Чому тернополянка купила окуляри у рази дорожче, ніж вони коштували

0
2104
Окуляри зі своєю історією

Як я купила собі окуляри…

Прийшла додому і не можу заспокоїтись. Проходячи повз шлейф придорожніх генделиків, побачила стареньку згорблену жінку, яка намагалась продавати одяг та інші, напевно мало кому вже потрібні речі, які, напевно, колись були, а може й дотепер залишились цінними для Неї, речі її дітей чи онуків, не знаю… Я мимоволі зупинилась і глянула на Неї. Вона відразу запропонувала мені купити окуляри.

– Вони коштують 30 гривень, мені просто потрібні гроші, бо я не маю, – лагідним, прохаючим голосом промовила Жінка.

Мені не потрібні були окуляри, але я їх купила. За 200 гривень. Більше у мене в кишені не було. До горла підкотився ком. Вона взяла мене за руку і я відчула як тремтить Її рука.


Бабуся Марія. Якщо Вам навіть не потрібні речі, які Вона продає, купіть щось

– Скажи як Тебе звати? – запитала мене ця тендітна і світла бабуся.

– Я буду молитись сьогодні в церкві за Твоє здоров’я, – сказала Вона мені вслід і я, одягнувши на голову ті окуляри, пішла.

Обов’язково хочу побачити її ще раз. А може і не раз… і не два… А ще я хочу, щоб проходячи повз таких людей, ми все таки зупинялись. Не знаю, що у житті пережила Вона. Мабуть, багато чого – радісного і сумного. Вона – це ще одна Доля. Доля, яка змушує задумуватися і щось відчувати…

Ольга ПРОЦИК

Конкурс журналістських матеріалів «Поспішай творити добро»

ініційований «Благодійним фондом Олександра Шевченка»

та Українським журналістським фондом»

 



БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.