Тернополянка Дзвінка Торохтушко розповіла, чому всі втомилися

0
32

Нічого нового не сталось. Для притомних – очікуване і логічне, для непритомних – ніколи такого не було і ось знову. – пише Погляд.

Насправді – все, як констатував давним давно Анатолій Лупиніс: Життя триває, точиться війна.

І не лише на Сході.

Все, що відбувається сьогодні – є об`ємним і багатовимірним. Заплутаним, як Гордіїв вузол. Його можна мечем, звичайно. Це було б ефектно і грандіозно. Можливо, що ми отримали б Перемогу. Таку бажану, таку справедливу і довгоочікувану.
Питання – чи не була б вона перемогою Пірра?

Втома. Всі втомились. Кожен по своєму і всі загалом. Бо паралельно з війною на Донбасі, ми ведемо і війну внутрішню. За себе самих. За нашу віру, свободу думки, слова, за мораль, автентичність, культуру і мову. Кожен клаптик нашої самосвідомості ми відвойовуємо у столітніх монстрів брехні і омани. За всі здобутки існує своя плата. Ми втрачаємо друзів, родину, частину себе самих. За всі поразки також є ціна – майбутнє наших дітей.

І в цьому моменті ми втрачаємо інстинкт самозбереження.

Нам так хочеться спалити Карфаген, що ми підсвідомо стаємо Геростратами.

Карфаген згорить синім полум`ям. Але чи готові ми заплатити за це власною руїною і попелищем?

Не забуваймо, що Там, у Карфагені (чорти б його забрали!) сидить божевільна мавпа-хуйлопітек на ядерній кнопці.

А Європа, США, Радбез ООН – дуже стурбовані люди. Але, не Україною, не нами. Лише своїми інтересами.

Ми – буфер між світом і хуйлопітеками. Світові, за великим рахунком, байдуже, чи ми є. Хуйлопітекам хочеться, щоб нас не було. В них Китай на східні кордони облизується на всю свою простору демографію . Їм потрібен простір для міграції і розбудови “русского міра”.

Вони завжди так робили. І будуть робити. Бо ординські гени кочівників вимагають руху. Засрали одну стоянку – полізли засирати далі.

Вони не здатні будувати. Нічого. Вони здатні вбивати, калічити, поневолювати і знищувати. Країни, нації, світ.

Вони – імперія.

Римляни, коли завойовували територію, одразу прокладали там дороги. Росія – це одна велика, роздовбана возами з награбованими трофеями і рабами, дорога в нікуди.

За великим рахунком – це брехня, підступ, омана і Смерть.

Великої війни з нею не уникнути. Якщо хочемо вижити і жити. Як держава Україна, як народ, як нація.

Вибір завжди є і вибір завжди за нами. Хочемо бути вільними – треба боротись. Хочемо бути рабами – можемо зникнути. Як обри, наприклад. Хтось знає достеменно: хто такі обри?

А от є версія, що вони і не зникали нікуди. Просто самоназва їхня була – добрі. І вони пережили і скитів, і сарматів, і всі орди, котрі тирлувались в їхніх краях. Просто адаптовувались під всіх. І тулили свою хату скраю коло кожної імперії. Кажуть – ходять десь поміж нами і самі не знають, хто вони: хохли, малороси… Яка різниця? Живуть – то й вже добре. Обри…

Я не експерт з політичних і військових питань. Тому мені важко оцінювати і прогнозувати те, в чому я не розбираюсь.

Наразі – маємо те, що маємо. Нічого нового. Ще один виток кривавого сценарію, павутина брехні, пропаганди і контрпропаганди, хитке становище України в світі, хиткий рейтинг Президента, хитка ситуація в державі.

Що ми можемо змінити? Багато чого. Почати думати, наприклад. Аналізувати і робити висновки. Ретельно цікавитись станом справ в Армії, освіті, медицині. Змушувати владу працювати на користь суспільства. І міняти її. Від низів і до верху. Це можливо. Контролювати закони і поправки до них.

І ще – дотримуватись Конституції, Декалогу і пам`ятати про Кримінальний Кодекс.
І забути про те, що від нас нічого не залежить. Від нас залежить дуже багато. І ми можемо багато. Йде велика світова гра. Ми в ній не гравці. Ми – полігон. Шахова дошка.

В шахових партіях я теж не знавець.

Тому коментувати ходи нашої влади на міжнародній шахівниці, не можу. Єдине, що я розумію, що ходи турами ПП-2014 і ходи турами ПП-2019 – це ходи різними турами.
Побачимо. Головне – не робити дурниць і тримати порох (Пороха))) сухим. І не опускати рук. Бо виживають сильніші. Карфаген буде зруйновано. Без цього – ніяк. Можна сушити весла, витягати на берег лодії і заливати горе горілкою. І ще співати довгих і тужливих пісень про неволеньку, воріженьків і свято вірити в росу на сонці.
Треба жити і боротись. І навчитись любити себе. Перестати нити і плакатись. Плач не дає свободи. Ніхто не обіцяв, що буде легко. Буде важко. Але все буде добре!

Дзвінка Торохтушко

 



БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.