Весна, романтика і кохання – близькі до тотожності. А коли ці слова лягають на ноти, то звучить потужна мелодія – гімн Світлу… Саме так сприймався концерт Муніципального Галицького камерного оркестру під орудою народного артиста України Василя Феленчака.
На енергетичномі рівні в залі відчувався потужний потік музики весни, який розпочинає пору цвітіння і дозволяє поринути у чарівний світ звуків.
Шляхетно зазвучала повість про глибокі почуття, благородство, яке дарує пора закоханості. Це прочитувалося у звуках музичних інструментів, що злагоджено розгортали події з історії оскароносного «Короля левів» Елтона Джона, запитуючи «Чи можеш відчути любов?». У кожній із мелодій Джона Леннона, Пола Маккартні звучала проста, щоденна, щира любов, що читається між рядками, як у пісні «Вечір важкого дня». Зал бурхливими оплесками дякував оркестру за чудове виконання мелодій про почуття. Ось цей твір звучав, як очевидне зізнання в коханні. У ньому прямо і відверто говориться «Я не можу відвести очей від тебе», а далі вже зовсім все конкретизується «Я люблю тебе, бейбі, і дозволь мені любити тебе».
Це результат спільної праці двох американських авторів та виконавців власних пісень Боба Кру і Боба Гаудіо. Мелодія цього невеликого музичного твору, написаного для голосу в супроводі інструменту на ліричний вірш віддалася в душі меланхолійним романсом. Словом, суцільна лірика і романтизм. Король романсів Олександр Олесь писав зізнання в коханні, які згадалися під мелодію оркестру. « Я закоханий, Люблю! Не признаюся нікому, навіть місяцю ясному, тільки, може, солов’ю. І сказав… А солов’ї вітру, хмарам розказали. І тепер думки мої вся земля і небо взнали…»
Популярна американська співачка, авторка пісень та актриса Леді Гага, яка славиться своїм неординарним баченням усього, чим займається, вирішила змінити підхід до романсу. Насамперед, цей жанр у її трактуванні став «the BAD», тобто, поганий. А по-друге, вона для цього так би мовити, «поганого» романсу, вирішила запозичити класичну музику – тему фуги сі-мінор Йогана Себастьяна Баха. Навіть більше – сама написала до пісні текст. Вийшло не так вже й погано, хоча, на перший погляд, синтезовані фрагменти з Баха, виконані в попсі, звучать дещо незвично.
Музиканти нас переконали, що можна розповідати про любов по-різному. І в стилі популярної мелодії, і рок-музики, і романсу, як класичного, так і не зовсім. А як кохання оспівує джаз, ми пробували зрозуміти на прикладі пісні американського композитора та автора пісень Коула Портера «Ніч і день», яку він написав ще в 1932 році. Особлива мелодія тим, має здатність панувати над часом. Чому? А тому, що у ній все просто – вночі і вдень – «тільки ти, під місяцем і під сонцем, близько від мене чи далеко» – ця формула зізнання в коханні є настільки досконалою, що всі приймають її як аксіому.
Якщо ми спробуємо дати відповідь на запитання, в чому ж секрет популярності мелодії Гарольда Арлена «Понад райдугою», то знайдемо це на поверхні. У ній оспівується любов до життя, до світу, що оточує, і водночас – прагнення змінити його на краще.
В цьому великий успіх і однієї з найліричніших і найдраматичніших пісень про кохання Франческо Сарторі «Час казати «прощавай», де є і безмежне кохання, і розлука, і страждання від неможливості бути разом, і утвердження того, що закохані зберігають любов у своєму серці назавжди, і цьому не стають на заваді ні відстані, ні океани, ні час…
Подарував нам оркестр і порцію кави… тернопільської, адже кава і кохання, як весна і романтика. Коли, як не за філіжанкою кави, відбуваються романтичні побачення, звучать особливі зізнання, складаються нові стосунки, будуються щасливі плани… Отож, кава – як виклик брутальній долі, коли самотньо за столиком десь у кав’ярні, кава, як зброя, захована в горнятку, з якого можна на двох тягти час до ранку, кава, як привід зустрітись і прямо поговорити, наговоритися. Як протест, маніфест, забава, як секрет, яким хочеться поділитися, як ознака дозволеності і дорослості, як підстава, як символ. Цими словами ведучі концертної програми поетка Олена Лайко і заслужений журналіст України Михайло Зубик ввели глядацьку залу в мелодію Е. Морріконе «Новий кінотеатр Парадіз».
А ще того вечора у залі звучав вальс. Дуже часто почуття закоханим допомагає висловити танець. І вальс серед них займає одне з перших місць. Адже саме тут є можливість впевнено підійти до дами серця, галантно поклонитися, подати руку і закружляти по паркету, підкорюючись вічному, звичному і такому легкому ритму. І не потрібно тут жодних слів – є просто музика. Багато знаних і шанованих композиторів цілого світу, не лише Європи, звертали і звертають на вальс свою увагу. Але є твори, які можна назвати справді класичними зразками такої музики. Серед них – вальс із балету «Сім красунь» одного з найвідоміших композиторів Азербайджану 20-го століття Кара Караєва. Зараз, переживаючи нову хвилю визнання, цей твір дуже часто лунає у концертних залах Відня, Лондона, Парижа, є у репертуарі знаних оркестрів Німеччини та Італії. Саме цей вальс особливо урочисто звучав у виконанні Муніципального Галицького камерного оркестру.
Отже, романтична музика – така різна, така цікава, така несхожа і при цьому, єдина в одному, – дає можливість слухачеві зрозуміти, що закоханість чи піднесені почуття, які ми відчуваємо до інших, – це безцінний скарб життя. І як добре жити – заради посмішок без приводу, довгих розмов, відпочинку після важкого дня, заради блиску в очах, танців під дощем, улюблених пісень і хороших книг, заради людей, які сприймають тебе таким, яким ти є, заради усіх тих дрібниць, що змушують нас відчувати смак життя.
Про музику і романтику, про почуття, передані засобами музики, про кохання, яке здатне жити і звучати у кожній ноті, можна говорити без кінця. Романтика почуттів – річ незбагнена. Галицький камерний оркестр своєю музикою розкрив багатогранність почуття, красу кохання, романтичних стосунків, які бувають то теплі і затишні, як відданість батьків, то дзвінкі і веселі, як обійми друзів, то ніжні і світлі, а часом гострі й пекучі.
Ми відчули, що любов просто є. З’являючись нізвідки, вона, як правило, потім уже нікуди не зникає. Якщо й відсторонена з переднього плану іншими подіями чи захопленнями, вона все одно назавжди залишається у таємних схованках нашого серця. А ще вважається, що любов – це єдина річ, яку ми можемо подарувати, і все ж вона у нас залишається. Романтична музика зачарувала тонкими субстанціями почуттів, чистотою помислів, які сьогодні не завжди є в нашому житті. Люди стужилися за справжнім, глибоким, ніжним, високим. І саме музика глядачам подарувала це свято, за що вони довго не відпускали артистів, купаючи їх в оплесках.
Маестро Василь Феленчак, дякуючи глядацькому залу, закликав: «Даруйте свою любов близьким людям, і нехай вона завжди залишається з вами, зігріваючи і осяваючи своїми світлими, теплими променями серце, кожен день – буденний чи святковий, і весь Всесвіт довкола».
Людмила ОСТРОВСЬКА