Тернополянка, яку обікрали вдруге за місяць, зберігає душевний спокій

0
1931

– Першого разу вирвали ковану решітку і видавили вікно. Наступного разу злодіям було легше, бо ми ще не встигли назад поставити решітку, то лише якимось чином видавили металопластикове вікно. – розповідає тернополянка Оксана Дябло. Протягом місяця двічі обікрали її помешкання, що в дачному кооперативі «Росинка», поблизу села Романівка. Спершу злодії викрали побутові речі. Коли залізли на дачу вдруге, забрали праски 19 століття.

– Ці праски ми колись знайшли на горищі в будинку моєї бабусі, –  розповідає Оксана Дябло. – Вона корінна тернополянка, тобто ними користувалася ще моя прабабуся.

Жаль, бо це була сімейна реліквія, служили нам для прикраси інтер’єру в помешканні, свого роду зв’язок поколінь. Мої діти дорожили ними. Не цікавилася, скільки праски коштують, якщо чесно. Йдеться не про матеріальну цінність цих предметів, хоча, одна була з гербом і в хорошому стані.

– Як себе заспокоюєш?

– Ну в світі трапляються дива. Маємо надію, що віднайдуться.

– Чи може навіть пробувала прасувати? Як ними у 19 столітті користувалися?

– Ні, не пробували, лише ретельно вичистили. Принцип роботи був досить простий –  верхня кришка відкривалася, в середину завантажувалося вугілля (інколи – деревне вугілля). Таку праску розігрівали вимахуючи нею вправо-вліво. При цьому повітря через отвори у прасці продувало вугілля і останнє розжарювалося.

– Вас обікрали двічі. Як гадаєш, це ті ж злодії, яких хтось напоумив, що старі праски цінні?

-Так, нас двічі обікрали цього місяця, але не думаю, що йшли саме по праски. Ще в колекції маємо старовинний ліхтар, яким зустрічали потяги, його залишили. Тобто, якби йшли за антикваром, то не забирали б  інші речі, наприклад переноски, інструменти, чи зарядки до телефону.

– На твою думку, є виправдання тим людям, які так вчинили? Це ж так неприємно. Чи задумувалася коли-небудь, чому деякі люди крадуть?

– Звичайно, коли порушується приватний простір людей, які з любов’ю облаштовують його, дбають, доглядають, то це малоприємно….

Злодії і шахраї були в різні часи. Мабуть для кожного мірилом є совість, і суспільні норми, які закладаються з дитинства вихованням і оточенням. Безкарність і крадіжки, як норма сучасного життя – це окрема тема для розмови. Усі довкола говорять про те, що вкрасти – це нормально. Йдеться не лише про матеріальні цінності, а й про ідеї, авторські права, чи людські життя….

– Який висновок робиш з пережитого? Як тобі вдається навіть у таких випадках почуватися оптимістично?

– Колись мій дідусь казав: «Не плач, коли загубиш, і не тішся, коли знайдеш». Такий собі дзен. Найцініше для мене – це здоров’я моїх дітей, рідних. Звичайно, відчувається жаль, злість, але ніколи не впадаю у відчай, чи розпач. Треба жити далі, робити висновки: можливо покращити захисні елементи. Але каже мій чоловік, що немає такого замка, щоб злодій не відкрив.

Дача є для нас місцем зустрічі з друзями. Місце, де ми з дітьми гуртом працюємо в задоволення і відпочиваємо, єднаємося з природою. Нам приємно облаштовувати її. Навіть, коли запропонувала продати, то діти категорично відмовилися. Мабуть їм там справді добре.

Спілкувалася Наталія ЛАЗУКА

БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ