Що саме тернополянка побачила у Франції, що їй захотілося поїхати до Африки

0
353

 Допитлива Тернополянка Ірина Скоробогата свого часу вивчала світ через відео, аудіо і книжки. Нині має можливість побачити те, що її цікавить у реальності, тут і зараз. Тож яка різниця у відчуттях і враженнях? Ірина Скоробогата розповіла сайту Про Те. Вона поїхала до заповідника Сіжан, великого парку африканської природи, розташованого на півдні Франції.

– Це – велика різниця, – ділиться Ірина Скоробогата. – Подорожувати через книгу або ютуб те саме, що скуштувати страву через фото. Хоча, трапляються справжні митці слова, або ж умілі оператори, які зображальними засобами розповідають, показують історії дуже смачно. А щоб власна подорож засмакувала ще краще, потрібно до неї готуватися.

Читаючи, слухаючи книгу, проглядаючи відео ми, скоріше всього, сприймаємо, вивчаємо місце через призму бачення автора, а коли ми своїми ногами ступаємо на якусь землю, вдихаємо повітря краю, торкаємося його дерев, будівель – на нас це може справити зовсім інше враження.

– Чому поїхала саме сюди? Хтось порадив, сама цікавилася тощо?

– Поки що я не маю можливості їздити так часто у далекі краї, як хотілося б. Тому ті подорожі, які вдається організувати, планую ретельно, детально та уважно: читаю, дивлюся блоги, сайти і так далі. На одному з інтеренет порталів натрапила на інформацію про цей парк.

Сафарі завжди манило мене своєю свободою, нестримністю, дикістю! І я вирішила поїхати познайомитися зі слонами, тиграми, носорогами, косулями.

– Cафарі-парк Сіжан – унікальний заповідник дикої африканської природи. Територія 300 гектарів і тут живе 3800 тварин. Скільки часу потрібно, щоби ті гектари об’їздити і тих усіх тварин побачити?

– На сайті парку вказаний орієнтовний час відвідування – 3 години. Але все залежить від туриста. Для тих, хто хоче зробити фото кожної тварини, прочитати всі написи, вивіски, тоді можна й на 5 планувати. На території є кафе, якщо зробите перерву на обід, то і всі 6 годин зможете провести в парку. І не факт, що вдасться побачити усіх звірів, дехто спить у траві, на дереві, за деревом, зливаються окрасою своєї шерсті чи пір’я з оточуючим середовищем для маскування, тому іноді можна помітити лише спину, або хвіст.

– Таке розмаїття, мабуть, велика радість для фотографа?

– Так, дуже велика! Добре мати телеоб’єктив, який може фотографувати об’єкт на відстані 10 м і більше, щоб вдало робити портретні фото жирафам та носорогам. Я поки не розжилася таким. У мене звичайний портретник, тому не всі звірі потрапили в кадр.

– Але Франція – не Африка. Як себе почувають там африканські тварини?

– Важко сказати… Тварини чисті, їдять, гуляють. Не живуть в клітках, можуть рухатися. А що робиться у них в душі, думках, то невідомо. Можливо й бачать у снах поля свої рідні, гори, долини, а з іншої сторони тут вони у безпеці, завжди є їжа. Треба було взяти коментар у лева чи крокодила (сміється), може б  трохи відкрили таємницю своїх думок.

– На яких автомобілях їздять туристи – вони є власністю парку, орендують чи на своїх?

– Легкові автомобілі із закритим верхом. Є ділянки парку, де живуть леви, ведмеді і тут заборонено відкривати вікна навіть для фото. Щоб не стати обідом хижака. Кажуть, що можна скористатися і спеціальним автобусом для екскурсії. Але, згідно моїх спостережень, в Європі не вміти водити авто, це як не вміти писати. Великі відстані, відсутність громадського транспорту в багатьох містечках та між ними спонукають всіх, хто хоче пересуватися, вміти кермувати авто і мати його. Тому автобусу такого за час візиту не бачила.

– Можливо тобі було лячно наближатися до якихось тварин?

– Загалом не лячно, бо я була в авто, або ж територія з деякими тваринами була за парканом із сіткою. Але був момент, коли під’їхали до носорогів. Вони такі масивні, міцні, непробивні на вигляд. І раптом один з них різко розвернувся і подивися у бік машини. Навіть не сподівалася такої швидкості реакції від настільки на вигляд масивної тварини. Кілька секунд подивися і далі продовжив жувати свою їжу. Але за ті кілька секунд водій уже почав тікати. Якби носоріг біг за нами, то з того авто напевно одне кермо і залишилося б…

– Які тварини там є майже ручними і не бояться людей?

Бачила, як кабани їли з рук туристів (хоча є табличка, що годувати заборонено, очевидно хтось з відвідувачів є фанатом Пумби з мульсеріалу «Тімон та Пумба» і подумав, що Пумба уже не той…, змарнів на старість, треба підгодувати), страуси заглядали у вікна, зебри підходили близько до машини.

А є звірі інтроверти: леви, ведмеді. Лежать в траві, біля дерев, медитують на самоті, або у товаристві собі подібних… Я хотіла зробити селфі з фламінго, але у них у той час була нарада чи то якийсь ранковий променад, судячи з поважних постав та серйозних облич.

– Ну і практичні поради-враження. Скільки українцеві потрібно грошей, щоби потрапити до заповіднику?

– В’їзд в парк для дорослого – 32 євро, для дитини – 23 євро. Як добратися, то вже кожен сам мусить собі шукати варіанти: самостійно автомобілем, літаком, автобусом через тур фірму. На кілька сотень євро треба розраховувати, залежно від цінової категорії готелів, їжі і так далі.

– Чого варто уникати? Можливо якісь застереження? Які небезпеки чатують?

– Якщо знаєте, що вас люблять комахи, то візьміть засіб проти них, бо їх там є достатньо і чатують вони на свіженьку людину. Також не намагатися увійти в тактильний контакт з тваринами, це не домашні улюбленці.

Не відчиняти вікна, двері авто у заборонених зонах. Тигр може підскочити до людини за долю секунди і один удар його лапи може коштувати людині руки, якщо не життя. Також варто взяти капелюх, засіб від засмаги у жаркий день. Коли будете прогулюватися пішохідною частиною парку, це знадобиться.

– А переваги? На що варто перш за все подивитися чи куди піти?  

– Якщо вас цікавить природа, тварини, то варто поїхати. Якщо ж ні, то пів дня стануть для вас змарновані, ви втомитеся від спеки, повільного пересування в машині та виснажливого ходіння.

Парк розділений на дві частини: спершу пересуваєтеся в авто, потім пішки. В авточастині всі їдуть один за одним за спеціальними позначками, а у пішохідній зоні уже можете обирати, в яку сторону рухатися: на вказівниках є інформація, в якій частині зоопарку є певні тварини. Мені були цікаві і птахи, і рептилії, і ссавці, з тих, хто виліз зі свого сховку до людей, я нікого не оминула увагою.

– Чи після цієї поїздки хотіла би потрапити до Африки?

– Так! Хотіла до Африки ще до цієї поїздки! А зараз ще більше. Але треба пам’ятати, що природа дуже красива, незвичайна, проте і смертельно небезпечна. В далеких країнах стільки незнаного для нас: рослин, комах, тварин. Багато дуже отруйних чи смертельних.

Якщо хочете повернутися додому з прогулянки у парку, варто робити щеплення, мати засоби проти укусів і слухатися провідників-гідів. Я читала, що в природних парках Африки, куди туристів возять на екскурсії, ледь не щотижня тварини з’їдають людей через їхню безпечність або незнання правил поведінки.

– Чим новим тебе наповнює ця поїздка? З яким розумінням, враженням тощо повернешся додому?

– Дуже повчально було спостерігати за граційністю тіл тварин, за грою м’язів, коли вони рухалися, за силою, вправністю. Звірі такі рухливі, навіть найбільші, наймасивніші – швидкі, спритні…

Лише людина зараз довела себе до малорухливого способу життя та отруєння свого тіла хімією…Тварина не їсть того, що шкодить її здоров’ю, не доводить себе до зайвої ваги чи худоби добровільно. Тварини вміють краще відчувати, що їм потрібно, ніж більшість людей.

Наталія ЛАЗУКА



БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ