. Мамі – композиторці дитячих пісень  з Гниличок Підволочиського району  Надії Галабурді і татові  музикантові  є ким гордитися. Маестро Феленчак  сказав, що Василь не так давно грає в оркестрі, але дуже талановитий і перспективний юнак.   Іменинникові  зичили    подальших успіхів у його музичній та виконавській кар’єрі, успішно вчитися, іти вперед, досягати висот – у музиці та житті.

Незмінні ведучі концертної програми поетка Олена Лайко і заслужений журналіст України Михайло Зубик  побажали, щоб  чудова класична музика, насичена філософською мудрістю, глибиною, завжди нас  дивувала, наснажувала, підтримувати,  залишаючись безперечним елементом вічності, до якого хочеться доторкнутися душею і серцем.

Закінчуючи   музичні нотатки   вічності  від тих, хто спробував стати її ловцем, від  поціновувачів  класики,   додам лишень, що  програма   підібрана і виконана так, що музика  не просто перенесла нас у просторі і часі, захопила на хвилю  релаксу, а й спонукала у своїй строгості та правильності  шукати відповіді на непрості запитання життя. Якось захотілося  з її допомогою і пофілософствувати, і відкрити для себе щось особливе, відволікаючись від реалій нашого сьогодення, аби разом прийти до висновку, що ж таке вічність, яке відношення вона має до музики і як жити з нею у гармонії з сьогоденням.

– Класична  музика — це не складно, – якось сказав народний артист України Василь Феленчак. –  Треба лише робити кроки до її розуміння.

Дякую, маестро, за ці  неповторні і такі потроібні кроки, які Муніципальний Галицький  камерний оркестр  дарує нам щомісяця.

Людмила ОСТРОВСЬКА

 

 

 



БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.