Через кохання до росіянки чоловік з Тернопільщини добровільно потрапляв у рабство в Москві

1
1646

У публікації на сайті Про Те «Житель Тернопільщини розповів про заробітки в одному із найстрашніших міст світу» йшлося про реальність заробітків. 35-річний Ярослав з Бучацького району 4 роки каторжно працював у Москві. Потрапляв там у небезпечні ситуації. Йому доводилося спати з ножем. Постійно «вибивав» у посередників зароблені гроші. Умови нагадували сучасне рабство. Проте на них Ярослав погоджувався добровільно. Усе – через кохання до москвички. Хоч і в таких умовах, але перебувати там – це можливість бути ближчим до неї. Про особисті причини заробітчанства у Москві розповів сайту Про Те.

Ярослав – будівельник, економіст. Прізвища не називає. Закінчив Тернопільський інститут економіки та підприємництва. Ніде не працював – не міг знайти роботу. Після навчання вдома зайнявся господаркою. У 2009 році працював у Польщі на садах. До Росії їздив з 2012 по 2016 рік. Читає історичну і психологічну літературу. Не зустрічався з жодною дівчиною із свого села. Має імідж самітника.

Поїхав на заробітки в Росію через дівчину. Анна – з Москви. Приблизно моїх років. Переписувалися трохи і мені захотілося з нею зустрітися. Моя сестра завжди каже, що я сильний романтик і нічого не вдієш. Думаю: «Скільки так переписуватися по інтернету?» До речі, я ті повідомлення в інтернеті не дуже і люблю. Більше старався писати вручну. Відправляв листи. Писав російською, бо добре володію. Десь три-чотири місяці переписувалися. Фотографіями обмінювалися. Обговорювали прості побутові речі. Пізніше поїхав до Росії, познайомилися. Зустрілися раз, другий. Вона мені сподобалася. Анна працювала в освіті. Зрозуміло, що я не мав стабільної роботи.

Коли Анна прийшла на перше побачення, за зовнішністю я б не сказав, що вона розкидається грошима. Надто просто одягнута для москвички. Я показав її фотографію сербові, з яким пізніше працював в колишнього генерала. Той генерал має юридичну освіту і знає психологію. Він зразу зауважив – вона прийшла на побачення в червоному. Сказав: «Остерігайся таких жінок». Анна була у червоній куртці. Генерал пояснив, чому потрібно остерігатися. Каже: «Жінки, які часто одягають червоне і приходять в такому на побачення, це жінки, які ще не визначилися у житті. Якщо людина сповідує червоний колір, це людина з нечіткими думками».

Потім Анна віддалилася. Ми не розходилися. Просто зв’язок обірвався. Я не дуже хотів людині надоїдати. Вона раптом постійно почала говорити, що зайнята роботою. Були такі нюанси, що дівчина могла б хлопця часом виручити. У деяких ситуаціях вона мала б піти на зустріч. Попросив навіть якісь речі в неї залишити. Відповідь: «Та ні, Ярик». Я кажу: «Та хоч на балконі десь поставити, щоб мені було легше пересуватися». Відповіла: «Ні, нема часу і балкон зайнятий». Ну, пішли такі відмазки. Я думаю, що є якась причина, але мені важко здогадатися, бо причин може бути море. Мене воно дотепер ще мучить. Це було у 2012 році. Ніби недавно, але думаю, що кожен день віднімає у нас велику частину часу.

Мені було з нею було легко. Ділився думками і поглядами на життя. Вона зі мною ділилася. Але я не можу собі уявити, що сталося. Яку я міг дурничку впороти, сказати щось не то чи що. Не можу зрозуміти, що такого є в мені, що може настільки не сподобатися людині, що вона перестала спілкуватися. Я до цього часу причини не знаю. Коли прямо її питав, то були дуже затуманені відповіді і разом з тим прості: «Вибач, Ярик, та в мене робота, я трохи сильно зайнята, в мене робота важка». Але справа не в роботі, я це знаю прекрасно. У мене в голові ще крутиться одна думка і вона може зійтися з моєю реальністю. В Росії є дуже багато розлучених жінок. Думаю, що може вона і розлучена. Щось таке могло би бути. Чому не хотіла пустити навіть на балкон? І не тільки на балкон. От просив, що можу провести додому або хоч під будинок, коли йшли з кафе. Так само відмовляла.

Матеріальної вигоди вона від мене не мала. Мені важко було затриматися в Москві надовго. Ризикувати документами не було смислу. Сказав: «Їду додому, а потім якщо зможу, то приїду». Важко було затриматися в Москві. Ніби люди хочуть тебе приютити. Але я бачу, що вони не раді допомогти тобі. Росіяни не дуже хочуть брати на себе. відповідальність за інших людей. Відмовляли: «Ярик, извини, у нас своя семья». Хоча я не заважав їм. І нічого такого настирного їм не казав. Скільки там є квартир в українців і родичі, нехай і далекі, а ніхто не хоче помогти. Дзвоню, прошу, вже ніби домовився за квартиру, а потім людина трубки не бере. Через якихось пів години не хоче з тобою говорити. А я тоді не міг так знайти квартиру. Я ж не віддам тисячу доларів на місяць, чи 600. 

Тепер з Анною через Інтернет не спілкуємося. Поштову скриньку mail.ru вже заблокувати. А я і не дуже люблю писати листи через інтернет. Це не листи. Це як телеграф, Леніну пустили зі Смольного. Якось передзвонювався з нею, питав як справи. Вона мені побажала гарного літа, сонячного. Таке от. Вона йде зі мною на контакт. Але у чому причина, щоб не прийняти мене? Я сумніваюся, що вона заміжня. По ній би не сказав. Якби був чоловік, вона б мене скоро викинула. Просто скоро. Бо для чого їй тримати мене? Я їй колись подарував пляшку вина і вона попросила: «Ярик, сподіваюся ти у мене колись будеш в гостях і ми ту бутилку відкриємо». Мені те вино сестра з Португалії вислала. Що я їй ще можу подарувати? Я ж не подарую зразу якийсь золотий перстень? І взагалі мені здається, що дарувати дорогоцінні речі – чи варто? Подарую я їй діамант. І вона буде любити діамант більше, ніж мене.

Планую ще їхати до Росії. Хотів би серйозно поговорити з Анною. У мене навіть не було на то часу. Серйозні речі говорити крадькома, на вітер – не можна так. А як ні, то хоча б знайти ту людину, що зі мною працювала довго – серба, з яким подружився. Хочу його відшукати. Був позаминулої осені в Москві, але я не можу вже знайти тої людини. В інтернеті нема, бо йому не бажано. Я по знайомих шукав, по друзях. Москва з’їдає людей, але його точно не з’їсть. І мене не з’їла, але думаю, що якусь частину в мене відібрала. Це – якась частина надії і довіри до людей.

 



1 коментар

  1. Розумна дiвчина, зразу розкусила галiцiяку придурковатого. Для чого iй свое життя псувати. Тим бiльше. щоб мати серйознi вiдносини, то треба хлопця до себе приписувати. Iнакше як вiн буде працювати. А навiщо собi на голову ще мати якусь проблему. Невже вона така дурна. що не бачить перспектив? Зразу з розповiдi видно. що людина – повний примiтив сiльський.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ