Тернополянка, яку обікрали вдруге за місяць, зберігає душевний спокій

0
1728

– Першого разу вирвали ковану решітку і видавили вікно. Наступного разу злодіям було легше, бо ми ще не встигли назад поставити решітку, то лише якимось чином видавили металопластикове вікно. – розповідає тернополянка Оксана Дябло. Протягом місяця двічі обікрали її помешкання, що в дачному кооперативі «Росинка», поблизу села Романівка. Спершу злодії викрали побутові речі. Коли залізли на дачу вдруге, забрали праски 19 століття.

– Ці праски ми колись знайшли на горищі в будинку моєї бабусі, –  розповідає Оксана Дябло. – Вона корінна тернополянка, тобто ними користувалася ще моя прабабуся.

Жаль, бо це була сімейна реліквія, служили нам для прикраси інтер’єру в помешканні, свого роду зв’язок поколінь. Мої діти дорожили ними. Не цікавилася, скільки праски коштують, якщо чесно. Йдеться не про матеріальну цінність цих предметів, хоча, одна була з гербом і в хорошому стані.

– Як себе заспокоюєш?

– Ну в світі трапляються дива. Маємо надію, що віднайдуться.

– Чи може навіть пробувала прасувати? Як ними у 19 столітті користувалися?

– Ні, не пробували, лише ретельно вичистили. Принцип роботи був досить простий –  верхня кришка відкривалася, в середину завантажувалося вугілля (інколи – деревне вугілля). Таку праску розігрівали вимахуючи нею вправо-вліво. При цьому повітря через отвори у прасці продувало вугілля і останнє розжарювалося.

– Вас обікрали двічі. Як гадаєш, це ті ж злодії, яких хтось напоумив, що старі праски цінні?

-Так, нас двічі обікрали цього місяця, але не думаю, що йшли саме по праски. Ще в колекції маємо старовинний ліхтар, яким зустрічали потяги, його залишили. Тобто, якби йшли за антикваром, то не забирали б  інші речі, наприклад переноски, інструменти, чи зарядки до телефону.

– На твою думку, є виправдання тим людям, які так вчинили? Це ж так неприємно. Чи задумувалася коли-небудь, чому деякі люди крадуть?

– Звичайно, коли порушується приватний простір людей, які з любов’ю облаштовують його, дбають, доглядають, то це малоприємно….

Злодії і шахраї були в різні часи. Мабуть для кожного мірилом є совість, і суспільні норми, які закладаються з дитинства вихованням і оточенням. Безкарність і крадіжки, як норма сучасного життя – це окрема тема для розмови. Усі довкола говорять про те, що вкрасти – це нормально. Йдеться не лише про матеріальні цінності, а й про ідеї, авторські права, чи людські життя….

– Який висновок робиш з пережитого? Як тобі вдається навіть у таких випадках почуватися оптимістично?

– Колись мій дідусь казав: «Не плач, коли загубиш, і не тішся, коли знайдеш». Такий собі дзен. Найцініше для мене – це здоров’я моїх дітей, рідних. Звичайно, відчувається жаль, злість, але ніколи не впадаю у відчай, чи розпач. Треба жити далі, робити висновки: можливо покращити захисні елементи. Але каже мій чоловік, що немає такого замка, щоб злодій не відкрив.

Дача є для нас місцем зустрічі з друзями. Місце, де ми з дітьми гуртом працюємо в задоволення і відпочиваємо, єднаємося з природою. Нам приємно облаштовувати її. Навіть, коли запропонувала продати, то діти категорично відмовилися. Мабуть їм там справді добре.

Спілкувалася Наталія ЛАЗУКА



БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.