Наявність чи відсутність субсидій для багатьох галичан – це не просто адресна безготівкова допомога від держави. Це вже ціла філософія.
Субсидії стали мірилом престижу, поваги, зневаги, способом похизуватися перед сусідами або підколоти того, кого вже давно кортить.
Особлива каста цьогоріч – люди, які мають родичів за кордом. І не просто мають цих родичів, вони ще й прописані у їх домі.
«Та у вас не буде субсидій, заспокойтеся, бо ви маєте сина, дочку, тата… і так далі за кордоном. Навіть не думайте і не надійтеся. Я точно знаю. По телевізору балакали», – іноді зі співчуттям, а іноді з ледь прихованою зверхністю і злорадністю скаже сусід, родич чи знайомий. Галицька ментальність проявляється у найдрібнішому, а там, де присутність чи відсутність грошей або вигоди – найбільше.
Дехто ж субсидіями випробовує характер. Наприклад, Ольга Михайлівна з Чортківського району у разі відсутності субсидій планує переселитися до райдержадміністрації.
– Якось сестра мені гонорово казала, що мені не дадуть субсидій, бо маю дочку за кордоном, – говорить пенсінерка. – Ну і що, що дитина за кордоном? Вона мені абсолютно не допомагає, бо сама виживає. Вона не бізнесмен там, а прибиральниця. Їй дитину потрібно годувати. На субсидії подала. Не переживаю. У районній держадміністрації будуть опалювати. Думаю перезимувати там.
Ганна ГОСТРОЯЗИКА